Україна програла інформаційну війну

Далі — за пунктами.

1. Майже рік без міністра інформаційної політики.

В державі, що веде екзистенційну війну на виживання у 21 столітті, майже рік (в липні буде) немає міністра культури та інформаційної політики. Робиться все для того, щоб остаточно вбити це міністерство як державну інституцію.

Тим часом наш ворог чи не найбільше, на ряду зі зброєю, вкладається в культурну політику та інформаційні спецоперації.

2. Комунікація влади із суспільством повністю провалена.

Стратегія комунікації Президента із суспільством — це телеграм канали, які дуже часто несуть відверту дезінформацію.

Відповідей на питання від народу, які з 2022 року висять дамокловим мечем над Президентом та його оточенням — досі нема. А Кирило Тимошенко у освоєнні державних бюджетів — знову є.

3. Телемарафон — дохла коняка, з якої ніяк не злізуть.

Ще один «канал комунікації» влади із суспільством — загальноукраїнський інформаційний телемарафон «Єдині новини», запущений 24 лютого 2022 року, у 2024 році був названий Державним департаментом США у його звіті про дотримання прав людини — порушення права на свободу слова.

У Держдепартаменті також заявили, що деякі спікери, які критикували уряд, були занесені до «чорного списку» урядових програм, і що журналісти-розслідувачі, які критикували Банкову, ставали мішенню негативних кампаній у соціальних мережах, в тому числі через «дружні» до уряду канали.

Влада України ці повідомлення так і не прокоментувала.

4. Повернення до часів Януковича: переслідування журналістів.

Повідомлення Держдепу влада не коментувала та уваги на них не звертала, зате систематично переслідувала, незаконно стежила, і навіть вдавалася до побиття українських журналістів — застосувала методи, які востаннє Україна бачила за часів Януковича.

Такі методи тиску проти ЗМІ та журналістів знаходяться під мікроскопом Європейської комісії і країн-членів ЄС, бо це суперечить принципу правової держави — що, очевидно, не наближає нас, а лише віддаляє від вступу до ЄС.

5. Відсутність промоції української культури в світі.

За два роки повномасштабної війни, на державному рівні майже нічого не зроблено для системної промоції української культури у світі (окрім дозволу Арєстовічу виїхати за кордон і розказувати там про «маленьку українську культуру»), тоді, як Росія невпинно нарощує свою присутність, зокрема — в літературі.

Українські державні інституції не ведуть активної політики щодо просування української масової літератури: не створено мережі книгарень для тимчасової еміграції (вони читають російські книжки, яких там повно). Також не налагоджено співпрацю з європейськими колегами щодо організації турів/виступів наших письменників (наші митці самі знаходять івенти, або їх запрошують, державної систематичної роботи на їх підтримку не ведеться).

Крім того, українські письменники все більше мобілізуються, йдуть на фронт, не мають часу і бажання (без підтримки держави) виїжджати за кордон — доносити українські наративи.

Тим часом російські — їздять світом й розказують про вєлікую русскую культуру і хороших русскіх.

6. Іномовлення. Голос держави у світі.

Іномовлення має бути промоцією національних наративів у міжнародному інформаційному просторі (англійською мовою).

Тут мʼяч росіян давно в наших воротах. Росія давно, професійно, послідовно і успішно використовує іномовлення для просування своєї пропаґанди в світі, вкладаючи в це шалені ресурси.

Іномовленням України називають телеканали «Дім» та «Freedom», які працюють здебільшого на внутрішню аудиторію, українською та російською мовами (я ще до повномасштабної війни писала, що це ніяке не іномовлення, це звичайні привласнення бюджетів і відмив коштів українських платників податків). Нагадаю, хто працював над «стратегією іномовлення» — (не)славнозвісний Мацука та той самий Кирило Тимошенко.

7. Російське ІПСО.

Російським ІПСО наша влада любить називати що завгодно, лише не реальне російське ІПСО. Від даних світових розвідок про початок повномасштабного вторгнення до «слухів» про звільнення Залужного — то все російське ІПСО — казали 5-6 ефективних менеджерів і Зеленський.

Тим часом реальне російське ІПСО заходило до українського простору знову і знову, так просто і безперешкодно, як російські танки через Чонгар.

Тож, сьогодні маємо відкат у всіх напрямках: від масованого повернення русского язика — до проваленої мобілізації, на що також успішно спрацювали російські інформаційно-психологічні спецоперації. Саме вони зробили так, що чимало українців бояться тепер ТЦК-шників більше за російських окупантів. А українська влада лише сприяла роботі російських балалайок, повністю проваливши інформаційну політику щодо мобілізації. І я не про мотивацію (я більше не вірю, що можна мотивувати тих, хто ладен втопитися в Тисі, лише б не піти захищати країну, їм просто не потрібна Україна і крапка) — я про комунікацію з притомною частиною суспільства, яка врешті і так пішла і піде ще мобілізуватися, але «осад» від проваленої мобілізації, від відсутності діалогу влади із народом — залишиться.

8. Війна з «порохоботами».

Росія, як вже було вище сказано, вкладає величезні ресурси у інформаційну, діджитал та кібер війни. ФСБ контролюють всі свої ресурси, включно з Телеграмом, в якому наша влада створила офіційні комунікації та бореться не з росіянами, а з українською опозицією. Взагалі, складається враження, що зе-влада набагато більше ресурсів витрачає саме на війну з так званими порохоботами, а не з російськими пропаґандистами. Представників партії опозиції, наприклад, ви не побачите на телемарафоні, зате ви можете побачити там «хороших русскіх». Діалог Подоляка з представником партії ЄС, яка відстоює прийняття законів у національних інтересах України, ви не побачите, зате побачите його балаканину з Латиніною, яку, слава Богу, поставив на місце Портников — лауреат Шевченківської премії — ще однієї української традиції, до речі, та інституції, яку Зеленський-Єрмак намагалися знищити у 2023 році, вперше за історію незалежної України не вручивши найвищу творчу відзнаку до дня народження Шевченка. Закриття проросійських ротів секті свідєтєлей Арєстовіча — ви не побачите, зате побачите регулярні медіазвіти для Офісу Президента, в яких аналізують згадки топчиновників у медіа, а будь-яку критику в бік влади називають «атаками порохоботів».

Мабуть, достатньо, хоча можна було б (на жаль) ще продовжувати цей список довго.

Абсолютно очевидно, що станом на сьогодні — ми програли інформаційну війну.