Ну все, український джин виліз з пляшки і пішов у світові ЗМІ. Європейське «Politico» повідомило своїм читачам, що влада Зеленського посипалась в межах «Слуги народу». Це те, про що ми говорили раніше – спроба президента і його Єрмака підставити нардепів під ідіотський загон НАБУ під генпрокурора призвела до того, що нардепи почали тверезіти. І з урахуванням рейтингів вже можна казати, що Зеленський навіть якщо збереже після війни президентську посаду, він вже не матиме монопольної влади ні в парламенті, ні в уряді. Як мінімум.
Але зверну вашу увагу на інший нюанс в статті. Один зі «слуг народу» поскаржився, що «уся ця ситуація вказує на подальше посилення тиску всередині країни. На думку Адміністрації президента, ти або з Зеленським, або ти російський маріонетка».
Тобто він говорить про те, що Зеленський навіть своїм нардепам малює чорно-білий світ «хто не з нами – той проти нас». (Погугліть політичний контекст цієї фрази).
І це ще було б півбіди, якби Зеленський цинічно маніпулював би цим страхом для збереження рештків впливу на своїх трусливих нардепів. А якщо він справді вже спіймав зірочку аж настільки, що «держава – це я?» Або ще гірше – якщо він реально дійшов в конспірології до антипрезидентської змови ворогів, які «всі шпіони довкола мене, відійди розбійник, Олег завали цього чеченця!»
…Якщо купа людей говорить як твоя команда тирить і транжирить гроші – це тільки тому, що ти тириш і транжириш гроші, від яких залежить виживання нас усіх. І це ти один з нас, а не ми твої холопи.
У партії Зеленського продовжує зростати невдоволенняУ міру посилення тиску, не тільки партійні суперники українського лідера турбуються про повзучу монополізацію влади.
На закритому засіданні парламенту минулого тижня президент України Володимир Зеленський не приховував свого обурення внутрішніми критиками.
За словами двох депутатів, які були присутні на засіданні і які на умовах анонімності поспілкувалися з Politico, побоюючись викликати гнів президента, український лідер вилив своє розчарування на членів своєї партії «Слуга народу», нарікаючи на депутатів, активістів громадянського суспільства та журналістів за те, що вони не просувають західним партнерам беззаперечно привабливий імідж України.
Гнівна тирада на адресу тих, хто, за словами Зеленського, позиціонує себе «проти України», лише посилила те, що депутати описали як зустріч, позначену прихованою напругою. Посилаючись на повідомлення про корупцію та порушення прав, президент войовничо заявив, що українці, які висловлюють будь-що негативне про ситуацію в країні, відволікають увагу від того, на чому слід зосередитися — на військових діях та зміцненні підтримки з боку іноземних союзників.
Законодавці очікували, що Зеленський буде більш поступливим і м’яким у тоні — особливо з огляду на його спробу знищити дві ключові незалежні антикорупційні агенції України влітку, що спровокувало перші загальнонаціональні вуличні протести з початку повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році.
Але оскільки український лідер зосередився на стані війни і чітко висловив намір балотуватися на будь-яких виборах, що відбудуться після неї, ці очікування не виправдалися. І, схоже, тепер не тільки партійні суперники Зеленського турбуються про повзучу монополізацію влади.
Правда в тому, що в партійних рядах зростають сумніви і невдоволення щодо надто персоналізованого стилю правління Зеленського і його схильності зневажати парламент — крім того, дії проти антикорупційних органів досі дратують деяких з його власних законодавців.
Офіс президента наказав депутатам партії, багато з яких були проти, підтримати закон, що підпорядковує НАБУ політично призначеному генеральному прокурору. Але вже через день після підписання закону Зеленський був змушений відступити перед протестами та європейськими попередженнями про відступ від демократії. Його помічники спробували перекласти провину за весь цей провал на них — це не рідкісна тактика, коли політика, яку просуває Офіс президента, виявляється непопулярною, скаржаться вони.
Цей епізод змусив багатьох депутатів замислитися над тим, чому Зеленський і його радники не передбачили такої бурхливої реакції громадськості. Опитування громадської думки постійно показують, що навіть у воєнний час українці вважають корупцію головною внутрішньою проблемою країни.
Політичні опоненти давно скаржаться на популістську нетерплячість українського лідера до обмежень і складнощів, необхідних для управління демократією, а також на його вроджену дратівливість до критики. Однак його захисники не беруть до уваги ці скарги, кажучи, що війна вимагає твердої, рішучої руки. Або, як сказав на початку цього року впливовий керівник Офісу президента Андрій Єрмак в інтерв’ю Politico: «Особливо під час війни рішення повинні прийматися швидко і чітко». Помічники президента також вказують на те, що їхній бос користується високою популярністю в опитуваннях громадської думки.
