Політолог, діяч російської опозиції Андрій Піонтковський (Вашингтон) в ефірі програми телеканалу Еспресо про паризький ультиматум, тактику «салямі» і колективного Зеленського
Ми в Україні, послухавши новорічне привітання президента Зеленського, врешті окреслили для себе, якою буде так звана нова внутрішньо-українська стратегія і тактика, де неважливо, як названа вулиця.
Звісно, це привітання українського народу – переспіви основних тез російської пропаганди: «давайте припинимо цей безглуздий внутрішній конфлікт, який у нас розгортається». Але на мене більш емоційне, більш важке враження справило інше привітання з боку вашого президента – це привітання пана Путіна з Новим роком. Я розумію, що йде обмін, ні, «обмін» тут — неправильне слово, йдеться про звільнення захоплених російською владою заручників, за яких доводиться видавати злочинців-терористів. Але перетворювати це у форму привітання воєнного злочинця, який розв’язав війну проти країни, — це вже геть не вкладається у жодні рамки. Звісно, це з тріумфом було сприйнято російською пропагандою. Запущено лічильник до наступної призначеної бандитської зустрічі, уже не в Парижі, а в Берліні — Зеленський повинен привезти зміни до Конституції. Ось це — дві абсолютні фундаментальні зради нової української влади. Перше – оголошення попередньої влади партією війни, тобто фактично заява міжнародній спільноті, що Україна – винуватиця війни й усіх подій, що відбувалися на її території, що призвело до катастрофічного падіння міжнародного престижу України. Ми бачили, що, якщо раніше нормандський формат – це було троє проти одного Путіна, то зараз – це троє проти одного Зеленського. І друге – Україна канонізувала путінську інтерпретацію Мінських домовленостей, від яких до останнього часу категорично відмовлялася. Фактично, це — капітуляція.
Маю враження, що триває негласне швартування України не тільки до ОРДЛО, а до Москви.
Ну, ОРДЛО – це і є до Москви. ОРДЛО – це випущений щупалець Москви для захоплення України. Нам усім пора припиняти дискусії про Зеленського. Хто такий Зеленський, наївна людина, яка бажає добра Україні, чи щось інше? Слід говорити про колективного Зеленського – ось цей апарат, який зараз реалізовує владу в Україні і її зовнішню політику. От щодо таких людей як Коломойський, Богдан, Єрмак, Портнов, — так, і Портнов, — усі ці люди сьогодні є реальною владою в Україні. Колективний Зеленський – це неоднорідна інституція. Там є люди, які намагаються проводити патріотичну лінію та й сам Зеленський, здається, вже потрохи починає розуміти, чим для нього це все закінчиться. Тому що ці люди, яких я перерахував, це – герої Росії, які виконують свій обов’язок. З ними все буде добре. А ось відповідатиме за зраду перед українським народом, звичайно, сам Зеленський. Мені здається, розуміння того, що він робить, зростає. І те зобов’язання, яке він на себе взяв, на яке його поставили на лічильник, — зміни до Конституції України до наступної «стрілки» в Берліні – він не зможе виконати, тому що це викличе великий супротив громадянського суспільства в Україні. Москва це розуміє, але тим не менше свідомо штовхає Зеленського на цей шлях, розраховуючи, що виникнуть ситуації хаосу і громадянського протистояння в Україні, якими вона знову зможе скористатися для захисту законно обраного президента від «чергового бандерівського перевороту». Нас чекають дуже драматичні події, якраз за розкладом цього лічильника. На квітень призначена ця зустріч. Ось, я думаю, березень-квітень будуть ключовими подіями у сучасній українській історії.
Путінська фраза про те, що «польська влада втратила контроль над своїми збройними силами і була змушена виїхати» і так далі насправді є цинічною брехнею. Вже є відповідь від Польщі. Але Путін проговорився, тобто його гебешні навички з віком притупились. Насправді, наскільки я розумію, він розкрив карти, кажучи, «дивіться як ми вчинимо з Україною».
