Доброго вечора… точніше, майже, доброго ранку! Насправді нецікаво стежити за розвитком подій в Україні в останні кілька днів. Звичайно, уряд та різні органи влади намагаються підтримувати гарний настрій; Су-24 ЗСУ справді сильно б’ють по росіянах в окупованому Криму, а росіяни втратили Су-35 над районом Севастополя (як повідомляється, пілот благополучно катапультувався, і це був «автогол»).
Однак загалом ситуація залишається неприємною, і в найближчі кілька тижнів не передбачається негайного покращення. Звичайно, в тилу українська ППО працює досить добре і збила більшу частину (хоча й не всі) «Шахедів», випущених в український повітряний простір за останні дві ночі. Але вздовж лінії фронту ВКС здійснює плануючий бомбомет, дозволяючи все новим штурмовим групам ВРРФ не тільки продовжувати наступ, але й змушує українців продовжувати поступовий відхід. Бо якщо ВСУ не відходять, то вони дуже сильно потрапляють під бомби УМПК, що планують, і зазнають занадто великих втрат.
І оскільки в українців, як і раніше, критично не вистачає артилерійських снарядів, а тим часом навіть ракет «Patriot», українці явно не мають коштів усе це зупинити.
Я маю на увазі … ОК: виявилося, що «росіяни ще не захопили все Іванівське». Так, вони гірко скаржаться на свої великі втрати. Але при цьому, за постійної підтримки УМПК, які завдають ударів по українських позиціях усередині села, а потім до самого Часового Яру, вони прорвалися на південь від Іванівського і майже дійшли до Сіверсько-Донецького каналу. Погодьтеся, це не виглядає як гарна ситуація для України.
Що ще більше турбує (хоч і не менш дивно): на захід від Авдіївки росіянам ще не вдалося захопити всі Бердичі, але, схоже, вони перетнули річку Дурну десь між Семенівкою та Орлівкою і, за чутками, атакують Семенівку з півдня. Тобто. вони вже перебувають «всередині» новозбудованої української лінії оборони.
…Крім того, в районі Роботино «підозріло тихо»: останні новини звідти (приблизно два-три дні тому) були про те, що «обстановка не дуже хороша», а потім з’явилися відео, на яких показано, як російські танки та БМП в’їжджають те, що залишилося від цього населеного пункту…
******
Але ми маємо очікувати, що все це фундаментально зміниться, як тільки ЗСУ отримають свої F-16 — «приблизно у червні»…?
Саме це надихнуло мене на написання цієї статті.
Головний момент у тому, що на ранньому етапі (скажімо, у червні-серпні цього року) Україна отримає лише близько 6-12 F-16. Кількість обмежена такими факторами, як:
а) кількістю пілотів та наземного персоналу, які можуть «виділити» українські ВПС для відправлення на перенавчання НАТО, зберігаючи при цьому достатню кількість пілотів удома для продовження «нормальних» операцій;
б) кількість пілотів та наземного персоналу ЗСУ, який може одночасно навчати НАТО;
в) кількість українських пілотів та наземного персоналу, які зможуть «швидко» вивчити англійську мову настільки, щоб, по суті, теж «літати та обслуговуватись англійською мовою»; а потім уже
г) кількість F-16, яку вони зможуть одночасно експлуатувати в Україні.
Навіть коли все це стане своєрідною «рутиною» (на війні ніколи не буває «рутини»), факт залишається фактом: Україні не вистачить F-16, щоб щось на кшталт «очистити небо» від російських винищувачів-бомбардувальників. Так буде, навіть якщо українські F-16 дійсно будуть модифіковані за рахунок встановлення радарів з AESA та ракет класу «повітря-повітря» AIM-120C-7, як деякі кажуть (і тоді ще й отримають або Link-16 або його український аналог, що стоїть поки що на озброєнні ЗСУ).
Чому так?
а) Тому що їх буде замало, щоб «охопити всю лінію фронту від світанку до заходу сонця»
б) тому що винищувачі просто не можуть постійно залишатися в зоні бойових дій, де їх можуть дістати сухопутні частини противника, оснащені зенітно-ракетними комплексами (ЗРК): у небі немає заправок кожні 15-20 км: а це означає, що час перебування у зоні бойових дій насамперед визначається кількістю палива, що вони можуть нести із собою.
