Я п’ять разів починала писати ці рядки — і п’ять разів перекреслювала. Бо як словами вмістити 11 років спільного шляху? З того прохолодного вечора листопада 2013 року, коли Андрій вийшов на Майдан першим і там лишився…
Він жив Майданом.
Він готував ті загони самооборони Майдану, які врешті першими пішли на фронт в квітні 2014, коли росія думала, що зможе легко захопити Донбас.
З Майдану ми разом прийшли в РНБО, де ще стояли меблі Клюєва. Одним з перших рішень було продати всі лексуси і джипи і віддати кошти в бюджет. Взагалі, скромність Андрія — це окрема історія.
Вдень він був в РНБО, а щовечора йшов на Майдан, бо там були люди, а вони були головним.
В парламент 8 скликання нас обрали разом у складі Народного фронту і я підтримала його на посаду першого віце-спікера під час обговорення на фракції. Врешті Андрій зміг стати спікером і реалізувати неймовірну кількість продержавницьких рішень. В цьому ми говорили з ним однією мовою, і ця мова була — українська. І так, деякі речі він по декілька разів ставив на голосування, за що йому потім чимало дорікали. Але він творив українську історію.
Це було складне скликання — люди зі зброєю, чергові шашки, гранати в Раді. Але він був одним з тих небагатьох, хто з гідністю все розгулював.
В 2019 нас знову обрали в парламент вже в складі Європейської солідарності, і для нас це було важливим саме для того, аби ніхто не розвернув назад зроблене тоді, в 2014-2019. А Андрій в принципових моментах вмів боротися, чого вартує та історія, коли він один кинув димову шашку в Раді в момент голосування однієї з найбільш зрад — Харківських угод.
Звісно, коли почалося повномасштабне вторгнення Андрій був разом з тими добровольцями, які прийшли захищати Київ. У 206 батальйоні він їздив на позиції і чергував разом з усіма. В окопах. На цій фотці від початку березня Андрій якраз повернувся після такого чергування. Обличчя було червоним від морозу, і він захоплено розповідав, які розмови про українську історію ведуть хлопці вночі в тих холодних окопах, і як знову на наших очах твориться українська історія…
…До речі, цим фото і цими спогадами я вітала його з днем народження, нарвавшись на стьоб придворних ТГ каналів, метою яких було знецінити всіх і кожного, хто справді був державником…
Коли росіяни пішли з Київщини, він вважав, що нам вдалося головне — не втратити державу. Він був абсолютно захопленим героїзмом українського народу, який цього разу зміг… І він дуже оптимістично дивився в наше спільне українське майбутнє… Це власне, була наша остання з ним дуже недавня розмова, коли він знову сказав мені: Україна дорожча від політики, і саме цим треба керуватися…
…Лише загибель людини дуже часто проливає світло на те, як ця людина прожила своє життя. Андрій творив сучасну українську історію значно більше, ніж це було видно на сторінках преси. ВІн був ворогом росіян, бо зміг відстояти Україну. І це було справою його життя.
Він був неймовірно скромним, жив в готелі Київ в Києві, дуже любив свою доньку і родину. Його неодноразово попереджали про «розстрільні списки», в яких було його прізвище, але держава Україна в обличчі влади таки не надала йому державну охорону.
Люди в коментарях писали, що тепер він на чолі своїх самооборонців Майдану з Небесної сотні… Я знаю точно, що там він теж оберігатиме Україну, яка для нього була понад усе…
Нагадаю дещо. І такого «дещо» на адресу Парубія — море.
І мета цієї «творчості» не просто знущання над особливістю мовлення людини, хоча це — дніще.
Метою квартальних дегенератів завжди було знецінення і знущання над Майданом і його знаковими особами.
Результат не забарився — при владі антимайдан, а президент горою стоїть за катів Майдану.
Вбивство Андрія Парубія – це постріл в серце України.
Про це у соцмережах пише Петро Порошенко.
«На жаль, це правда. Мого багаторічного бойового товариша ще з початку 2000-х, побратима Андрія Парубія нелюди застрелили у Львові. Що точно можна сказати — ці потвори бояться і через це вбивають справжніх патріотів та сильних людей. Майдан, 11 років війни, величезний внесок у розбудову Незалежності. Андрій — велика Людина і справжній друг. За це вони й мстяться, цього і бояться», – пише Порошенко.
«Цей злочин — це не просто постріли у людину. Це постріл в Армію. Це постріл у Мову. Це постріл у Віру. Це постріл у серце України», – наголошує пʼятий Президент.
«Андрій робив усе можливе для створення української армії. Особливо тоді, коли ще йшлося про перші добровольчі батальйони, які виходили на фронт просто з Майдану. Андрій зіграв вирішальну роль в ухваленні закону про українську мову, який став історичним кроком у зміцненні нашої ідентичності. А під час боротьби за Томос для Православної Церкви України я постійно відчував його підтримку як Голови Верховної Ради», – нагадав Порошенко.
«Але ворог ніколи не зможе вбити ідеали, за які жив і боровся Андрій Парубій. Ми разом пройшли Майдан, пережили найтяжчі роки війни, утверджували українську державність. Його мужність, жертовність і відданість Україні залишаться назавжди у серцях мільйонів», – пише Петро Порошенко.
«Висловлюю найщиріші співчуття родині та близьким. Україна втратила великого сина, але його справа житиме доти, доки живе наша держава. Це — акт терору, і справа честі спецслужб та правоохоронців знайти та покарати винних і причетних. Вічна пам’ять і вічна слава Андрію Парубію. Герої не вмирають… Слава Україні!», – пише пʼятий Президент.
Нагадаємо, 30 серпня у Львові невідомий вбив Андрія Парубія. Зазначається, що на місці на місці злочину знайшли сім гільз.
