Останні дні проминули під чорною зіркою Медведчука. Спочатку інтернет вибухнув обуренням на адресу його дружини. Тон цьому скандалу надав мужній колектив телестудії 0+0. Їх обурило, що кума Путіна буде вести якесь там шоу.
При цьому їх не обурює присутність на телеканалі програми «Гроші», яка є дешевим зливним бачком Бєні, чи побрехеньок Алєксандра Дубінского, ведучого цієї програми.
Не обурює їх і цензура, яка там панує віддавна. Я десять років публікувався на сайті ТСН, аж поки не з’явилося нове ліцо, яке почало час від часу мої статті викидати до кошика, вигадуючи якісь геть безглузді причини. А все, що єднало ці статті, – це критичні висловлювання про «Свободу» та «Правий сектор».
Уявляєте, хто стоїть на варті їхньої репутації?
Історія з фільмом про Василя Стуса, звичайно, обурлива і скандальна. Але, перш ніж апелювати до совісті режисера Романа Бровка, варто б зазнайомитися з ним ближче. Бо з Медведчуком все ясно. Але писати, що він прирік поета на табори, це означає не орієнтуватися в тодішній ситуації. Стус недарма вимагав незалежного, а то й західного адвоката. Жоден український адвокат його б не порятував. Вся роль призначених кагебістами адвокатів полягала в тому, щоб схилити підсудного до каяття, до публікації зречення, після якого він, хоч і вийшов би з тюрми, але працював би, в кращому випадку, кочегаром – у популярній професії всіх дисидентів.
Адвокати, які по-справжньому боролися за свого клієнта, були в Росії. В Україні їх не було. Але і в Росії вони не перемагали. Їм просто було височайше дозволено грати роль оборонця дисидентів, щоб світ не нарікав. Російських дисидентів милостиво відправляли на Захід, а в Україні діяли зовсім інші закони. У нас всі адвокати щиро визнавали провину дисидента. Та навіть не дисидента, а простого інженера, в якого знайшли всього лише кілька книжок старих та записник з січовими піснями. Як то було в Станіславові, де і я був на суді та визнав, що «Історію України» Івана Крип’якевича, видану під час війни, таки я подарував підсудному. Не визнати було безглуздо, бо на книжці був мій підпис.
А прокурор волав, що всі свідки насправді повинні були б опинитися поруч із підсудним. А що адвокат? Той розповідав, що жодних причин для антисовєтських поглядів нема, бо ми живемо в дружній багатонаціональній родині. А підсудний потрапив під «тлєтворнає вліяніє нацианалістав і радіо «Свабода». Його промова ані на місяць не зменшила терміну покарання.
Це за Польщі українські адвокати сміливо виступали на захист навіть українських бойовиків, бо знали, що їм за їхні промови нічого не буде. А в Україні такий адвокат відразу сам би перетворився на дисидента і парію.
А тепер про режисера фільму. Я подивився його інтерв’ю на «Радіо Свобода». Мушу визнати, що режисер глибоко в темі. Це не випадкова особа, він добре орієнтується в матеріалі і знає, чого хоче.
Насторожують лише його надто сміливі трактування сюжету. Адже за його наміром це має бути «молодіжний трилер» про Стуса, «має бути масове кіно» і зі Стуса треба зробити якщо не секс-символ, то «міцного горішка» на зразок Брюса Вілліса. Бо мусить бути видовище. А тому вони вирішили знімати трилер, ба навіть історію, закручену на детектив.
Уже собі уявляю, як Стус рятує дітей під час пожежі, скаче по дахах і літає, розкривши плаща.
Але трилер таки вийшов. Правда, він дещо поза фільмом, бо, як знаємо, з фільму викинуто епізоди суду з адвокатом Стуса. Версія, що це сталося просто задля скорочення хронометражу, сильно кульгає. Тому незабаром режисер змінив версію: «розуміючи, що картина виходитиме в прокат в розпал передвиборчої кампанії, ми не хотіли робити пам’ять про велику людину інструментом політичних впливів та аргументів».
Тобто творці фільму серйозно вважають, що коли фільм вийде в лютому, то може вплинути на рейтинг Опоблоку і особисто Медведчука? Це смішно. Їхні прихильники – це не ті, хто кинеться дивитися фільм про поета. Бо це вата і всепропальники.
Інша справа, що особисто колишньому адвокатові буде неприємно, коли безліч людей почують його немічні і угодовські репліки на захист поета. Але суд – надто важливий епізод, щоб можна було його просто оминути. В деталях таких судових процесів можна багато чого цікавого розкрити і показати.
Але й це ще не все. Є ще й третя версія. У своєму інтерв’ю режисер сам нам дає підказку, чому цей епізод знято. Він вважає, що «якби в цьому фільмі була постать Медведчука, то найбільші кінопрокатники в Україні не хотіли б це кіно брати в прокат… Ніби цензури, заборони нема, але ніхто ніби нічого не каже, ніхто нічого не забороняє, але є така певна обережність. Є певне таке перестрахування».
