Інтервʼю Христини Соловій Маші Єфросініній вийшло багатогранним, строкатим, захоплюючим, гострим, актуальним і потрібним.
Навіть не памʼятаю, коли я востаннє з такою цікавістю дивилась і слухала інтервʼю не про політику.
Я не буду розбирати інтерв’ю на цитати, бо вони можуть втратити той сенс і наповненість, якими можна пройнятися, подивившись інтерв’ю, тож раджу дивитись і робити власні спостереження і висновки.
Я зробила свої, і бажаю поділитися враженнями.
Насамперед, хочу зазначити, що вважаю це інтерв’ю дуже важливим і необхідним всім нам — українському суспільству, з його дуже різними аудиторіями, соціальними групами, спільнотами, вподобаннями, досвідом, емоціями тощо.
Вже той факт, що на інтервʼю у Єфросініної сидить не зрадниця-малороска Лобода, а українка з чіткою громадянською позицією — Христина Соловій, і те, що вона розказує не про Кіркорова і якогось Оксімірона, а про Вакарчука і Жадана, і те, що вона твердо наголошує, яку роль відіграє поп-культура для України під час війни, а не блеє про «какую разніцу» — надважливо і фундаментально. Це тектонічний зсув для нашого шоу-бізнесу та української інформаційної повістки в цілому.
Дуже круто, що Соловій, яка довго (чи ніколи) не давала великих інтерв’ю, прийшла саме до Єфросініної з її великою та різноманітною аудиторією. Найгострішим моментом інтерв’ю стає, як на мене, дискусія жінок про вживання української мови та толерування будь-чому російському під час війни (яка йде з 2014 року). Христина пригадує Маші її небажання перейти на українську навіть після повномасштабного вторгнення, і наголошує, що кров українців на руках усіх, хто будував всі ці роки (з 2014) культурні мости з росією. Маша відповідає на це тим, що був такий запит в українського суспільства (вона вже не вперше зазначає, що вона, як і багато інших представників українського шоу-бізнесу, працюють, виходячи винятково із запиту суспільства, а не з особистих переконань чи цінностей) і проголошує цілу промову про це, на що Христина реагує доволі жорсткою пасивною агресією — демонстративно аплодуючи Маші.
Я не даю тут оцінки жодній із учасниць дискусії, я лише хочу зазначити, що треба віддати належне обом: Христині — за її відвертість та тверду позицію, Маші — за професіоналізм та емпатію. Ця доволі гостра дискусія цілком могла перерости в суперечку, образи, приниження і сварку, але обидві українки виходять із неї достойно, тож дискусія залишається дискусією, з якої кожен може зробити власні висновки, без особистісно до кожної з її учасниць.
Я вважаю цю розмову дуже актуальною та потрібною. Переконана, що таких публічних дискусій має бути більше, і всі вони мають бути спрямовані не на з’ясування стосунків й чвари — а на формування важливого дискурсу в українському суспільстві — про те, які зміни переживає український народ, про шанс і вибір бути українцем, про визначення героїв та антигероїв, про прощення (чи ні), про інститут репутації та cancel culture. Не треба боятися говорити про це, навпаки: треба навчитися говорити про це публічно, чесно й відкрито, та сприймати це адекватно. Бо саме час — дорослішати, і ми наразі — на цьому шляху.
Щодо особистих зізнань Христини Соловій у її фактично зрадах чоловікам, зокрема Жадану, хочу відмітити чесність і гідність, з якою вона про це розказує. Звісно, такі факти не викликають захоплення нею як людиною, але її щирість та здатність проговорити це публічно, однозначно заворожують.
Окрема повага Єфросініній як інтерв’юерці — жодного натяку на оціночне судження, зверхність чи приниження Христини. Навпаки, помітно, як Машу вразили історії її візаві, і як вона співпереживала усім учасникам тих подій, і це не виглядало награно чи компліментарно. Для мене це — серйозна розмова двох дорослих жінок — емпатична, чутлива, зріла. Окремо хочу зазначити про паузи в розмові, які робить Маша, даючи Христині вимовитися і розкритися ще більше. Взагалі паузи і мовчання в цьому інтерв’ю дуже яскраві й гучномовні, як на мене.
Було багато всього цікавого: і про стосунки Христини із Жаданом, і про її творчість, і про захоплення образом «Лоліти», і про її відносини з церквою, і про поїздки на фронт…
Загалом інтерв’ю залишило позитивні враження — в контексті його змістовності, відвертості й актуальності.
