Стан справ кращий, ніж у попередні дні й звіти Купера спокійніші, проте їхня частотність – кожен день – вказує, що ситуація й далі напружена. Тим часом, ми отримуємо зауваження від бійців на передовій у Соледарі: українські сили, насправді, контролюють більше території й краще відбиваються, ніж видається, якщо читати й навіть перепровіряти відкриті джерела. OSINT має свої межі.
Схожим чином було, коли ворог рвався зі сходу до Києва й аналітики вже розраховували, коли танки гвардєйської кантемировскої в’їдуть на Дарницю та Троєщину. В той час із передової нам писали, що росіяни надійно застрягли під Броварами й далі рухатися не зможуть. І хлопці з передової тоді були праві. Знаємо, що вони праві й зараз. Здається, реальність завжди трохи краща, ніж бачить Купер.
І зразу ж навздогін: як правило, ми утримуємося від розширених вступів і свого «аналізу», утім, нагадуємо всім скептикам, що вам зовсім не обов’язково читати нашу преамбулу, як і вірити Тому Куперу. Він, до речі, відповідає на подібні закиди значно різкіше.
Усім доброго ранку! [Опубліковано 12.01 об 11.30 за Києвом]
Сьогодні поспішаю, тому одразу до справи.
путін знову перетасував своїх командирів військами в Україні. Звісно, оголосити про це було доручено шойґу, адже найвидатніший стратег нашого часу ніколи не має стосунку до жодних поганих новин. Хай там як, валерій ґєрасімов — начальник ґєнштабу рф — став командиром «обʼєднаних родів військ» (тобто всіх військ) в Україні. суровікіна зробили одним із його заступників, разом із олєґом салюковим і алєксєєм кімом. Офіційне пояснення: «для підвищення рівня керівництва спеціальною операцією, що повʼязано з розширенням масштабу розвʼязуваних задач, необхідністю організації більш тісної взаємодії видів та родів військ»…
Схоже, хтось весь час відмовлявся слухатися наказів путіна, і/або ґєрасімов поспішає присвоїти собі славу за «успіхи» суровікіна з «деелектрифікації України» минулих днів і тижнів…
Тим часом президент Польщі наказав своїм збройним силам передати в Україну перші 20 танків «Леопард-2».
Просто чудово: танків надто мало, дають їх надто пізно, а до того ж це буде ще один тягар на плечі українців, які й так обслуговують забагато різної машинерії. Ось хоча б такий момент: 120мм снаряди для «леопардових» гармат розробки Rheinmetal — єдиний вид снарядів, що їх ЗСУ досі не використовували. Бо українці вже пустили в хід буквально все: від натовських та радянських куль калібру 5.56мм і 7.62мм, також радянських танкових снарядів 100мм, 115мм, 125мм, до натовських снарядів 105мм для словенських Т-55. Що вже казати про артилерійські снаряди калібру 75мм, 76мм, 100мм, 122мм, 152мм та 203мм…
Якщо Британія ще докине своїх (заважких і слабко озброєних, але, за словами німецького телебачення, «рухливих») танків «Челенджер-2», то українцям знадобиться ще й 120мм снаряди для нарізних танкових гармат L11, а на додачу — тягачі, здатні видобути з чорноземних боліт 80-тонного велетня.
Я щасливий, просто немає слів…
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Перепрошую, але писати про всі нещодавні артилерійські обстріли росією України я не маю часу. Не подумайте, ніби це неповага до жертв: мені справді фізично бракує часу. Просто дозвольте додати, що «вишестоящі органи» в москві заявили, ніби 10 січня збили три літаки українських Збройних сил, а вчора — ще три (усі — Су-25) силами перехоплювачів ВКС. Як завжди доказів ніяких, але це має бути правда і нічого крім правди. До того ж усі знають, що українські ВПС було знищено ще 6-7 місяців тому, тому тут немає чого й обговорювати. Зі свого боку українці доповідають про 17-18 повітряних боїв щодня – усі операції зосереджуються в районі Бахмута.
Що, на мою думку, важливіше, так це те, що агентурна розвідка повідомляє: усі бойові кораблі та підводні човни російського чорноморського флоту вийшли з портів у Севастополі та Новоросійська. Зокрема великі десантні кораблі. Ніхто не знає, для чого, принаймні поки що, — і я теж не вгадуватиму.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Доки росіяни – а також усі можливі путлєрфани за кордоном – святкують «визволення Соледару» та «знищення українських сил у безглуздій обороні», бої в місті якраз у самому розпалі. Обидві сторони діють малими групами, кидаються в атаки й контратаки, й постійно обстрілюють одна одну з важкої артилерії. Жодної чіткої лінії фронту там немає, хоча, наскільки знаю, це стосується останніх 24-36 годин, коли її точно не було. Зараз більшість сутичок точаться за ту чи іншу будівлю (чи, радше, руїни будівлі). Не знаю точніших деталей, але українці таки утримують західну частину міста, включно із шахтою №4. А що відбувається в центрі та на півдні Соледару – вибачте, не маю жодного уявлення.
Тримається Красна Гора, а також те, що залишилося від українських позицій на північних та західних околицях Підгороднього. Траса М03 відкрита, а Т0513 – заблокована, бо росіяни постійно атакують, наприклад, Благодатне. Активно працюють українські «медеваки»: поранених оперативно вивозять у тил на броньованих машинах.
