Ніколи не ігноруй людину, яка піклується найбільше про тебе. Тому що одного прекрасного дня ти можеш прокинутися і зрозуміти, що втратив Місяць, рахуючи зірки. Антуан де Сент-Екзюпері.
Черчілль прожив із дружиною Клементиною 57 років. Він її кохав. Він був важкою людиною; непросто з ним було жити. Він курив сигари в ліжку і пропалював свою піжаму та простирадла. Він пив, на жаль. Він переживав злети та падіння, він боровся, падав та піднімався. Він бував нестерпний у спілкуванні і іноді навіть не чув, що йому кажуть – фізично не чув. Чув лише себе. Він був не дуже вродливий і спортом не займався. Але він любив свою дружину безмірно і жити без неї не міг. Хоча її іноді не чув і не слухав.
І Клементіна знайшла вихід: вона не стала кричати і сперечатися. Вона почала писати чоловікові повідомлення. Листи. У яких із любов’ю його просила, поправляла, підтримувала чи схиляла до того чи іншого правильного вчинку. І іноді вона ставила серце наприкінці свого послання — як ми в мережі. Черчілль читав. І змінювався на краще. Дуже його ці листи-повідомлення підтримували. І в такий спосіб дружина уникала скандалів та сварок. Вони ніколи не сварилися.
І він ніколи дружині не зраджував, хоч до весілля був любителем дівчат і дам. Він кохав її 57 років. А потім помер від старості. І Клементіна залишилася сама. Їй нема чого стало жити – вона тільки й казала, що хоче до свого коханого чоловіка. Що жити їй нема чого. І ось вона почала перебирати його рукописи. І погляд її впав на слова, написані його рукою — вона зрозуміла, що вони написані особисто для неї. Це відповідь на її думки, на її тугу та біль втрати. Він і з того світу підтримав її і навіяв силу жити. Так вона сприйняла ці слова, які начебто заново прочитала. Це була відповідь на її думки: «що робити і навіщо жити далі?».
Вона почула голос коханого чоловіка через літери:
«Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі та здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся явно переважаючій силі вашого супротивника».
І вона не здалася.
Упорядкувала всі його папери і видала всю його спадщину. А потім тихо пішла до нього, виконавши свою роботу. До того, кого вона так любила. І хтось після смерті відповів їй і підтримав. І пояснив, як треба жити далі…
(Ганна Кір’янова)
На фото: Уінстон і Клементіна Черчілль на відпочинку в Сендвіч у графстві Кент, 1910
