Попри нинішню стратегічну перевагу Росії, вікно можливостей для країни-агресорки повільно закривається, і якщо Україна впорається з новою мобілізацією і постачанням західного озброєння, їй вдасться щонайменше відбити російські наступальні операції у найближчі кілька місяців.
Про це у свіжому огляді пише австралійський генерал-майор (у відставці), дослідник війни Мік Раян, повідомляє iPress. Texty.org.ua публікують основні висновки експерта.
Наразі можна виокремити шість чітко виражених кампаній, які проводить Україна. Це оборонна наземна кампанія на семи різних напрямках; оборонна кампанія з протиповітряної оборони, протиракетної оборони і боротьби з безпілотниками; оперативні та стратегічні ударні кампанії; кампанія з підготовки та кампанія стратегічного впливу.
Я розгляну кожну з них і надам загальну оцінку. Ми не можемо і не маємо судити про прогрес у війні, надмірно зосереджуючись на одній російській осі наступу в одній частині України. Для того, щоб краще судити про траєкторію війни, слід вивчити всі українські кампанії.
Наземні кампанії
Зараз Україна веде оборонну кампанію проти російського наступу на семи сухопутних напрямках. На щастя, Україна займає внутрішні лінії на оперативному рівні, і їй буде дещо легше реагувати на них, ніж Росії, яка веде свої наступальні дії. Основними напрямками російського наступу наразі є: Харків, Бахмут, Авдіївка, Куп’янськ, Новопавлівка, Роботине, Херсонщина.
російська вісь наступу та дислокації сил Бєлгород-Харків. Джерело: Past Paroinen, @Inkvisiit у Twitter / x
Одним із найбільш небезпечних напрямків російського наступу зараз є харківський, наступ на якому розпочався трохи понад тиждень тому. На цей момент російська операція, схоже, досягла наступного:
- була створена буферна зона відповідно до заяв Путіна від березня 2024 року;
- продемонструвала російській внутрішній аудиторії, що відповіла на українські вторгнення з цього регіону торік;
- підтримала російські дезінформаційні кампанії щодо української спроможності та неминучості перемоги РФ;
- наступ змусив українців розгорнути в цьому районі дуже обмежені резерви живої сили і вогневих засобів, що може створити можливості для росіян в інших місцях на сході та півдні.
Російський натиск тут, схоже, сповільнився за останні кілька днів. Можливо, росіяни недооцінили українську здатність реагувати в цьому районі і переоцінили свої власні можливості проникнути вглиб Харківщини, навіть попри те, що вони виділили для операції два армійські корпуси (11-й і 44-й).
Значна частина цих сил залишається незадіяною і може бути використана на наступному етапі операції для загрози Харкову і, можливо, для проведення ще однієї операції з метою проникнення вглиб України. Це змусить росіян тримати Харків під загрозою, збільшить потенціал артилерійського обстрілу міста і потенційно забезпечить плацдарм для будь-якого майбутнього розширеного російського наступу на цей населений пункт.
Попри значну перевагу Росії в живій силі, яку вона має зараз, і її масоване домінування у вогневій потужності, нещодавні успіхи росіян на північному сході і сході України не вражають. Це свідчить про те, що вони все ще мають проблеми з координацією операцій на вищому рівні та із загальною якістю своїх сухопутних сил.
Крім того, нещодавно з’явилися припущення про російський наземний наступ на Суми. Чи є у Росії сили для початку такого наступу, ще належить з’ясувати, але така можливість залишається.
На захід від Бахмута росіяни досягли певного прогресу у просуванні до Часового Яру. Можливо, сподіваючись, що резерви на сході України будуть викачані для боротьби з російським наступом у Харківській області, російські війська тут, а також на Авдіївській, Куп’янській і Новопавлівській осях наступу продовжують штурми. І це призводить до великих втрат серед росіян. Але навіть якщо вони втрачатимуть по 1000 тисяч солдатів щодня, їхні поточні щомісячні досягнення в рекрутингу, схоже, зможуть замінити ці цифри. Україна, з іншого боку, має набагато більші проблеми із заміщенням своїх менших втрат.
