P.S. Рішення Міжнародного трибуналу ООН: символічна перемога
Рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права — важлива політична і дипломатична перемога України над Росією. Але це — перемога символічна, вона не призведе ані до звільнення українських моряків, ані до повернення українських кораблів. Російська Федерація ще до початку розгляду українського позову підкреслювала, що режим судноплавства в Керченській протоці знаходиться поза компетенцією Міжнародного трибуналу. Та ж позиція заявлена в реакції МЗС Росії на це рішення. Більш того, в спеціальному арбітражі, який буде розглядати справу по суті — і цей процес може дійсно тривати роками — російська сторона збирається говорити виключно про відсутність юрисдикції для розгляду даної ситуації.
Росія ще 2014 року встала на шлях повного ігнорування засад міжнародного права. Це свідома політика президента Володимира Путіна, який хоче домогтися перегляду самих основ існуючого міжнародного права і домовитися про це з Заходом. І на позицію російського лідера не вплинуть жодні санкції, ніякий тиск міжнародної спільноти. Розраховувати можна тільки на крах існуючого в Кремлі режиму, на готовність українців — від президента до рядових громадян — до боротьби з цим режимом. В іншому випадку можна з упевненістю говорити про можливість втратою Україною не тільки нових кораблів і військовослужбовців, але і нових територій на сході і півдні країни.
У зв’язку з цим можна вважати марними сподівання президента Володимира Зеленського, який заявив, що «виконання РФ наказу Міжнародного трибуналу ООН про звільнення захоплених українських моряків і кораблів може стати першим сигналом з боку російського керівництва про реальну готовність до припинення конфлікту з Україною.». Президенту варто, нарешті, переміститися зі сторінок сценарію телевізійного «мила» до реального світу і побачити, що у Кремля немає ані бажання, ані — що важливо — політичної можливості — «розблокувати переговори» і «вирішувати створені проблеми».
Весь час перебування Володимира Зеленського на посаді президента України — скільки б цей час не тривав — йому доведеться бути главою воюючої країни, яка буде знаходитися в постійному конфлікті з сусідом. І мета цього сусіда — знищення Української держави — не зміниться, поки не зміниться сама Росія. Або поки Україна не стане досить сильною і готовою дати відсіч агресору і звільнити свої території.
Чим швидше Володимир Зеленський зрозуміє ці прості істини, чим швидше позбудеться наївності і тих в своєму оточенні, хто переконує його в можливості домовитися з Путіним, тим буде краще і для нього, і для країни, за яку він тепер відповідає.
