Росія та її агенти впливу продовжують намагатися розхитати релігійну ситуацію в Україні.
Кремль явно не влаштовує можливість надання томосу про автокефалію Українській Церкві Константинопольським патріархом, адже тоді Росія має всі шанси втратити ще один важіль впливу на українців.
Тому не дивно, що з’явилися слова українського нардепа та екс-громадянина Росії Вадима Новинського, також відомого своєю близькістю до РПЦ та УПЦ (Московського патріархату), про те, що надання томосу може призвести до громадянської війни в Україні.
Цими словами Новинський не лише хоче налякати Константинопольського патріарха Варфоломія І можливими негараздами та просигналізувати готовність Кремля битися за Україну в релігійному питанні до кінця. Це ще й спроба шантажувати та налякати українців. Щось подібне у виконанні проросійських сил уже відбувалося неодноразово. Наприклад, коли одним із ключових меседжів передвиборчої кампанії Віктора Януковича в 2004 році був ролики із піснею «Если не будет гражданской войны».
Тому хресну ходу РПЦ напередодні святкування 1030-ї річниці хрещення Русі-України слід сприймати як спробу параду. Бажання продемонструвати чисельність власних бойових загонів.
Три поразки в одній
Надання томосу про автокефалію Українській Церкві може стати для Кремля потрійною поразкою.
По-перше, наданням томосу Константинополь показує власну самостійність, а не васальність, як би того хотілося російській владі. Партіарх Варфоломій І нагадує Москві, щоби вона не забувала, хто насправді головний.
Томос для України – це шанс для додаткового розвитку православ’я. І в Константинополі це розуміють, бо отримання автокефалії дає поштовх церкві, може привести в лоно об’єднаної церкви нових вірян. Також це укріплює сам Константинополь та послаблює Кремль.
По-друге, це шанс для інших церков рано чи пізно надихнутися прикладом України й теж вийти зі сфери впливу РПЦ, а для балканських народів – звільнитися від подібної залежності від Сербської православної церкви.
По-третє, Росія ризикує втратити вплив на Україну в одній із найважливіших для неї сфер – у питанні релігії. Це одразу послаблює ідею «русского мира» й можливості запудрити нею мізки українцям. Частину вірних стримувало від переходу із УПЦ (МП) до УПЦ КП те, що остання вважалася неканонічною, тепер же цей фактор має всі шанси зникнути. Таким чином розстановка сил на релігійній мапі ймовірно добряче змінитися.
Все це є продовженням процесу виходу України із російської сфери впливу. Продовженням руху на справжню незалежність. А це, в свою чергу, дозволить менше зважати на Кремль та його дії й спокійно йти до своєї мети.
Виклики для України
Будь-які зміни завше ознаменовують собою й низку викликів, через котрі потрібно пройти, аби добитися своєї мети.
Передовсім слід чекати ще рішучішого спротиву Москви аж до всеможливих провокацій, котрі матимуть на меті виставити Україну та надання місцевому православ’ю автокефалії в негативному світлі.
Томос може врешті пришвидшити процес становлення єдиної помісної церкви. Проте тут слід не забувати про те, як важко проходять в Україні будь-які об’єднавчі процеси навіть без впливу з Москви. Важливо не допустити ніякої зверхності та розбрату. Як і пам’ятати про те, що в країні існують інші конфесії та свобода віросповідання.
Ще один виклик – ймовірність того, що влада та церква спробують осідлати хвилю успіху й скористатися зі свого становища, аби зміцнити свій вплив. Слід не забувати про те, що Україна – світська держава, тому не варто йти хибним шляхом за російським прикладом, де влада та церква злилися в єдину структуру. Бо це невигідно для всіх учасників процесів, адже народ втратить церкву як авторитет, котрий міг слугувати як запобіжник, стримуванням влади, як було під час Євромайдану. Церква ж ризикує втратити свій високий відсоток довіри, пішовши на змову з державою. Влада ж – остаточно себе дискредитувати.
Варто пам’ятати, що великі здобутки не даються просто так. Що неодмінно Україну оточуватимуть десятки спокус та небезпек, котрих варто уникнути. Але винагорода вартує важкого шляху.