Кампанія захисту від повітряних атак
Україна продовжує кампанію з оборони від російських повітряних, ракетних та безпілотних атак. Ця кампанія, яка розпочалася у перший вечір війни, постійно адаптується ЗСУ. Вони взяли на озброєння численні західні системи протиповітряної оборони ближнього, середнього і дальнього радіуса дії та інтегрували їх зі старими системами радянських часів, щоб створити ефективну мережу ППО.
Проте за останні шість місяців рівень перехоплення російських ракет знизився. Здатність перехоплювати понад 70% ракет торік знизилась до 60% таких атак наприкінці 2023-го і на початку 2024-го та знову впала до близько 50% після масштабних російських ударів по енергетичній інфраструктурі з березня 2024 року. Перехоплення безпілотників, для яких можна використовувати простіші оборонні підходи (включно зі солдатами з кулеметами на задньому сидінні позашляховиків), становлять близько 80%.
Цьому сприяють кілька чинників. По-перше, росіяни навчилися й адаптували свою тактику повітряних атак протягом війни. У їхньому підході відбулося кілька еволюцій, включаючи широкомасштабне застосування безпілотників «Шахед», зміну поєднання безпілотників і ракет, складніше планування маршрутів атак і дедалі частіше використання важких для ураження балістичних ракет.
Другим фактором є зростаючий дефіцит перехоплювачів. Це було спричинено шестимісячною затримкою із затвердженням американської військової допомоги Україні, а також нестачею ракет радянських часів.
Останнім чинником є те, що росіяни збільшили кількість атак саме тоді, коли запаси українських перехоплювачів зменшилися. За шість місяців до жовтня 2023 року росіяни випускали в середньому 423 ракети і безпілотники на місяць. За останні пів року цей показник збільшився до понад 600 на місяць.
Оперативна ударна кампанія
Метою оперативної ударної кампанії має бути порушення узгодженості та єдиних дій численних тактичних операцій противника на театрі воєнних дій. Вона також має послабити здатність проводити майбутні широкомасштабні кампанії в повітрі, на землі і на морі.
Що стосується України, то її оперативна ударна кампанія, схоже, має на меті послабити російську бойову міць на півдні і сході. У цій ударній кампанії використовуються ракети великої дальності, включаючи ракети повітряного базування Storm Shadow і SCALP, а також морські безпілотники. Цілями цієї кампанії є російські логістичні склади, кримські військові об’єкти, штаби і важливі транспортні вузли.
Останніми тижнями в Криму спостерігається збільшення темпу атак з боку України. Це охоплює нещодавні атаки на авіабазу «Бельбек», в результаті яких були знищені літаки та інфраструктура авіабази, а також інші атаки на радіолокаційні станції та об’єкти протиповітряної оборони на півострові. Як зазначається в нещодавній оцінці британської розвідки, ці атаки в Криму призвели до деградації російської протиповітряної оборони над Кримським півостровом і вплинули на інші операції російських військово-повітряних сил і ППО у ширшому сенсі.
Атаки переслідують три ключові цілі: зменшити можливості Росії використовувати Крим як місце запуску ракет і безпілотників; порушити лінії постачання, які транспортують паливо, боєприпаси та інші види постачання на поле бою на півдні України; послабити російський флот, що діє в регіоні, щоб зменшити тиск на українські операції у Чорному морі, такі як експорт зерна.
Одним з елементів оперативної ударної кампанії, який може потребувати вдосконалення, є операції з пошуку, завдання ударів і знищення російських бойових з’єднань, штабів, вогневих засобів і об’єктів матеріально-технічного забезпечення, які ще не задіяні у бойових діях. Знищення цих сил другого і третього ешелонів до того, як вони будуть задіяні в боях проти українців, має бути першочерговим завданням. Українські війська вже ведуть бойові дії з недостатньою кількістю особового складу та вогневих засобів.
Однак, оскільки США заборонили своєю зброєю атакувати цілі в Росії, Україна бореться з цією оперативною ударною кампанією зі зв’язаною за спиною однією рукою.