Дуже раджу подивитися і проявити толерантність до обох жінок (я не є прихильницею жодної з них, але це інтерв’ю дало мені можливість подивитись ширше на все). Бо це розмова — про всіх нас, і вона нам потрібна як ніколи.
Нічого не писав на своїй сторінці про інтерв’ю Христини Соловій Маші Єфросініній, бо на мій погляд, воно видалося контраверсійним.
Зачепив момент про те, що на думку Єфросініної саме українці створювали попит на російськомовний продукт, просуваючи російську мову та культуру.
Це не так. Росіяни вкладали в спецоперацію по формуванню малоросів та манкуртів купу грошей, не рахуючи. Їм важливо було, щоб нашнарод зросійщувався та збидлячувався. Їм важливо було показувати нашу культуру як хуторянську і залежну від їхньої. Під це закладалися космічні бюджети.
І саме такі як Єфросініна кусали шматочки від цих бюджетів, не задумуючись про наслідки. Тому слова Соловій про те, що кров на руках таких артистів, яким всю дорогу було какаяразніца — справедливі. Це стосується і Кварталу 95 і особисто Зеленського. Він не мало вклав, щоб поширювати наративи малоросійства та какойразніци. Таке не забувається і не пробачається.
Але ж Єфросініна не може визнати того, що брала участь у збидляченні українського народу, адже це рівносильне визнанню провини в злочині з руками в крові.
Бо ж доведеться визнати й те, що вона добровільно і за гроші працювала на задум нашого ворога по знищенню всього українського… А це вже серйозне звинувачення.
Такі інтерв’ю потрібні, вони скидають маски і дають розуміння, що з нами зробили вороги і скільки ще перевертнів-манкуртів, що зневажають нашу мову, культуру є серед нас…
«Запит на російськомовний продукт».
Є у нас одна будка-кав‘ярня на мікрорайоні.
Там традиційно працюють баристами молодесенькі студентки.
Незадовго до повномасштабного як не зайдеш — у плей-листах Моргенштерн, Ендшпігель, Джоні ще якась хуєрга. Як ребьонок бібліотекаря, який перечитав свого часу всю російську літературу — відмітила про себе, що мова дівчат уже стала подібна на вимови Моргенштерна. Тобто — скоріше регрес російської, аніж її розвиток.
Зараз. Із цієї будки валить Клавдія Петрівна та Майлі Сайрус.
Отже, про запит.
Якщо у твоєму тєліку тридцять років сидить Маша Єфросініна з гостями із РФ, далі — показують «мою прекрасну няню», де жінку з Маріуполя показують як шукачку кошелькастих сперматощоїдів із Москви, а після ти закидається мілітаристськими «Кадетами» та «Солдатами», то що буде? Звісно, буде типу запит на російський продукт.
Пригадую, як на піку закону про мовні квоти — пєвци і пєвіци у вигляді потапа розказували, що пєсєн на українськом тупо нєт. Нині Потапа в країні нема, а пісень вистачає.
Ну а Маша Єфросиніна свого часу розказувала, що вважає Путіна сексі. Це атас! Я розумію, коли мова йде про Клінта Іствуда, Міка Джагера чи Бреда Пітта — там гарячі пиріжки будуть до гробу. Але Путін. І ця жінка була звіздою сучукрТБ.
Я б хотів дожити до часів, коли всі ці єфросініни перестануть шукати виправдання своїй москворотості, а просто вибачаться за те, що десятки років працювали на рускій мір.
Вибачаться за свою зневагу до культури рідної країни. За те, що своєю демонстративною москворотістю формували в Криму, Донецькій, Луганській областях, інших регіонах, російський наратив про зірковість російськомовних та нездалість україномовних «рагулів».
Коли Христина Соловій каже Єфросініній, що на її руках кров, це не метафора і не гіпербола, а свята правда, яка вона є. Маша старанно ростила в Україні рускій мір. Вона і такі, як вона, допомагали Кремлю переконувати українців, що вони рускіє. А потім з цих людей, які відчули себе рускімі настільки, що кликали на свою землю окупантів, вийшли «апалчєнци», кати на підвалах, наводчики на вокзали та госпіталі.
Марченко
Кожне російське слово зіркової Маші щедро окроплене кров’ю невинних жертв російсько-української війни.
Я розумію, який тяжкий тягар таке нести. Тому намагання Маші виправдатися цілком зрозуміле. І цілком жалюгідне без щирого каяття. Бо поки москвороті сєлєбрітіз не знайдуть в собі сил вибачитися і покаятися, виправдання і вимушена україномовність виглядатимуть як звичайна мімікрія під патріотів, щоб заробити свою копійочку на довірливих лошках.