в) Україна не зможе базувати свої F-16 «занадто близько» до лінії фронту, інакше їй доведеться ризикувати тим, що вони будуть збиті росіянами на землі, бо – всупереч думці ГУР та СБУ – росіяни це роблять, регулярно завдаючи ударів крилатими ракетами та БПЛА практично з усіх українських авіабаз та передових оперативних баз). Значить: українські F-16 базуватимуться настільки далеко в тилу, що витрачатимуть більшу частину палива лише на те, щоб дістатися зони бойових дій.
Але добре: припустимо, знову і знову будуть випадки, коли той чи інший із цих «ранніх українських F-16» опиниться «в потрібному місці у потрібний момент часу». У повітрі, маючи достатньо палива і в змозі спробувати перехопити удар російського УМПК, що наближається. З огляду на те, що росіяни тим часом регулярно випускають близько 120 УМПК на день, можливості влаштовувати подібні заходи не буде.
Тоді давайте подивимося, з чим їм доведеться зіткнутися. Звичайний «ударний осередок» ВКС сьогодні складається з:
- 1 Су-35: на озброєнні 2 Р-37М, 1 Х-31, 2 Р-77 та 2 Р-73; він забезпечує верхнє прикриття та протирадіолокаційний захист (проти українських ЗРК);
- 2 Су-34: озброєні 4 УМПК (при калібрі 250 або 500 кг) та 2 Р-73 (для цілей самооборони).
Проблема: за умови, що він вчасно виявить F-16 (і будьте певні: ВКС зробить усе можливе, щоб відстежити кожен політ будь-якого українського F-16), Су-35 зможе атакувати з великої відстані від 150 до 200 км.
Приблизно в 3,5 рази більше від дальності найдальшого відомого (і підтвердженого) поразки в повітрі, здійсненого AIM-120 за всю історію. У більшості випадків Су-35 будуть здатні вразити F-16 задовго до того, як вони зможуть підібратися досить близько, щоб уразити Су-34. І, як ми бачили раніше цього місяця (коли українське МіГ-29 було збито Р-37М), Р-37М не варто ігнорувати. Як тільки він опиниться в повітрі, літаку-мішені краще вийти із зони поразки якнайшвидше – якщо його пілот хоче вижити, звичайно…
Іншими словами: звичайна ситуація буде дуже схожа на ту, що вже є: просто замініть F-16 на українські ЗРК MIM-104 PAC-2/3: розташованими приблизно в 50 км (або більше) за лінією фронту. Навіть «Патріоти» регулярно не можуть дістатись Су-34, що випускають УМПК за 40–70 км до лінії фронту, і це незважаючи на їх максимальну дальність у 160 км.
Ось чому слід очікувати, що, хоча можливостей, безумовно, буде достатньо, реальні шанси на те, що будь-який український F-16 справді наблизиться досить близько, аби розпочати бій з його AIM-120 – без перехоплення та обстрілу російськими Р-37М у своєю чергою, будуть низькими.
Звичайно, можна бути на 1000% упевненим, що пілоти ЗСУ вже вивчають можливі рішення. Справді, можна бути впевненим, що вони ретельно вивчають усі доступні звіти про кожний бій, в якому росіяни використовували свої Р-37М: вони шукають рішення. Можливо, вони щось знайдуть.
Наприклад: вони можуть дійти висновку, що найкращий варіант спробувати діяти аналогічно тому, як це вже роблять українські Су-24: за підтримки таких речей, як помилкові цілі ADM-160 MALD. Їхня діяльність може спонукати росіян «витратити» свої Р-37М, у свою чергу залишивши F-16 «вільними» для того, щоб підібратися досить близько і вступити в бій зі своїми AIM-120, наприклад.
Але найголовніше: треба сподіватися, що це справді так, як деякі повідомляють ще з минулого року, і українці знайшли ту чи іншу Р-37М у «майже цілому» стані на північному заході Херсонської області. Якщо це так, то можна бути впевненим, що «Люди у чорному» Національного центру повітряно-космічної розвідки (США) отримали достатньо можливостей для вивчення зброї та, сподіваюся, розробку ефективних заходів протидії їй. Тільки в цьому випадку у F-16 ЗСУ з’являться серйозні шанси на успішне і, що не менш важливо, регулярне перехоплення хоча б частини російських УМПК-бомбардувальників.
