Які технологічні та бюрократичні перепони мають вітчизняні виробники озброєння
На даний момент потужності українського оборонно-промислового комплексу дозволяють покривати значну частину потреб ЗСУ в зброї та боєприпасах. Мова зокрема про масштабне виробництво БПЛА та морських дронів, власних мінометів та артилерійських боєприпасів радянських калібрів 122-мм та 152-мм, та інших номенклатур.
Україна також готується почати виробництво власних 155-мм снарядів у другій половині 2024 року, працює над власним аналогом ЗРК NASAMS та далекобійною ракетою з дальністю пуску до 700 кілометрів. Однак власних потужностей українського ОПК аж ніяк не достатньо, щоб зробити усе необхідне озброєння ЗСУ, і надто -щоб компенсувати нестачу військової допомоги від США. Про це йдеться в публікації The Washington Post.
У своїй публікації журналісти посилаються зокрема на слова виконавчого директора Національної асоціації оборонної промисловості (NAUDI) Максима Полив’яного, котрий окреслив, що «без допомоги наших західних партнерів, наших друзів, в тому числі зі Сполучених Штатів, ми не зможемо повністю задовольнити потреби Збройних Сил України». А щоб розгорнути власне масштабне виробництво високотехнологічних систем, які б могли стримати російських загарбників, Україні потрібен дуже тривалий час.
На даний момент власне виробництво озброєнь на потужностях українського ОПК стримують одразу кілька факторів. У першу чергу – це нестача ресурсів, якщо порівнювати з необхідними обсягами виробництва.
На 2024 рік уряд запланував збільшити оборонне виробництво у 6 разів, однак виділених під це 5 мільярдів доларів із держбюджету України буде явно недостатньо, а пряму допомогу грошима від країн Заходу не можна витрачати на воєнні потреби. Тому на цьому тлі й виникає привабливим варіант використати для фінансування оборонного виробництва наприклад конфісковані активи РФ.
Однак якби навіть уже зараз наша країна мала би достатньо фінансів, для виробництва зброї лишатиметься інша проблема – загальносвітовий дефіцит пороху та ракетного палива. Ця проблема, за словами виконавчого директора NAUDI Полив’яного, уже приводила до періодичних зупинок оборонного виробництва в Україні.
Крім того, проблему для роботи українського ОПК також складає і режим роботи вітчизняної бюрократії, коли контракти на оборонну продукцію підписують одразу кілька міністерств, але нема довготривалого планування закупівель.
Наприклад, як говорить Артем В’юнник, глава компанії «Атлон-Авіа» , виробника дрона «Фурія», що якщо до повномасштабного вторгнення вони виробляли 100 дронів на рік, то тепер – 150 на місяць. Щоб далі розгортати виробництво, їм потрібно мати підтверджене довгострокове замовлення від держави. Однак натомість чиновники запитують «а скільки ви можете зробити в цьому місяці?», та не хочуть зважати на те, що це так взагалі-то не працює, йдеться у публікації WP.
defence-ua.com
