От є дрібнички, які ламають шаблони й розставляють усе на свої місця. Наприклад, відомий нині головний алкаш па-рашки дмітрій мєдвєдєв. Зараз він усіми визнаний зразок остаточно здеградованої істоти. А колись справляв враження прогресивного лідера: ідея расєйської «силіконової долини», сколковські проєкти, навіть створення ряду квазі незалежних та ніби прогресивних медіа (той же «Дождь») — за всім цим стояв мєдвєдєв. Ну, не зовсім сам, а група радників і піарників, які хотіли створити з нього якийсь привабливий прозахідний образ.
Десь так і я його сприймав, як дещо награне й штучне, але прогресивне. Ще за якийсь час до фейкових президентських виборів 2008-го в у Брюсселі була якась конференція, а на ній певні презентації у вільному форматі, чогось із мєдвєдєвських енергетичних проєктів. Посол Віктор Черномирдін (також був там) під час паузи підвів мене познайомитися з віце-прем’єром, перекинулися пару фразами, а коли раптово почався захід і ми посідали на місця без протокольної розсадки, я опинився на сусідньому кріслі з мєдвєдєвим. Мене тоді остаточно знудило. Він «прогресивного прем’єра» разило задавненим перегаром. Там смердить не після випадкової разової п’янки, а від постійних хроніків, а ще віддавало якимось смородом бомжа, який ні з чим не сплутаєш… З того часу для мене образ розпався назавжди, ні в які прогресивні віяння більше ніколи не повірив.
До чого це я? Та наскочив на черговий вихлоп такого ж «перегару» від Зеленського. Він своїм гундявим голосом може скільки завгодно розповідати про повагу до ЗСУ, зачитувати нашкрябані йому патріотичні тези, розповідати, як не можна під час війни займатися політикою… А потім проскакує отака дрібничка, від якої війнуло перегаром і смородом опущеного бомжа й усе стає на свої місця. Нема в нього більше ні національних інтересів, ні армії та порятунку країни… Є лише психічно неадекватна дріб’язкова та мстива істотка з непереборними фобіями, упередженнями й цілковитою відсутністю державного мислення. Бо «сморід бомжа» переб’є навіть найкращі парфуми…
========
Ще в продовження теми Зеленського та Залужного. Після ряду негативних випадів торік, які коштували Зеленському відчутної частки симпатій вибрців, а він же тільки про вибори та гроші думає, на Банковій явно поміняли політтехнлогів-виконавців. До речі, те саме і в технологіях боротьби проти Порошенка. Оскільки Зеленський сам не спроможний кількох фраз зв’язати й може лише зачитувати підготовані іншими тексти, там заклали основу політичної кампанії проти двох людей, яких цей […] особливо боїться.
Раніше Зеленському писали тексти з прямими випадами проти Порошенка і в’їдливими придирками до Залужного. Зараз вирішено мінімалізувати всі згадки про них. Істеричний випад проти Порошенка на ганебній прес-конференції — це випадок, коли Зеленський просто зірвався з повідка — назовні прорвався весь бруд, що нагромадився в нутрі. Думаю, що потім Єрмак довго проводив виховну роботу. Щодо Порошенка поставлене завдання повністю видалити його з усіх згадок. Три канали обмежені в глядацькій аудиторії, до ютюбу й інших соцмереж руки закороткі, а от внутрішнє інформаційне поле буквально стерилізують від згадок про п’ятого президента. Навіть різним зливним бачкам банкової наказали уникати згадок, хоч би і в негативному та лайливому форматі.
Із Залужним складніше — ЗСУ під час війни в центрі уваги, як би не старалися деригенти олігархічно-ватного телемарафону. А як замовчати Залужного, якщо в нього популярність гарантовано вища, ніж у Зеленського. То тут діє класика брудних технологій. Прямо критикувати його не можна та й замовчати також, але діє вказівка не використовувати прізвище, обмежуватися лише назвою посади. У позитивних чи нейтральних повідомленнях іде максимум згадка про «Головнокомандувача», а далі пофамільно Сирський, Буданов, деякі з генералів. Але згадки таки використовують у не напряму критичному, але негативному контексті. От коли йде заголовок, що Зеленський наказав Головнокомандувачу розібратися з чимось украй негативним, то там Залужного конче згадають за прізвищем, навіть, якщо на факапили Рєзніков, Буданов чи Сирський. А в бездумного майбутнього виборця на підсвідомому рівні має до Залужного пристати увесь негатив. І це ж при тому, що сам Головнокомандувач явно не демонструє зацікавленості в політичній кар’єрі.
От я дивлюся на все це і єдине, що виникає — це якась крайня форма огиди. Десь, як 15 років тому від вонючого дмітрія мєдвєдєва… Як можна було обрати, та ще й під час війни, президентом істоту, в якої узагалі нема позитивів. Ані крапельки, тільки мерзота й нікчемність???
