В Україні вже працює два вітчизняних виробники танкових гармат, якими, за потреби, переоснащуються броньовані машини Збройних Сил України.
Про це розповів начальник Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України генерал-майор Юрій Мельник в інтерв’ю виданню «Народна армія».
За словами генерал-майора ЗСУ, було проведено ряд робіт, в результаті яких в Україні тепер існують два виробники нових стволів для танкових гармат калібру 120 (для стандарту НАТО) та 125 мм. До того ж виробничі лінії цих підприємств оснащено сучасним обладнанням, що дає змогу випускати високоякісну продукцію.
«Виконано ряд робіт, і як результат існує конкуренція між двома виробниками танкових гармат», — повідомив Юрій Мельник.
Нові вітчизняні гармати вже пройшли випробування і постачаються на ремонтні заводи, в рамках оборонного замовлення від Міністерства оборони. Де ними поступово замінюють «відстріляні» чи пошкоджені стволи танків ЗСУ.
Також начальник ЦБУ ЗСУ розвіяв чутки про нібито відсутність подібного виробництва та підтвердив високі якісні характеристики українських гармат.
«До речі, хоч би що там розповідали російські мас-медіа про відсутність у нас потужностей для виробництва гармат, це неправда. Гармата одного з українських виробників уже вдвічі перевищила показники щодо живучості ствола гармату російського виробництва», — підкреслив генерал-майор.
P.S. Про перспективи розвитку й модернізації вітчизняної бронетехніки, перехід на стандарти НАТО та наявні проблеми розповідає начальник Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України генерал-майор Юрій Мельник
— На параді з нагоди 27-ї річниці незалежності України рух механізованої колони відкрив танк «Ятаган». Це натяк на новий курс?
— Танк «Ятаган» розроблено з гарматою під натовський боєприпас — унітарний постріл калібром 120 мм з автоматом заряджання, зі зварно-катаною баштою. Нині він перебуває в одній із військових частин, відбувається дослідження щодо можливості його застосування. Річ у тім, що розглядають ситуацію, у якій ми переходимо на стандарти НАТО, не тільки щодо систем управління. Керівництво держави прийняло політичне рішення про вступ у НАТО, тому застосування наших підрозділів у спільних операціях може виникнути в будь-який час, а отже, має бути взаємодія з підрозділами НАТО у використанні сумісних боєприпасів. Тому й було прийнято рішення стосовно танка «Ятаган» — усебічно дослідити його на ймовірні поломки в процесі експлуатації й мати напрямок подальших дій.
Якщо взяти за приклад польський досвід: коли вони готували своїх танкістів до спільних дій із НАТО, то вони пішли шляхом закупівлі танків «Леопард». Ми вже маємо розробку, яка відповідає вимогам НАТО, і вона має право на життя. Автомат заряджання виготовили українські виробники.
— Це, безумовно, добре. А що сьогодні з гарматами?
— Виконано ряд робіт, і як результат існує конкуренція між двома виробниками танкових гармат. Вони можуть виготовити стволи і 120, і 125 мм на сучасному обладнанні. Випробування завершено, гармати постачають у рамках ремонту танків. До речі, хоч би що там розповідали російські мас-медіа про відсутність у нас потужностей для виробництва гармат, це неправда. Гармата одного з українських виробників уже вдвічі перевищила показники щодо живучості ствола гармату російського виробництва.
— Що чекатиме на танк Т-84?
— Нагадаю, що рота Т-84 брала участь у військовому параді ще 2003 року. Потім ці машини, відверто кажучи, кочували всією Україною, і пройшли вони по 300–350 км, тобто їх практично не експлуатували, тож з’ясувати, у чому можуть виникнути проблеми, не могли. Протягом експлуатації цих машин у 14-й бригаді виявили низку нехарактерних несправностей, які потребують усунення.
Тепер ці машини передано в 169-й навчальний центр «Десна» для продовження циклу експлуатації, де з них вижмуть усе, що можливо. Головне кінцевий результат, а саме — справна, надійна машина, яка забезпечить усі вимоги наших танкістів.
Ця машина має потенціал, і вона має право на життя під час перехідного періоду між Т-64 та «Оплотом». Машина дуже надійна, проста в експлуатації, і, що важливо, українського виробництва. Її освоює екіпаж дуже швидко, вона має запас потужності двигуна 1200 к. с., на неї встановлено тепловізійний приціл наших виробників, засоби зв’язку, навігації. Загалом вона не потребує великих зусиль для адаптації до сучасних вимог, як, скажімо, Т-64.
