Так званий телеміст, який повинен був пройти на телеканалах NewsOne і «Росія 24», після хвилі громадської критики в Україні перетворився на спеціальний проект іншого російського державного каналу – «Росія 1».
Цей проект повинен був продемонструвати, як росіяни і українці прагнуть розмовляти один з одним – тільки ось їм заважають «київська влада» і «націоналісти».
Але в результаті гора народила мишу. Радянську мишу. Виявилося, що з сучасною Україною, яка з’явилася в результаті Майдану, російської агресії і подій, що відбулися внаслідок цього, кремлівські пропагандисти розмовляти не хочуть і не вміють. Я б навіть сказав – вони не підозрюють про її існування.
У Москві хочуть вести діалог із тією Україною, якої вже давно немає – з радянською Україною. І тому відчайдушно шукають в сусідній країні її прикмети. Тому намагаються не згадувати про проблеми, які неминуче виникають у відносинах навіть дружніх країн, не те що у держав, одна з яких окуповує частину території іншої.
Війна? «Війна олігархів». Конфлікт? «Чисте політиканство». Ніби й не було нападу російських військ на Крим і Донбас, загибелі українських військовослужбовців і мирних жителів, тортур у підвалах «народних республік». Ніби не в російській в’язниці – українські моряки. Ніби не в Росії пишаються «ввічливими зеленими чоловічками» і не захоплюються «Моторолою» та іншими найманцями, які прийшли на українську землю для участі у війні проти України.
Ніхто про все це під час «телемосту» навіть і не думав говорити. Україна – як пояснив гостям у студії радянський кіноактор Володимир Конкін – це «пісня». Ось ніяка не держава, а просто пісня, якою можна розважати присутніх. А перед піснею які зобов’язання? Адже пісня об’єднує, як пояснив російський телеведучий Олексій Остудін, який розмовляв зі студією з Вітебська. Всі на «Слов’янському базарі» співають і радіють життю, Таїсія Повалій отримує нагороду з рук самого Олександра Лукашенка. Які у нас проблеми?
Саме так вони уявляли собі Україну всі радянські роки – пісні, танці, вареники, борщ. Фольклорний народ для російських веселощів. Не такий, звичайно, колоритний, як грузини з їхніми хачапурі і Кіндзмараулі. Але для концерту і обіду – якраз. Саме тому такі ж радянські люди в Кремлі були переконані, що ані українці, ані грузини до опору не здатні. Що їхня функція – бути декорацією і кухнею в імперському інтер’єрі.
І коли виявилося, що це черговий російський міф, російські пропагандисти не хочуть від нього відмовлятися. Вони не хочуть йти з окупованих територій.
Вони не хочуть вибачитися перед родичами тих, кого вбили, покалічили, залишили без даху над головою, кому зламали життя російські керівники, їхні солдати та їхні найманці.
Вони не хочуть навіть поговорити про це. Вони хочуть, щоб українці знову співали, танцювали і готували.
Власне, про це і був «телеміст».
Краматорськ, 10 лютого 2015 року. Внаслідок ракетного обстрілу міста з боку російських гібридних сил тоді загинули 15 людей і 15 були поранені
