Сегодня в Стамбуле все члены синода Вселенского патриархата подписали томос о предоставлении автокефалии Православной церкви в Украине.
Об этом сообщает ТСН.
Теперь документ считается окончательно оформленным.
Подписание томоса членами синода Вселенского патриархата (фото — ТСН)
В течение нескольких дней он вернется в Украину, в трапезный храм Софии Киевской, где все желающие смогут посмотреть на него в любой день.
7 января в Софии Киевской представили томос об автокефалии ПЦУ и состоялось праздничное богослужение.
5 января в Константинополе патриарх Варфоломей подписал томос об автокефалии для Православной церкви в Украине, а 6 января рукописную версию документа официально вручили предстоятелю ПЦУ митрополиту Епифанию.
P.S. Щодо дійсності Томосу і підписів
Технічно Томос — це є рішення Вселенського Патріарха та Святого і Священного Синоду про автокефалію, внесене у відповідний Кодекс. Грамота, передана у неділю, 6 січня, — публічна офіційна копія для України.
Саме про це сказано в Томосі наприкінці: «цей Патріарший і Синодальний Томос, НАПИСАНИЙ і ПІДПИСАНИЙ в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в ідентичній КОПІЇ Блаженнійшому Предстоятелю Святійшої Церкви України кир Епіфанію і Його Високоповажності Президенту країни пану Петру Порошенку».
Дата на публічній копії для України — рік 2019, місяця січня, 6 числа.
Отже ставити під сумнів дійсність Томосу на тій підставі, що там поки що немає підписів синодальних митрополитів — означає підозрювати Вселенського Патріарха у публічному неправдомовстві. Адже Його Всесвятість поставив підпис на грамоті, засвідчуючи, що в Кодексі Патріархату відповідне рішення вже НАПИСАНЕ і ПІДПИСАНЕ.
Те, що Томос вступив у дію саме з 6 січня, засвідчене не лише і не стільки підписом Вселенського Патріарха Варфоломія (хоча сам по собі цей підпис вже робить грамоту-копію дійсною), скільки літургійним співслужінням з Митрополитом Епіфанієм, як Предстоятелем Помісної Церкви, а не як з рядовим ієрархом.
Хто знайомий з тим, як пильно у Вселенській Патріархії дотримуються певних протокольних традицій, в тому числі в служінні Літургії — не може цього не розуміти.
Тож не слід, як це зараз кинулися робити у російських засобах масової дезинформації, намагатися у технічній деталі знайти чергову зачіпку, щоби повторювати «це неправильні бджоли і вони дають неправильний мед». Бо російським ЗМІ брехати — як дихати. І після того, як 9 січня розпочнеться чергова сесія Синоду і його члени поставлять також підписи під грамотою, — не буде нічого дивного, якщо вони придумають ще якусь брехню, щоби далі доводити, що «автокефалія не справжня».
Спільна Чаша — чи підписи?
6 січня 2019 р. Вселенський Патріарх Варфоломій та ієрархи Константинопольської Церкви співслужили з Київським Митрополитом Епіфанієм та ієрархами Української Церкви за Божественною Літургією. Весь чин і порядок співслужіння підкреслював, що це є служіння двох Предстоятелів автокефальних Помісних Церков. Тобто для самого Вселенського Патріарха факт автокефалії — 6 січня вже був доконаним, справжнім і таким, що вступив у дію.
І спільна Євхаристія, причастя Тіла і Крові Христових, були виявом цього.
Однак через те, що на публічній копії Томосу для України ще не було підписів членів Синоду — з‘явилися міркування, що «Томос ще не вступив у дію» (Томос як акт у Кодексі Патріархату був записаний і підписаний раніше, але грамота була виготовлена лише до 4 січня і тому члени Синоду її підписали сьогодні, 9 січня, коли зібралися на сесію).
Тож що важливіше — підписи чи Євхаристія? Що «зробило автокефалію дійсною?», якщо можна так висловитися.
Насправді це — не пусте питання і відповідь на нього стосується не лише даного випадку. Бо якщо сказати коротко, то «підписи» — це від закону, Євхаристія — від благодаті.
Тож питання стоїть глибше — Закон чи Благодать? Для мене є очевидним, що Закон є вторинним щодо Благодаті — як про це вчить і Писання.
Зрештою, Сам Господь Ісус Христос, як відомо, нічого не писав і не підписував.
(У Євангелії згадується лише один момент, коли Він щось писав пальцем на землі (Ін. 8:6). Цікаво, що цей момент якраз пов‘язаний з дискусією — треба виконати Закон і побити перелюбницю камінням, чи ні?)
Тож здається очевидним, що не підписами і грамотами, а саме спільною Євхаристією двох Предстоятелів було стверджено автокефальний статус Помісної Української Церкви. А грамоти і підписи, постанови і рішення — то лише «педагог» (дітоводитель, слуга-вихователь, який супроводжує дитину, порівняйте з Гал 3:24: «Тому закон був вихователем, який вiв нас до Христа, щоб нам виправдатися вiрою»), що привів до Христа у Євхаристії, Яким все було благодаттю стверджене.