— Якщо можна, то розкажіть докладніше про долю танка Т-64БВ.
— Т-64БВ — наш основний танк, ним забезпечено війська, танкові бригади. Я вже неодноразово наголошував, що існувала думка ще років десять тому, що «Булат» — остання модернізація, і все. Але, як засвідчила практика застосування цих машин, вона має ще досить великий потенціал модернізації. Сьогодні в Харківському конструкторському бюро з машинобудування ім. Морозова здійснюють дослідно-конструкторські розробки, і наступного року ми матимемо машину, яка за своїми бойовими властивостями перевищуватиме властивості танка «Булат» і щодо захищеності, й щодо рухомості. Роботи відбуваються комплексним методом — щодо рухомості, удосконалення моторно-трансмісійного відділення, систем зв’язку, навігації, системи управління озброєнням. Головне завдання модернізації — виготовити за незначні кошти та короткий час надійний зразок.
Також відбуваються дослідно-конструкторські розробки, що стосуються імпортозаміщення складників танка «Оплот». Сподіваюся, що наступного року цю роботу теж буде завершено.
Із заводу ім. Малишева мають надходити нові, якісні, надійні машини.
— Ви неодноразово порушували тему рухомості бойових машин. Яка нині ситуація з двигунами?
— Попередні роботи з капітального ремонту двигунів 5ТДФ завершено, ми маємо певний запас цих двигунів. Капітальний ремонт відбувався не без складнощів, тому що існував цілий ряд так званих критичних складників цього двигуна, які не виробляли в Україні. Здійснювали певну роботу, зокрема дослідну, із заміни цих складників. Нагадаю, що майже все виробництво бронетанкової техніки в Україні проходило в тісній кооперації з Російською Федерацією.
— Яка тепер ситуація з ремонтом бойових машин не на заводах, а в польових умовах?
— За чотири з половиною роки війни робота ремонтників вийшла, так би мовити, на плановий режим. Це вже повсякденна діяльність. Ремонт освоєно, він відбувається протягом визначеного часу. Ремонтні підрозділи набули спроможностей, навчили людей, — словом, робота йде. Питання про укомплектування відповідним оснащенням і технікою — на завершальному етапі. Уже почали надходити у війська танкоремонтні майстерні, пересувні зарядні акумуляторні станції, які пройшли модернізацію у Вінниці на одному з підприємств концерну «Укроборонпром». Також завершено випробування й допущено до експлуатації БРЕМ львівського виробництва. Удосконалення майстерності ремонтників — це завдання командирів ремонтних підрозділів, і вони над цим постійно працюють.
— Якщо можна, то скажіть кілька слів про легку бронетехніку.
— Ми маємо нагальну потребу в БМП для комплектування підрозділів, є потреба в комплектуванні резервних підрозділів. На сьогодні альтернативи БМП, на жаль, немає. Є певні пропозиції, і ці машини треба закуповувати, тому що, як я вже неодноразово наголошував, краще, коли в районі бойових дій військовослужбовець експлуатує БМП-1, аніж шкільний автобус. Що ж стосується колісної техніки, такої, як БТР-3 і БТР-4Е, то, на жаль, наші підприємства не можуть забезпечити потреби Збройних Сил України в тих обсягах, у яких ми вимагаємо. Насамперед треба працювати над якістю цієї продукції, саме якість має стояти на першому місці. Експлуатуючи техніку, військовослужбовець не повинен думати про гарантійні зобов’язання, якщо вона вийде з ладу. Він має бути впевненим у машині, почуватися захищеним. Я думаю, що керівництво ДК «Укроборонпром» має робити акцент саме на якості техніки.
Держава надала гроші, контракти є, робота відбувається.
Центральне бронетанкове управління займається ремонтом машин, щоб поліпшити їхні характеристики. Наприклад, постійно відбувається удосконалення БРДМ, забезпечуємо цією технікою війська до моменту переозброєння. Це перехідний період, а потім ці машини буде виведено зі штату, поставлено на відповідні види зберігання для формування резерву, війська буде переозброєно тими зразками, виробництво яких освоїли наші державні підприємства.
Наприклад, уже завершено дослідну експлуатацію тактичної бойової колісної машини «Дозор». Ці машини пройшли в одній із бригад у середньому по 15–20 тис. км, є характерні поломки, на які вже звернуто увагу конструкторів, треба доопрацювати дві-три номенклатури, і буде вже досконала машина. Власне, саме для того й існує дослідна експлуатація.