Кампанія стратегічних ударів
Протягом останніх тижнів Україна прискорила реалізацію програми стратегічних ударів по Росії. Це має послабити здатність країни вести війну і має на меті вплинути на процес прийняття стратегічних рішень лідером та головними радниками ворога. Стратегічна ударна кампанія може мати військові, економічні, інформаційні, соціальні та дипломатичні цілі.
Розпочавши війну без жодного стратегічного ударного потенціалу, українці побудували потужний комплекс націлювання та завдання ударів, який розпочався 2023 року з численних атак безпілотників на Москву та атак на російські авіабази в глибині Росії. Ці удари є більш політичними, ніж військовими, і мають на меті чинити тиск на Путіна перед російським народом і змусити його відповісти, чому він «не може захистити Росію».
Під час останніх українських атак 17 травня було використано понад 100 безпілотників для ураження численних цілей на території Росії і в окупованому нею Криму, зокрема по енергетичних і військових об’єктах. Це свідчить про зростаючу витонченість українських операцій з націлювання і завдання ударів.
Україна також проводить кампанію проти російської нафтопереробної та експортної інфраструктури. Це має вплив на російський енергетичний сектор.
Кампанія стратегічного впливу України
Україна не дотягує того рівня стратегічних комунікацій, якого вона досягла в перший рік війни. Тоді президент Зеленський надзвичайно успішно використовував соціальні мережі та виступи на національних і міжнародних заходах для отримання дипломатичної, військової, фінансової та гуманітарної підтримки для України. Цьому є багато можливих пояснень:
- відсутність чіткої української теорії перемоги. Без чіткого бачення того, як виглядає українська перемога, зрозумілого для західних політиків і громадськості, українські заходи стратегічного впливу і надалі боротимуться з російськими дезінформаційними зусиллями;
- провал українського контрнаступу 2023 року;
- дебати про мобілізацію 2023-2024 років;
- цивільно-військова криза Зеленського-Залужного;
- дебати в конгресі США щодо надання допомоги. Це призвело до того, що Україна стала предметом партійних суперечок у Сполучених Штатах, а деякі політики шукають будь-який привід, щоб не підтримувати Київ.
Протидія російським меседжам і глобальним операціям з дезінформації є дуже складним завданням. Протягом останніх двох років Росія продовжувала розвивати свої стратегічні повідомлення за допомогою різних засобів. Схоже, Москва знову набула впевненості у своїй здатності вести війну і в траєкторії цієї війни.
Тому Україні необхідно відновити свою діяльність зі стратегічного впливу, щоб краще пояснити важливість захисту країни, чому підтримка Заходу є життєво важливою, як зупинити російську жорстокість і що російські наративи про неминучу перемогу є хибними. Це важливе завдання на 2024 рік.
Навчальна кампанія
Навчання лежить в основі існування всіх хороших військових інституцій. Ефективні бойові підрозділи спираються на режим постійної, сучасної та суворої підготовки. Бойові командири, окрім звичайного режиму індивідуальних і колективних тренувань, мають також брати участь у професійній військовій освіті.
Контрнаступ 2023 року продемонстрував певні недоліки в українській підготовці. Індивідуальна та колективна підготовка потребує постійного оновлення та адаптації відповідно до тенденцій на полі бою. Україна також має забезпечити узгодженість між підготовкою, яку проводять навчальні заклади Збройних сил України, і підготовкою, яку проводять країни НАТО в Європі.
Водночас зараз Україна повинна використовувати свій новий закон про мобілізацію, щоб максимізувати здатність посилити виснажені формування і сформувати нові. Президент Зеленський нещодавно обговорив питання формування нових бригад. Командувач Сухопутних військ України розповів про формування десяти нових бригад, зокрема чотирьох додаткових піхотних – 156-ї, 157-ї, 158-ї та 159-ї. Це покладе ще більше навантаження на систему підготовки. Це основний виклик на найближчі місяці, коли Україна відновлює втрати останніх шести місяців і працює над відновленням наступального потенціалу своїх сухопутних військ.
Інтеграція кампаній у стратегію корозії. Необхідно підвищувати рівень стратегічного програмування та синхронізації
Можливо, єдине, що є складнішим за ці кампанії, – це загальна інтеграція їх у військову стратегію України у війні з Росією. Ця стратегія, яку я часто називаю «стратегією корозії».
