Війська РФ наразі мають нові просування на території Донецької області.
Про це повідомляє моніторинговий проєкт DeepState.
Де просунувся ворог?
«Мапу оновлено. Ворог просунувся поблизу Ступочок (село Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області) та Торецька (місто Бахмутського району Донецької області)», — йдеться у повідомленні.
Ступочки
Торецьк
===========
🌀 Я не буду зараз про Чонгар. Бо не одним Чонгаром…
Як Зеленський готував Україну до поразки
Поразка рідко приходить як раптовий удар.
Частіше — як послідовність рішень, які з року в рік знімають запобіжники, розмивають відповідальність і вчать ворога: опору не буде.
1. Правосуддя обміняли на «жести»
Перший і ключовий злам — обміни.
Коли Україна віддала Володимир Цемах — ключового свідка у справі MH17 — попри пряме прохання Нідерландів, це був не гуманізм.
Це було повідомлення: навіть міжнародний злочин — предмет торгу.
Коли з-під суду за розстріли Майдану вивели беркутівців, держава вперше сказала вголос:
злочин проти України не обов’язково карається.
З цього моменту:
суд перестав бути фіналом;
Кремль став «страховиком»;
зрада перетворилась на ліквідний актив.
Фраза «міняйте мене», яку дозволяли собі підсудні, була не нахабством.
Це була раціональна оцінка нової системи.
2. Медведчук як сигнал майбутнього
Обмін Віктор Медведчук закріпив модель остаточно.
Його не судили. Його не довели. Його обміняли.
Після цього будь-який колаборант отримав просту формулу:
працюй на Кремль → стань цінним → правосуддя не страшне.
Це не ослаблення держави.
Це демонтаж державності.
3. Дипломатія без союзників
Паралельно Зеленський:
вів газові перемовини без Європи,
намагався домовлятися напряму з Володимир Путін,
приймав формулу Штайнмаєра,
погоджувався на особливий статус ОРДЛО як сторони,
відводив війська в Золотому,
згортам ракетні програми,
ігнорував військове держзамовлення,
економив на укомплектуванні ЗСУ.
Це виглядало як «деескалація».
Насправді — підготовка до війни без інструментів.
4. Війна, до якої не готувалися
Україну вели до сценарію:
без стратегічних резервів,
без жорсткої правової позиції,
без довіри союзників,
з ілюзією, що “можна домовитись”.
Саме тому у 2022 році війна одразу стала війною на виснаження, а не на перемогу.
5. Стамбул: момент прозріння
І лише у Стамбулі 2022 року стало очевидно:
у тій Україні, яку Зеленський будував з 2019-го — йому як президенту немає місця.
Бо держава без:
правосуддя,
суб’єктності,
сили,
не має президента.
Вона має керуючого процесом поразки.
Чи зрозумів це сам Зеленський?
Чи йому це пояснив Борис Джонсон — питання відкрите.
Але факт інший:
після Стамбула риторика різко змінилася. Не тому, що з’явилася стратегія.
А тому, що тільки так Зеленський міг залишитися президентом, бо інакше держава просто зникала.
ОТЖЕ
Поразку не готують одним рішенням.
Її готують роками —
коли міняють злочинців на героїв,
коли торгують правосуддям,
коли економлять на армії,
коли вірять у дзвінки замість сили.
Стамбул не був зрадою.
Він був моментом, коли з’ясувалося, що зраджувати більше нічого.