І отутечки сидить головна причина, чому епізод вилетів? Причина, скажемо так, доволі суттєва, знаючи, який вплив може мати кум Путіна на наших кінопрокатників, наприклад, на сході за підтримки тамтешніх зросійщених бонз. Фільм пустять зранку, наприклад, а потім доведи, що була цензура.
Але інтрига на цьому не завершується. Бо це не головна причина.
Четверта версія. В іншому інтерв’ю режисер зраджує ще одну цікаву річ: епізод суду над Василем Стусом із фільму вирізали на прохання його сина Дмитра Стуса!!!
Ого! Сильно.
«Для сім’ї Стуса є дві болючі теми – суду і відносин із художницею Аллою Горською, – пояснює режисер. – Обох тем Дмитро Стус попросив нас не торкатися. Між Медведчуком і Стусом-молодшим налагоджені відносини (!!!). У них були зустрічі і, можливо, спроби Віктора виправдати себе».
Що ж, це цілком добре укладається з дивною поведінкою Дмитра Стуса за часів Януковича. Налагоджені відносини, цілком можливо, були такими, що їх можна було помацати, перерахувати і сховати під ліжко.
А взагалі я не розумію, чому режисер повинен питати дозволу в родини, що показувати, а що не показувати? Чи в Гемінґвея, Томаса Мана, Кнута Гамсуна, Августа Стрінберґа або Селінджера нема ще живої родини? Але фільми про них мають багато сцен, які могли б комусь із родини не сподобатися. Росіяни зняли цілий серіал про своїх шістдесятників, де знову ж таки багато скандальних сцен, пов’язаних з Євтушенком, Вознєсєнскім чи Ахмадуліною. І справді, окремі родичі були незадоволені. Але на них ніхто не зважав.
То до кого ж ми апелюємо? До Медведчука, чи до сина Василя Стуса?
Бо якщо режисер хотів зняти трилер, то вбивство коханої поета Алли Горської – це саме те! Бінґо! Ось він сам намагається розслідувати, ось за ним стежать, звучить тривожна музика, ось він у небезпеці.. Тут уже недалеко і до біганини по дахах.
Але… родина проти? І це – головна причина?
Ні. Бо й на цьому інтрига не вичерпана: Д. Стус заперечив, що щось забороняв. Кому вірити?
А от режисер Роман Бровко стверджує, що розмову з Д. Стусом він записував на відео, але показати його не може, бо (!!!) Д. Стус не дозволив йому це відео оприлюднити.
Та потім усе ж виставив її, де ми чуємо з вуст сина поета про те, що, коли вже шкалювати Медведчука, то чому не слідчих, прокурорів, суддів, донощиків? Рація! Треба зняти серіал і пройтися по всіх. Тоді Медведчук перетвориться на такого собі малюсінького гномика в коротких штанятах, якого за шлейки тримає КГБ. Бідна безвольна маріонетка, яку треба всім жаліти.
Мати рідна Замарстинівська! Але тепер Дмитро Стус виростає в якогось монстра, який усе вирішує. Медведчук тут просто вихідний.
Ха! Ви гадаєте, що вже отримали всі відповіді на всі загадки цього трилера? Де ж би там!
Бо ви не зазирали до фільмографії Романа Бровка. А там сім русскіх сєріалів. На общєпонятном. «Только не отпускай меня» (2014), «Приговор идеальной пары» (2015), «Хирургия.Территория любви» (2016), «Цветы дождя» (2017), «Противостояние» (2017), «Курица» (2017), «Два полюса любви» (2018).
Тобто, знімаючи «Стуса», він паралельно клепав кондовиє русскіє мелодрами.
А який його внесок в українську культуру? О, не без цього. Тут його доробок не тільки значний, а й епохальний. Він режисер славетного шоу «Фермер шукає дружину».
Тобто ми в черговий раз наступаємо на ті самі рускі лапті?
Але таким чином вигулькує ще одна причина, і таки головна. Якщо у фільмі буде епізод з кумом Путіна, то наш режисер пролетить над Росією і російським телебаченням, як фанера над Парижем. Його успішний прорив на РАшкаТВ завершиться, і завершаться чудові зарібки. Досить було, мабуть, одного дзвінка російському продюсерові з адміністрації Путіна: «Фєдя, он же Вася, єслі етат епізод, б..дь, нє снімут, больше нікакіх кантрактав! Ти мєня, б..дь, понял?». Потім дзвінок з-за поребрика режисерові… І цього досить, щоб творці фільму різко затривожилися щодо хронометражу.
В інтернеті я знайшов цікаве резюме Романа Бровка, де він розповідає про свої здобутки. І є там така стрічка: «Готов переехать в другие страны».
А ви кажете… Трилер вийшов хоч куди.
Мо’ в Голлівуд продати? Куди руки Дмитра Стуса і Медведчука не дотягнуться?