Вони мають рацію — і навіть багато критиків погоджуються, що галас і безлад демократії не повинні ставити під загрозу країну, яка веде війну за своє існування. Але вони також наголошують, що інші воєнні лідери застосовували значно інший підхід — зокрема, британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль, який прагнув залучити найкращих, найталановитіших і найздібніших представників усього політичного спектру, щоб заповнити лави воєнної бюрократії.
І не тільки партійні суперники Зеленського зараз турбуються про прагнення централізувати владу. Хоча західні союзники не наважуються висловлювати публічну критику, побоюючись дати Москві привід для пропаганди, за словами трьох європейських послів у Києві, які попросили не називати їхніх імен у цій статті, вони приватно висловлюють занепокоєння. Деякі законодавці з партії Зеленського також ставлять під сумнів останні події, серед яких звільнення обраних мерів та тиск на державні органи, які повинні бути незалежними.
Ще до війни уряд був нетерплячим до парламентського контролю. Зараз, практично відмовившись від практики допитів міністрів парламентськими комітетами, він майже повністю ігнорує їх. Примітно, що адміністрація президента також все більше бореться за те, щоб зібрати голоси, необхідні для затвердження бажаного законодавства, частково тому, що правлячі законодавці все більше розчаровуються тиском з боку Адміністрації президента і побоюються, що їх звинуватять виборці, якщо щось піде не так.
Це занепокоєння виникло ще до спроби знищити антикорупційні органи. А низка чисток серед більш незалежних міністрів та урядовців також викликала занепокоєння за лаштунками. Нещодавні кадрові перестановки в уряді призвели до вимушеного відходу таких відомих діячів, як міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, голова «Укренерго» Володимир Кудрицький та дуже популярний командувач Збройних сил генерал Валерій Залужний, який зараз є послом України у Великій Британії і який мав суперечки із Зеленським щодо стратегії війни.
З кожною кадровою перестановкою президентське оточення з надійних друзів і радників, схоже на молюсків, набуває все більшої влади і контролю, тоді як ті, хто готовий ставити під сумнів і кидати виклик — або виявляє ознаки незалежності — виганяються. Настрій партії не покращився і після гучної суперечки Зеленського з президентом США Дональдом Трампом в Овальному кабінеті, коли український лідер небезпечно відхилився від сценарію, значною мірою завдяки підбурюванню віцепрезидента США Джей Ді Венса.
Проявляючи незвично самостійну поведінку і, на думку багатьох, висловлюючи приховану критику Зеленського, депутат від партії «Слуга народу» і голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук згодом виступив із заявою, в якій зазначив, що Україні потрібно швидко налагодити відносини з Трампом — звідси й очікування, що український лідер намагатиметься заспокоїти і задобрити свою партію на зустрічі минулого тижня.
Але двоє депутатів, які спілкувалися з Politico, сказали, що все склалося інакше. Зеленський був незадоволений низькою явкою, оскільки близько сотні депутатів його партії не з’явилися. А напруга лише зросла, коли один із них поставив під сумнів доцільність знищення антикорупційних органів у той час, коли вони зосередилися на інсайдерах президентської адміністрації.
Хоча Зеленський і сказав, що в майбутньому буде більше консультуватися з ними, «це здається малоймовірним», — поскаржився один із депутатів. «Уся ця ситуація вказує на подальше посилення тиску всередині країни. На думку Адміністрації президента, ти або з Зеленським, або ти російський маріонетка».
Дійсно, тиск посилюється. Наприклад, саме цього місяця група з близько 20 колишніх і відставних українських дипломатів та посланців була включена до переліку осіб, яким заборонено виїжджати за кордон без прямої згоди влади.
«Важко зрозуміти, чому на четвертому році війни раптом стало так важливо заборонити групі з не більше ніж 20 осіб виїжджати за кордон — людям, які мають контакти та авторитет для просування інтересів України серед іноземної аудиторії», — сказав Politico Кулеба, який є одним із тих, кого це стосується.
«Єдиним поясненням може бути політика. І коли така політична логіка закріплюється, стає можливим довільно вирішувати, яким категоріям людей дозволено або заборонено робити певні речі. Посли — це лише приклад, але він виявляє набагато глибшу проблему».
==========================
Politico пише, що західні союзники висловлюють стурбованість прагненням української влади до централізації — однак утримуються від публічної критики, щоб не давати поживу для російської пропаганди.
У матеріалі говориться, що в партійних лавах зростають сумніви та нарікання щодо «персоналізованого» методу правління Зеленського та його схильності «зневажливо ставитися до парламенту, до того ж, кроки проти антикорупційних органів досі дратують деяких його власних законодавців».
Видання, крім того, пише, що «друзі і радники» президента здобувають все більше влади та контролю, тоді як ті, готові ставити під сумнів рішення влади та кидати їй виклик, або ті, хто демонструє риси незалежності, опиняються поза владою.
