У свіжому звіті Купера: Чорнобаївка знову в топі, цього разу завдяки гостьовій зірці HIMARS , аж ніяк не «український» удар по Бєлгороду, взірцево успішне відведення військ з Лисичанська, ЗСУ наближаються до Херсону. Деталі нижче…
Всім доброго ранку!
[Оригінальний допис опубліковано 4 липня близько 12:30 за Києвом]
Купа всього сталося за останні кілька днів, тож давайте одразу до діла.
Рот путіна дмітрій пєсков ще раз проговорив умови закінчення війни, пропоновані його господарем: власне, вони наполягають на капітуляції та роззброєнні України і не пропонують нічого натомість. Михайло Подоляк – радник Зеленського – ще раз проговорив умови України: невідкладне припинення вогню, виведення усіх російських сил з території України, повернення викрадених українців, екстрадиція військових злочинців та система воєнних репарацій. Гадаю, оце – все, що можна сказати про стан «перемовин» всякого штибу між Києвом та москвою. І допоки щось на фронті не зміниться кардинально, все так і триватиме.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
З огляду на те, скільки ракет Х-22 рф відстріляла за останні три тижні, а також на серію ударів, яких вона завдала цими ракетами 29–30 червня 2022 р., я не здивуюся, якщо у ПКС рф тепер виснажилися запаси робочих ракет цього типу – видається, що так воно і є. Принаймні, схоже, що нових подібних ударів росіяни не завдавали від 1 липня, коли вони вдарили по санаторію у Білгород-Дністровському районі, вбивши трьох цивільних (включно із однією дитиною) та поранили одного.
Ввечері 2 липня літак Су-30 ПКС рф випустив одну-єдину протирадарну ракету Х-31 по українській системі ППО на Одещині. Наскільки відомо, ракета вдарила по ще одному санаторію, призвівши до матеріальних пошкоджень, без людських жертв.
Увечері 3 липня літаки Ту-22М-3 з авіабази Шайковка з’явилися у небі над Чорним морем, однак не випустили будь-яких ракет (звісно українська влада, попри це, ввімкнула сирени повітряної тривоги над усією центральною Україною).
З 1 по 4 липня ПС ЗСУ здійснювали до 16 авіаударів щодень: першочергово вони цілили у російські склади боєприпасів та командні пункти. Росіяни заявили, що збили один реактивний літак на Запорізькою областю, однак виявилося, що відео, яке вони продемонстрували як «доказ», було зроблене ще у квітні.
Значно ефективнішою за всі російські та українські повітряні операції стала серія ударів з українських М142 «HIMARS» по російських складах БК. До прикладу: [ударів зазнали склади] в районі Попасної; тоді в аеропорту Мелітополя – тут здетонувало кілька ракет та снарядів, що вдарили по місту; іще один удар припав на Чорнобаївку (західні околиці Херсона); тоді ще один (особливо потужний) удар припав на Сніжне (Донеччина). Херсонський аеропорт – що перетворився на одну з великих російських військових баз у цій частині України – зазнав потужного удару української артилерії ввечері 2 липня. У відповідь, росіяни обстріляли Миколаїв та вбили щонайменше одного цивільного.
До речі, росіяни заявили про «удар українців» по Бєлґороду та активно поширюють відео із наслідками. Вибачте, але на таке я не ведуся, зокрема, через те, що в мережі надто багато якісних відео цього «українського удару» – ще й з різних ракурсів. Коли українці справді завдають удару по території росії – наприклад, як той, із використанням БПЛА, десь тиждень тому [певно, йдеться про Новошахтинськ – перекл.] – то відео удару або немає взагалі, або вони зняті спонтанно.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Харків… За минулі чотири дні росіяни спробували — за вогневої підтримки своєї авіації — просунутися далі на південь, насамперед у районі Прудянки. Наскільки мені відомо, дві їхні атаки було відбито. Обстрілювали, звісно, не тільки Харків, а й кілька сіл на північ від міста.
Слов’янськ… За минулі три дні ЗСУ вдалося відбити щонайменше дві, а то й три великі атаки росіян на Долину. Проте підрозділам рф вдалося захопити Богородичне майже повністю (лише південний край міста залишається в руках українців). Щоб «відплатити» (за власні поразки), росіяни сильно обстріляли Слов’янськ і Краматорськ, напевно, зі «Смерчів» — у результаті загинуло багато цивільних і було зруйновано безліч будинків.
Лисичанськ… Щоб зрозуміти, що тут відбувалося за минулі 7-8 днів, необхідно пам’ятати: проведення організованого відступу — одна з найскладніших військових операцій, які тільки можна собі уявити. Ось вам приклад: багато військових експертів вважають відступ об’єднаних італійсько-німецьких сил під керівництвом фельдмаршала Ервіна Роммеля з єгипетського міста Ель-Аламейн аж до Марса Брега в Лівії (а відстань між населеними пунктами становить близько 1000 кілометрів) «найкращою операцією в кар’єрі фельдмаршала», адже йому вдалося зберегти життя більшості своїх солдатів.