Так. Саме з таким формулюванням, коли він зрозуміє і побачить, та й він і зараз це знає, що Зеленському не вдасться реалізувати цей план і буде очевидний спротив суспільства, ось з таким формулюванням, «доведені до чергового відчаю трактористи, комбайнери ОРДЛО» вирушать на Маріуполь, на Харків, на Київ. Зверніть увагу, останні три-чотири роки цей термін «Новоросія» не вживався. Вони зрозуміли, що проект провалився. Армія стоїть на лінії зіткнення і готова вчинити опір наступній спробі агресії. Але вони бачать слабкість нової влади. І усі ці формулювання про Чорномор’я, про західні області Росії, вони знову вилізли на поверхню, як у 2014-у році. Лавров і Путін, і «офіційна» так звана ОРДЛО – адже Пушилін заявив про зміну внесення поправок до «конституції» ОРДЛО, які передбачають, що, якщо чинні «кордони» співпадають з кордонами Донецької, Луганської областей Української радянської соціалістичної республіки, — значить «завтра ми беремо Маріуполь, і далі — повсюди». Плани абсолютно очевидні. Ще, звичайно, вони бачать вікно можливостей у 2020-у році, поки ще їхній любий Трампушка перебуває у Білому Домі. Вони бачать повну трансформацію Макрона. Це абсолютно неймовірний казус вербовки Макрона, який починав своє президентство з різкої критики Путіна, і здавалося, що це єдиний лідер Заходу, який показує, як з ним, з диктатором треба розмовляти. Але знайшли до нього якісь підходи.
Наскільки я розумію, це — один сценарій. Але є й інший сценарій – так званий «сценарій салямі», коли за вказівками Кремля будуть здійснюватись ті чи інші дії від імені нової влади, або у межах її компетенції, які звужуватимуть як шагреневу шкіру, досягнення України, постмайданної України. Це стратегія маленьких кроків, якими вестимуть до неформальної капітуляції, тому що слово «капітуляція», слово «здача національних інтересів» завжди викликає підйом і захист зі сторони народу. А якщо подібні речі робити непомітно…
Це один і той самий сценарій. Перша фаза – та, яку Ви зараз окреслили, відбувається на наших очах. Кожна поява Зеленського на екрані – це шматочок цього «салямі». Мовляв, як пройде це до кінця – чудово. Але вони, в Москві, — реалісти, і, я думаю, так як і ми з Вами, розуміють, що змін Конституції на користь Кремля Зеленському досягти не вдасться, і на якомусь кроці цього «салямі» все таки станеться вибух спротиву. І тоді з тим самим формулюванням про «недієздатний уряд Польської республіки» почнеться заключна стадія цього проекту. Адже ж звільнення заручників – це ж у знущання перетворюється. Чудово, що повернулися 60 людей. Але ж ми знаємо, що сотні людей ще мучаться у підвалах Донбасу і у тюрмах Криму. І Москва цинічно їх розглядає як інструмент шантажу і торгівлі з Києвом. Тож слід сказати: «Москва, ми знаємо ваші плани». І, якщо міжнародне співтовариство варте чогось, ми маємо вимагати реального припинення вогню на лінії зіткнення і повернення усіх заручників. І усі ці розмови про приєднання до ОРДЛО необхідно просто закінчити. Це окуповані території – і Крим, і частина Донбасу. Україна ніколи не визнає цієї окупації. Рано чи пізно вони повернуться. А сьогодні Україна пропонує перемир’я. Але, якщо ці плани будуть реалізовуватися, — щодо приєднання Донбасу, щодо приєднання Чорномор’я, — українські збройні сили стоятимуть на цій лінії, готові дати відсіч. Ось цю позицію треба почути від верховного головнокомандувача, поки не буде пізно.
Кремль виставив чіткий і жорсткий ультиматум, кажучи, не знаю, Зеленському чи колективному Зеленському: «якщо не підете на наші умови, тоді відповідно ми розв’яжемо чергову масштабну агресію, і вже після Іловайська -2 чи Дебальцевого-2 ви будете змушені погодитись з нами і почати співпрацювати». І це – черговий воєнний злочин, але ми розуміємо, що у Кремля по-іншому не виходить.
Ну, поки колективний Зеленський веде таку вбивчу політику, цей колективний злочин приймається міжнародною спільнотою. Приймається тією ж Францією і Німеччиною. Захід ніколи не буде більш проукраїнським, ніж саме українське керівництво. І ось, якщо українська влада – Зеленський чи хтось інший – озвучить ось цю позицію, то йому буде забезпечена підтримка міжнародної спільноти. Але, якщо Зеленський сам іде на приєднання до ОРДЛО, на братство під однаковими чи різними пам’ятниками, то з якого дива міжнародне співтовариство висловлюватиме йому підтримку? Кожен день, проведений у цій парадигмі, визначеній у комюніке нормандської зустрічі, наближає Україну вже до незворотної капітуляції.
