Украина подала запрос в официальный Вашингтон касаемо покупки систем противовоздушной обороны стоимостью $750 млн за одну единицу, при необходимости минимум трех соответствующих военных комплексов для украинской армии.
Об этом в эфире Радио НВ сообщил чрезвычайный и полномочный посол Украины в США Валерий Чалый.
«Наши потребности следующего периода, на мой взгляд, это морское пространство, военно-воздушное пространство; это то, без чего мы просто не сможем обеспечить оборону страны», — отметил он.
Также Чалый сообщил, что Украина нуждается в беспилотниках, контрбатарейных радарах и контрснайперских системах.
Посол добавил, что соответствующий запрос был озвучен на «наивысшем и высоком уровне», а именно на встречах президентов Украины и США в Брюсселе, а также на встречах украинской стороны c советником президента США по национальной безопасности Джоном Болтоном.
Другие подробности этого запроса Валерий Чалый отказался озвучивать, ссылаясь на засекреченность информации.
P.S. Ми в процесі формування здорової державності
Те, що ми взагалі існуємо в таких складних умовах – дуже хороший фактор. Наявність повноцінних параметрів держави, в тому числі, дієздатна армія – ще один хороший фактор. У нашій країні, незважаючи на те, що вона веде війну, спостерігається зростання ВВП. Це не такі вже й погані параметри для воюючої держави. Оскільки я – економіст, то кажу саме про зростання економіки в умовах війни і оцінюю його як виключно позитивний фактор, який доводить, що умови, в яких живе Україна, змінилися. В першу чергу, умови для підприємництва. Я не стверджую, я роблю висновок з росту: якщо є зростання – значить, покращилися умови.
І хоч війна є великою проблемою, вважаю, справа не в конкретній війні, яка зараз ведеться, а в тому, що наше життя змінилося. Понад 22 роки у нас були такі відносини з РФ, коли у неї не було сумнівів, що ми знаходимося в її сфері впливу. І ось ми явно показали навіть не те, що виходимо з її сфери, а хочемо розвивати відносини з іншими союзами і країнами. Цього було достатньо, щоб Росія почала погрожувати військовою силою: максимально агресивним шляхом. Ось це складне становище затягнеться на довгі роки. Коли зараз пропонують закінчити війну будь-яким чином, я не вступаю в такі обговорення, адже «давайте закінчимо війну з агресором» – означає «давайте здамося йому». Багато років я не згоден з тими, хто говорить, що якщо зміниться керівництво РФ, то вона перестане нам загрожувати. Ні, думаю, протягом десятиліть наші інтереси з РФ будуть протилежними. Нам доведеться жити в умовах цієї загрози: це і є головна проблема – жити в умовах російської загрози.
Середньостатистичний українець любить свій етнос, але не довіряє державі
Ми виявилися несподіваними для РФ: там були впевнені, що ми поведемо себе приблизно як у Криму, а вийшло інакше, що і стало несподіванкою не тільки для Москви, але і багатьох в Україні. Однак це ще і завдання: як жити по сусідству з державою, яка ставиться до тебе як до неповноцінної країни, для якої межі з цією країною є, по суті, межами фронту? Це проблема. Як в таких умовах розвиватися? У світі є приклади, як живуть країни в подібних умовах, і я б не сказав, що це – спокійне життя. В першу чергу, маю на увазі Ізраїль. Це – неспокійне життя: воно означає те, що нам доведеться витрачати відносно великі гроші на озброєння і робити це досить довго. Може, десятиліття, може, і більше: у нас з РФ фундаментальні протиріччя. І це не означає, що Україна буде розвиватися повільніше – ні. Це означає, що статок українців буде зростати повільніше: доведеться витрачати кошти на армію, озброєння і все, що пов’язано з конфліктом. І ми повинні це усвідомити.
Коли я чую буквально істерики про те, як ми погано живемо, і як добре в Ісландії та Ірландії, і чому ми не живемо так, як вони, то у мене виникає багато питань. У тому числі: що ви хочете, адже ми воюємо? І, зауважте, при цьому – ростемо. Тобто, я б не сказав, що ми – добре організована країна. Ні, я не можу цього сказати. Але динаміка за останні чотири роки з точки зору протидії українського народу тим об’єктивним факторам, які будуть діяти на нас ще десятиліття – позитивна.
Тобто, мені здається, та ситуація, яку я щойно описав, парадоксальним чином сприяє формуванню української нації і держави. Українці не звикли довіряти державі і не відчувають державу своєю: у них такі традиції. І в цьому сенсі ці почуття формуються і стають більш зрілими. І в цьому є плюс нашого конфлікту. У довгостроковій перспективі ми станемо українською нацією. Ми перестанемо бути етносом з різноманітними групами. Українці показали протягом століть любов до етносу. Але в той же час вони показали, що не змогли у важких умовах створити державу. Середньостатистичний українець любить свій етнос, але не довіряє державі. І це – те, що болісно змінюється на наших очах. Це дуже хороша тенденція
Ми в процесі формування здорової державності. Я б не сказав, що ми зараз є повноцінною державою: ми працюємо над цим, ми формуємо. Коли ми станемо повноцінною державою – питання, адже це тривалий процес, який може тривати не одне десятиліття. Але я можу назвати один показник: коли у нас сформується державницька бюрократія. У нас її ніколи не було: всі держслужбовці були слугами Москви. Сформується державницька бюрократія – найважливіший шар для повноцінної держави. Це коли держава у тебе в серці, а не ти просто служиш на якомусь зручному і вигідному місці. І, так, це не означає, що ніхто не діятиме в своїх інтересах: ні, ми ж не ангели. Але це означає, що інтерес держави стане жорстким обмежувачем особистих інтересів.