Під Лисичанськом відбулося, по суті, те саме: ЗСУ вдалось успішно вивести всіх військових, які залишалися в місті, а також усіх цивільних, які виявили бажання евакуюватися. Виведення відбулося ще в ніч із четверга на п’ятницю (29-30 червня). Проблема полягала в тому, щоб вивести справді всіх, а не залишити частину в оточенні, як це сталося під час відступу з Золотого-Гірського (тоді в полон до росіян потрапив щонайменше 41 солдат). Це було важливо ще й тому, що росіяни і їхні вірні фани по всьому світу не перестають розповідати байки, нібито українські офіцери кидають своїх солдатів і тікають із поля бою першими.
Завдання було не з легких, бо для відступу залишалася лиш одна дорога: траса до Сіверська, що пролягає через Білогорівку і Серебрянку, а вона перебувала під постійними обстрілами росіян. Не маю сумніву: були моменти, коли українським військовим (і офіцерам, і сержантам) не залишалося нічого, крім як, буквально, тікати. «Останній розділ» цієї драми виявився особливо драматичним. Та зрештою на ранок п’ятниці (1 липня) всі дісталися Сіверська. Наскільки мені відомо на цей момент, чутки про солдатів, які залишилися в центрі Лисичанська, не підтверджено. Звісно, у місті залишилося багато розбитих транспортних засобів та легкого озброєння — але це «нормально» на війні в таких обставинах.
А далі було ось що: коли в суботу 2 липня росіяни перейшли Сіверський Донець у Білогорівці й зустрілися зі своїми ж військами, які надійшли з Привілля (містечко на північ від Лисичанська) та Верхньокам’янки (де раніше знищили НПЗ), то виявили, що їхній котел — порожній. А коли військові рф зайшли в Лисичанськ і проголосили «звільнення» міста, то знову ж зрозуміли, що й воно також порожнє, хіба тільки деякі цивільні мешканці залишились (вочевидь, переважно «симпатики» — якщо не сказати більше — росіян і сепаратистів).
Тепер питання в тому, де нова лінія оборони українців?
Кількадесят різних українських джерел стверджують, що вона «мала би» пролягати від Білогорівки на Сіверському Дінці (північ) через Спірне і Берестове до Білогорівки на трасі Т1302. У Спірному, до речі, розгорнулася ще одна драма: у п’ятницю 1 липня росіяни атакували це село та мало його не захопили. ЗСУ стверджують, що відбили атаку і повернули контроль над населеним пунктом. Якби армія рф захопила село з першої спроби, українцям довелося б відступити на другу лінію оборони — від Сіверська до Бахмута, а значить, військам із Лисичанська довелося б долати ще довший і складніший шлях.
Станом на вчора росіяни заявили, що захопили Білогорівку, зайшли у Верхньокам’янське, знову наступали на Спірне (зараз ситуація там «спірна»), натомість атаку сил рф на Берестове було відбито. А це може означати, що нова лінія оборони українців була не так лінією, як рубежем оборони, і зараз бої переміщаються в напрямку до Сіверська, Федорівки і Бахмута, тобто траси ТТ0513.
Решта лінії розмежування… досі тримається. Авдіївка перебуває під сильними обстрілами і постійними авіаударами — тільки вчора їх зафіксовано більше двадцяти. Але атаки на Побєду і Мар’їнку ЗСУ відбили.
ПІВДЕНЬ
І знову, майже всі – «ні пари з вуст» про перебіг подій вздовж лінії фронту від Херсона до Вугледара.
На схід від Дніпра: було кілька повідомлень про «велику битву» за Пологи, що точиться в останні 2-3 дні, але без деталей. Залізничний міст від Мелітополя до Токмака, що його росіяни використовували для забезпечення своїх військ на лінії фронту, підірвали 2 липня [наші партизани – перекл.]. Внаслідок вибуху з рейок зійшов потяг.
На захід від Дніпра: … росіяни здійснили спробу контратаки у Потьомкіному та Мирному, однак успіху не мали. Тут варто зазначити, що тепер цілком очевидно: росіяни перетворили кожнісіньке село вздовж лінії фронту на «фортифікації». Як уже йшлося раніше, українці намагалися вирішити проблему нестачі важкого озброєння шляхом здійснення нічних інфільтраційних вилазок за допомогою ССО, після чого вели наступ піхотою. У перші два тижні ця тактика спрацьовувала, але потім росіяни почали пристосовуватися. Наразі, щойно вони бачать якісь перші ознаки проблеми [наступ ССО – перекл.], то розпочинають контратаку масованим артилерійським вогнем. Таким чином, на момент, коли російська піхота починає рух слідом за ССО, то вже настає ранок і вони опиняються під нищівним ворожим вогнем, тож мають проблеми із підкріпленнями та постачанням тощо.
Іншим словом: на цьому відрізку фронту ситуація дуже схожа на середні фази Ірано-іракської війни 1980-1988 рр.: тоді КВІР [Корпус вартових Ісламської революції – перекл.] проводили нічні інфільтраційні заходи вглиб позицій іракської армії, а тоді зазнавали масивних контратак вранці…
… і саме через це українці так довго продиралися до Чорнобаївки, тобто, західних околиць Херсону. Будь ласка, зважайте: це ще не свідчить про близьке звільнення Херсона. Лише про те, що українці прорвали щонайменше перші дві російські лінії оборони, розташовані на захід від міста. Решта займе трохи більше часу.
Оригінал тут
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
