Нападе росія на нас у повному масштабі, чи не нападе – у принципі питання часу. Це залежить від вікової швидкості скорочення нейронних зв’язків у голові одного карлика. І нестачі почуття самозбереження тих, хто його оточує.
А ще від того, як у них усіх склалася готовність до світової війни.
Тому що основні «гравці» та «бійці» світу теж знають, що світова війна з ініціативи Росії – це також «питання часу».
Ось тільки цей час може настати, а може, ні. Бо навіть ведмеді отримують по яйцях.
Росію та її божевільного «царя» — не можна міряти звичайною логікою. Народжена ними «гібридність» війни з усім світом одразу – грає з ними злий жарт. Занадто багато фронтів.
І на всіх напрямках війни – економіки, інформації, ідеології, та й власне у військовій сфері – вони слабші за інших. Це факт. Тому єдиним аргументом поки що є російська ядерна палиця. Яка, до речі, теж найпримітивнішої моделі з усіх. Але поки що працює.
У нас завжди у тренді розмови – здадуть чи не здадуть нас союзники?
За останні два роки ми зробили все, щоб як до союзника, до нас серйозно не ставилися (як і до того, хто збирається захищати себе сам). Облишмо все це на совісті нашої незрозумілої влади. І подивимося – чи є добрі новини?
Є. Ті самі світові «гравці» та «бійці» – об’єктивно вважають росію головною загрозою. І будують свою стратегію, і готуються до можливих дій, виходячи саме з цього факту.
Навіть для США – Китай є потенційною загрозою другого плану. Тому що Китай, за будь-якої влади (навіть «великого керманича» Мао) тяжів до ідеї «великого Китаю» і навіть світового панування. Але панувати він завжди хотів над світом, а не над його згарищем. Тому що Китай мислить у масштабах історії, що налічує тисячі років.
У Росії, що успадкувала все від СРСР — справи значно гірші. Тут розуміння історії, геополітики, наслідків, та шкали «можливо-неможливо» стискуються до рівня досить убогої особи поточного диктатора. Який промиває мозок своїй країні до свого масштабу світорозуміння.
І це розуміють усі. І готуються — нехай у вас навіть не буде сумнівів. І теж ведуть «маневри» по всіх гібридних фронтах (не втрачаючи можливості принагідно заробити на цьому, за можливості).
Так і з Гітлером було, до речі. І коли від імені Європи Чемберлен «подарував» йому Судетську область Чехословаччини, щоб «зупинити світову війну» (решту «поділили» Польща та Угорщина, які пішли у м’ясорубку пізніше) – для головних гравців не було секретом, що жодної «зупинки» не буде. Просто відстрочення. Тому що всі пам’ятали Німеччину у першій світовій. Як і зараз пам’ятають росію (СРСР) – у «холодній війні». І у всіх її нинішніх витівках.
Чи станемо ми у всьому цьому протистоянні «Чехословаччиною?».
Тільки за однієї умови. Якщо ми це дозволимо. Якщо хтось не знає, Чехословаччина мала на той момент одну з найбільш технічно оснащених армій. І провела загальну мобілізацію.
Гітлер на той момент не був готовий не лише до світової війни, а й, у принципі, до війни з Чехословаччиною.
Але спрацювали два чинники. Перший (другорядний) – Європа залишила Чехословаччину без підтримки. Другий (головний) — Чехословаччина капітулювала практично без спроб опору (за єдиним винятком).
Бо треба було розраховувати на себе. Але вони опинилися в положенні бійця в окопі, який тримає потужну зброю в руках, але не дивиться в приціл на ворога. А озирається на «союзників».
А можна було б битися. На Нюрнберзькому процесі Кейтель зізнався, що Німеччина не готова була до серйозної війни з Чехословаччиною. Просто ось така вийшла гібридна операція. Де правильно сформований страх виявився сильнішим за реальну можливість до опору. А все могло піти зовсім інакше. У тому числі з масштабами світової війни.
Якби Гітлер отримав по пиці на самому початку.
Так що все досить просто. У нас ще багато чого не вистачає. Але цілком достатньо сил, засобів та досвідчених бійців, щоб чинити опір. І забезпечити агресору необхідну кількість «вантажів 200», що деморалізують. Не озираючись на союзників. Обіцянка підтримки – не завжди закінчується підтримкою. Проте вона дуже часто приходить до тих, хто не здається. Сильним допомагають охоче.
Тим більше, що Росія старанно дістала всіх. І багато хто чекає відповідної ситуації та приводу.
Тим більш, що ми вже били по нахабній пиці. І знаходимося у стані опору. З боєздатною армією і боєздатними резервами. Попри всі спроби «зазирнути о очі» — від «миротворців» і манкуртів при владі.
І в Росії про це теж знають. І воювати зі всім світом вони теж об’єктивно не готові.
Тому те, що відбувається на кордоні Польщі та Білорусі – просто ще одна «вдала вигадка» з низки провокацій. А концентрація військ на нашому кордоні – те, що відбувається регулярно і постійно. Ми вже на війні.
Тому, на запитання «чи буде широкомасштабна війна?» — дайте відповідь собі «запросто буде». І будьте готові. Всі. І зараз.
Тільки в такому разі війни може не статися.
Бо перемогти нас росія може лише нашими власними руками. Винятково.
І нападатиме, швидше за все, наважиться лише тоді, коли ми будемо готові програти війну.
Ось тільки – хрін ім. Si vis pacem, para bellum
Вони називають себе «російським ведмедем?». Ну що ж. Навіть ведмеді отримують по яйцях.
Гліб Бабіч