***
А тепер про те, «як так трапилося» в Соледарі. Найновіша версія, що циркулювала в соціальних мережах, стверджує, що хтось десь угорі командного ланцюжка ЗСУ ще наприкінці грудня вирішив, що з 1 січня 2023 року підрозділи 128-мої Гірсько-штурмової бригади відходять із Соледару, а на їх місце стають частини 46-тої ДШБ.
І доки путін оголошував своє «перемир’я», суровікін дістав можливість підготувати масований наступ. Далі він атакував, коли 128-ма ГШБ вже вийшла з позицій, зоставивши їх на «кілька підрозділів Тероборони», тим часом як 46-та Десантно-штурмова «на позиції ще не зайшла». Як і слід було чекати, коли росіяни перейшли в наступ, відділки ТРО полишили позиції й утекли… [нагадуємо, це чутки соцмереж – перекл.]
Далі, як кажуть, приїхали десантники 46-тої, котрим вдалося «стабілізувати ситуацію», проте «окремі позиції було втрачено». А росіяни увесь цей час, розширюючи свій прорив, атакували Красну Гору й Підгородне, що їх утримувала 24-та механізована бригада. Найбільшого успіху наступ росіян сягнув 8-9 січня, коли вони здобули 80% Підгороднього й майже всю Красну Гору, проте потім українці відвоювали ці території.
А тепер я ризикну проаналізувати ці чутки.
Спершу лише проясню чи нагадаю: я реально ніхто. Мені далеко до того, щоб бути «ідеальним джерелом інформації». Я не відповідальний за когось, а тому можу собі дозволити бубніти, нарікати чи критикувати. Відтак, цілком можливо, що я зараз повністю помилятимуся чи виявлятиму несправедливість. Але ж я нічого не можу вдіяти: все щойно сказане видається мені нонсенсом. Або ж це ближче до схеми, коли «звинувачують наперед звинуваченого». Тобто: «у всьому винна Тероборона – з частинами ЗСУ такого б ніколи не трапилося».
Сказати, що це лажа – це нічого не сказати.
Чому?
Я не бачив жодних доказів того, що хоч якийсь підрозділ ТрО було задіяно в районі Соледара протягом минулих двох тижнів чи навіть раніше. Жодних фото, жодних звітів. Найближча бригада «не із ЗСУ», що була під Соледаром на початку січня, — 12-та бригада оперативного призначення. Це підрозділ Національної гвардії України, а не ТрО. Вона утримувала Благодатне. Найближчий підрозділ ТрО — це 241-ша бригада, задіяна у Бахмуті. Оскільки вони обидві зайняті своїми завданнями, сумніваюся, що хтось додумався б відправити їх у Соледар.
До того ж, за минулі кілька місяців у Бахмуті командування ЗСУ продемонструвало майстерне управління військами, тож мені важко уявити, що хтось у штабі чи серед вищого керівництва вигадав би щось настільки безглузде, як «замінити 128-му підрозділами ТрО», доки, мовляв, «чекаємо на прибуття 46-тої»… З таким самим успіхом цей наш уявний командир міг наказати ЗСУ… даруйте: Теробороні, щоб вони 1–2 січня встановити над Соледаром величезну неонову вивіску метрів із десять заввишки із написом: «АГОВ, ПРИХОДЬТЕ Й ПОВБИВАЙТЕ НАС УСІХ!».
Визнаю, після всього цього хаосу з «посиленням лінії фронту Соледар–Бахмут підрозділами чотирьох різних видів Збройних Сил із 25 різних бригад і полків» за минулі кілька днів — може здатися «логічним» припущення, що вже й росіяни краще знають, де і який підрозділ кожної з бригад ЗСУ задіяно, аніж український штаб у Бахмуті. Але насправді дилетантство має межі. Навіть горобці в моєму садку розуміють, що росіяни набагато ліпше поінформовані, де і який підрозділ ЗСУ розташовано, аніж усі ми, «зовнішні спостерігачі» та «диванні вояки». Звісно, росіяни зазвичай уявлення не мають, де саме знаходяться конкретні українські окопи, бункери, групи вояків тощо, але вони добре знають, який підрозділ ЗСУ задіяно на певній ділянці фронту; який заходить на позиції, який виходить і т. д. Особливо, якщо врахувати:
— …російську реакцію на «відхід» 128-мої бригади: росіяни (тобто російські соцмережі) — зокрема рештки того, що колись було 79-тою дивізією вдв, — «обожнюють» цю українську бригаду, бо добре пам’ятають, що вона робила з ними на північ від Херсона у вересні й жовтні. Тож як тільки 128-ма почала виходити на ротацію, вони наввипередки кинулися заявляти, що ця бригада «покидає» позиції, навіть «втікає»… А тепер спробуйте пояснити мені, як штаб ЗСУ в Бахмуті міг про це не знати…
— …нескінченні українські повідомлення на зразок: «Герої 46-тої виправили ситуацію».
Вибачте, все це казки для маленьких дітей: я в таке не віритиму (принаймні, доки не матиму надійних доказів).
Інколи доводиться приймати реальність такою, як вона є. Можливо, 46-та бригада складається з батальйонів, що мають бойовий досвід. Проте саме як бригада — це «молоде» формування, і Соледара вони ще зовсім не знають. Росіяни завдали їм удару — несподіваного і сильного, коли вони були найбільш вразливі. На війні «всяке трапляється». Тож якщо хтось і помилився, то це вище командування, яке вирішило провести ротацію підрозділів саме тоді, коли путін проголосив своє «припинення вогню». Оці путінські «припинення вогню» для України ще «нові», але в них немає «нічого нового» для тих, хто стежив за росіянами в Сирії. Тепер цей урок доведеться засвоїти ЗСУ.
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