Розмову вів Олександр ШУЛЬМАН
P.P.S. Дальше будет все быстрее и интереснее
Практически каждую неделю приходят сообщения о том, что на полигонах прошли испытания того или иного вида вооружений, и на это уже мало кто обращает внимание, и наверное – это правильно. Чисто технические вопросы многим просто непонятны, а потому и неинтересны. Но во всей этой череде испытаний имеется кое что, понятное буквально всем, даже не имеющим отношения к технике вообще и к военной технике или вооружениям – в частности.
Так, следует заметить нарастание частоты этих испытаний. Это говорит о том, что наш ВПК становится на ноги и выходит на обороты, каких не было даже при совке, поскольку испытания идут в самых различных отраслях вооружений, боеприпасов и боевой техники. Не секрет, что после начала войны большинство предприятий ВПК остались не только без финансирования, но и без комплектующих, которые по кооперации получались из страны-агрессора.
Теперь восстановлено финансирование, и на финишную прямую выходит замещение российских комплектующих. Украина старается максимально использовать собственный потенциал для замещения той части производства, которая была в РФ и которая нам уже никогда не понадобится. Поэтому даже хорошо известные образцы вооружений или боеприпасов снова испытываются потому, что у них уже нет российской начинки. Тут важно отметить, что замещение происходит уже с учетом современных технологий и опыта боевого применения. Это значит, что даже хорошо известные образцы оружия и боеприпасов уже не совсем те, что были в изначально.
В этот раз был сделан небольшой прорыв, который мы давно ждали. Дело в том, что Украина — одна из немногих стран мира, которая способна строить самолеты от проекта до готового изделия, и потому мы ожидали начала выпуска ударных дронов. В этот раз был испытан такой дрон и специальные боеприпасы сразу нескольких видов к нему. Пока это – легкая машина, но важен сам факт начала выпуска именно ударной модели.
По словам разработчиков, птичка способна донести «гостинцы» на расстояние до 200 километров, а это – гарантированное покрытие всей оккупированной части Донбасса и большая часть Крыма. Нет сомнений в том, что сейчас мы наблюдаем «пробу пера», и с теми темпами развития, которые демонстрирует наш ВПК, очень скоро мы увидим более крупные птички, которые смогут нести не специально для них разработанные боеприпасы, а уже штатное авиационное вооружение, включая ракеты «воздух-воздух» и «воздух-земля».
Что еще важно отметить, это максимально возможное отдаление человека-оператора от самой боевой единицы. Похоже на то, что это – генеральная установка заказчика – Вооруженных Сил Украины. Сейчас изменился характер боя и появились силы и средства, которые способны быстро вычислять место, откуда ведется огонь и точно наносить по нему удары. От этого никуда не денешься, прогресс не остановить. Но железо, пусть и дорогое – останется железом. Его можно восстановить или заменить новым, а жизнь человека не вернешь. Поэтому подобные принципы внедряются и в совсем неожиданных местах.
Кроме беспилотного летательного аппарата, была продемонстрирована модернизированная зенитная установка ЗУ-23-2, которая работает в полуавтоматическом режиме и способна самостоятельно захватывать и уничтожать цели. Оператор может вмешиваться в ее работу с вынесенного пульта управления, находясь на безопасном расстоянии. Причем, один оператор может контролировать до 6 установок, которые могут вести одновременный огонь как по одной цели, так и по шести разным.
В этом смысле, очень интересным оказалось представление легких вертолетов «Скаут», украинского производства. Они могут использоваться как транспортные вертолеты, так и как ударные, хоть и легкие машины. В общем, выглядят они безобидно, но это потому, что на испытаниях у них не было боевого обвеса. Что же самое интересное, они изначально спроектированы как для пилотируемого, так и для беспилотного варианта применения.
И самое важное. Собственное производство позволяет выпускать изделия не просто дешевле, чем то, что предлагают нам для продажи, а существенно дешевле. Это значит, что за одинаковый объем финансирования, заказчик получит большее количество изделий. ВПК уже заработал именно в этом ритме, и так тихо и без лишнего шума Украина становится действительно мощной и уже во многом – самодостаточной страной. По крайней мере, сравнивать ее с тем, что было в 2014 году не решается даже противник, а ведь мы только завязали шнурки на берцах. Дальше будет все быстрее и интереснее.