Для визначення пріоритетів кожної з цих українських кампаній слід ухвалити багато різних стратегічних рішень. Для кожної з них потрібні ресурси, особовий склад, боєприпаси і багато іншого.
Важливо також забезпечити, щоб результати кожної окремої кампанії не ставили під загрозу цілі та завдання інших українських кампаній. Отже, для ефективного проведення всіх цих кампаній в Україні необхідний певний рівень стратегічного програмування та синхронізації.
Нарешті, ці кампанії повинні досягати стратегічних і політичних цілей. Жодна військова діяльність не повинна існувати поза конструкцією, яка в кінцевому підсумку забезпечує досягнення бажаної політики. Це не просто диктат Клаузевіца, це те, як повинні функціонувати демократії під час війни. Будь-яка військова діяльність повинна мати політичну мету, інакше це просто безглузда боротьба.
Оцінка: станом на травень 2024 року Росія має стратегічну перевагу. Але російське вікно можливостей повільно закривається
Прогрес України в боротьбі з російськими хижаками має вимірюватися не лише останнім російським наступом, якому присвячено левову частку повідомлень у ЗМІ. Проводяться різноманітні кампанії, що постійно розвиваються, які разом мають на меті досягти перемоги України над Росією.
Але станом на травень 2024 року Росія має стратегічну перевагу у цій війні. Вона використовує свої переваги в розмірах, вогневій потужності та зв’язки з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю для проведення різноманітних наземних і повітряних наступальних операцій, щоб відволікти українські сили, утримати їх в обороні, запобігти відновленню наступального потенціалу та спроєктувати стратегічний наратив по всьому світу про «неминучу російську перемогу».
Однак Росія навряд чи максимально використала можливості, які вона отримала за останні шість місяців для використання відносно ослабленої України. Навіть в умовах відчайдушної нестачі артилерійських боєприпасів і засобів протиповітряної оборони, військово-цивільної кризи в українському командуванні, а також нестачі військ у багатьох фронтових з’єднаннях, Росія все ще спроможна проводити лише виснажливі операції з великою кількістю власних жертв. Звісно, росіяни роблять це на семи різних напрямках, але територіальні здобутки (за винятком Харківської наступальної операції) були мінімальними порівняно з тими зусиллями, які росіяни доклали, щоб здобути ці додаткові ділянки української території.
Можливо, єдиною сферою, де росіяни максимально використали ситуацію за останні кілька місяців, є їхня кампанія з завдання ударів по українському енергетичному сектору. Збільшивши кількість атак і розвиваючи свою тактику в той час, коли українці відчувають нестачу ракет ППО, Росія завдала значного удару по енергопостачанню України.
Російське вікно можливостей повільно закривається. З відновленням потоку американської військової допомоги, посиленням допомоги з боку європейських країн (хоча потрібно більше «посилення») і початком використання Україною нещодавно прийнятого закону про мобілізацію співвідношення сил в Україні зміниться протягом наступних місяців. Хоча на війні не буває впевненості, українці майже напевно зможуть відбити нинішні та найближчі наступальні операції Росії.
За останні кілька місяців українці також продемонстрували здатність розширювати свої оперативні й стратегічні ударні кампанії. Очевидно, що вони триватимуть. Хоча акцент на оперативні удари, ймовірно, є найкращим способом зменшити російську перевагу в живій силі та вогневій потужності, прагнення України змусити Путіна змінити свій стратегічний розрахунок, завдавши удару по його джерелах іноземних доходів на нафтоекспортних об’єктах, швидше за все, залишиться пріоритетним для українського уряду.
Залишаються питання щодо майбутнього наземної війни.
Справжнє питання полягає в тому, чи зможе Україна також реформувати свою підготовку, створити нові формування, посилити координацію на вищому рівні між численними формуваннями, розробити нову наступальну тактику і накопичити достатню кількість боєприпасів та іншого військового майна для проведення наступальних операцій з метою повернення захоплених територій наприкінці 2024 або у 2025 році. Це тема для іншого дня. Але вона, безсумнівно, привертає увагу декого в українському Генштабі вже зараз.
