Законопроект про Корінні народи Криму (караїми, кримчаки, кримські татари) викликав серйозне занепокоєння противника. Чому?
Одна справа коли спікер-колаборант Канстантінав б’ється в істеріці з кожного інформприводу, інша справа коли мумія фюрера особисто плямкає щось жорстке, типу Зеленскій єврєй, єму не понять чаянія простого народу (між іншим, така саме лінія критики пролилась з «ультра-українських» екаунтів — «каравул, євреї хочуть собі статус корінних»). Мумію юзають лише по важливих приводах.
Так чому стривожився путлер? Бо росіяни (московити, зденаціоналізовані або природні) — практично ніде не корінні народи, окрім маленьких частин центральних губерній.
А українська ініціатива — це сигнал корінним народам Росії на тему «а що, так можна було?».
Це навіть не питання федерації — вона існує в РФ лише на папері, та й там внесено суттєві правки, що перетворили її на унітарну державу де-факто.
Національно-визвольний рух в РФ настільки пригнічений і задавлений — в тому числі інтелектуально, але в першу чергу фізично — що будь-яка діаспора в Україні почуває себе впевненіше за будь-який корінний народ в Росії.
У них криза ідей, тому що йдеться про фізичне існування, і бажано на волі, а не в тюрмі чи дурці.
Старі концепції сягають 80-90-х, безкінечно пережовуються і втрачають актуальність, як мода тих часів.
Нові концепції не виробляються і не можуть, мабуть, бути вироблені в «видишаному» безкисневому повітрі РФ.
Байдужий захід корінними народами РФ не займається. Він зосереджений на абстрактних правах абстрактних меншин, а це зовсім інша площина, скоріше паралельна.
В Україні протягом кількох років, — починаючи з останьої версії Мовного й Освітнього законів — пройдено важливий концептуальний шлях:
— від поняття «меншини і большини» — до поняття «корінні народи» (а інші, відповідно, є діаспорами; діаспори теж між собою різняться, але то вже питання подальшого розвитку концепції).
Цей крок маленький і вилівся поки що в законопроект, який, попри декларацію Зеленським його «невідкладності», досі не розглянуто.
Але попереду ще великий шлях, вточнення і корегації, а головне — самоосвіти українців в цьому практично новому (І не лише для них одних!) напряму етнологічної думки.
А після агресивного виступу путлера можна не сумніватися, що на цьому шляху будуть виставлені максимальні рогатки і в самій Україні, усіма агентами впливу, не лише кадровими, а й кожним «корисним ідіотом», якщо такі ще залишилися.
Україні весь час треба тримати в голові, що вона давно може задавати нові стандарти і висувати нові, перегортаючі уяву і свідомість, концепції, — при чому такі, що можуть невдовзі стрільнути по Росії.
