Вони обнагліли до краю. Вони не відчувають де знаходяться і в якій країні працюють.
Вже немає меж та запобіжників. За часів Зеленського всі рашисти, вся проросійська п‘ята колона активізувалась до краю і просто топчеться по нашій країні. Ці особи спокійно їздять в маскву та розповідають про мір, про «добрих» росіян.
Як пише Рабіновіч: «тут в москве все дображелательны» і каже що буде робити все для «міру».
Мир ми вже бачили, коли у нас забрали Крим, коли знищували Донбас, коли катували українців та кримських татар. Тепер всі російські елементи просувають кремлівський порядок денний, адже кожен з них знає, що влада та правоохороні їм нічого не зроблять…
P.S.
Протягом кількох останніх років в Україні з’явилося чимало російськомовних інформаційних каналів. Які їхні цілі і на кого вони орієнтовані? Критика Трампа спрямована на те, щоб не допустити появи українського козиря, який поб’є російську карту.
Російськомовний простір в Україні має два виразно протилежні інформаційні потоки.
Два російськомовні потоки – за Росію і проти
Домінуючий потік, що просувається російською мовою, є проросійським – він генерується в Росії і тиражується в Україні проросійськими трансляторами – відеоканалами, сайтами, експертами, коментаторами, блогерами, учасниками соціальних мереж, етнічними росіянами на лавочках біля під’їздів тощо. Ці «спікери» вихваляють усе, корисне для Росії, і ганять усе, що корисне для України. Точніше, майже все, тому що дезінформація зазвичай подається у певній пропорції, наприклад 50 на 50 – для створення видимості правдоподібності.
Значно меншим є російськомовний проукраїнський потік. Він генерується українцями, які ведуть інформаційну війну проти Росії мовою ворога. Цей потік зосереджує увагу на поразках і труднощах Росії, відвертає росіян від агресії проти України, розповідає про небезпеки війни і неминучі втрати. Водночас він розповідає про успіхи України і дає проукраїнську інтерпретацію світових подій.
Російські інтелектуали в Україні
Проте є ще й третій потік, спрямованість якого менш виразна. Його генерують російські інтелектуали, які проживають в Україні. Це етнічні росіяни, які мають громадянство України. Природно, вони мислять російською мовою, адже для них вона є рідною. Натомість українська мова для них є іноземною – нею важче сприймати, думати, писати, говорити.
Згадані російські інтелектуали негативно налаштовані щодо нинішньої російської держави, адже вона придушує їхнє прагнення до волі та творчості. Традиційний устрій Росії – це вертикаль примусу, в якій людина може бути або рабом, або рабовласником. Згаданій групі освічених росіян це не подобається.
Водночас вони з підозрою ставляться до будь-якої української держави – тому що вона передбачає панування української мови і цінностей українського етносу, а це те, що для них є чужим, не-рідним.
Проте їм було б комфортно, якби в Україні була створена така держава, в якій би етнічні росіяни почувалися як у себе вдома. Для цього треба все організувати так, щоб держава Україна була російською, але без притаманної росіянам диктатури. Це проект «російської України», або «іншої Росії» – на території України, але без Путіна.
Чому так важлива рідна мова
Нагадаємо, що рідна мова – це та, якою людському мозку найкомфортніше опрацьовувати інформацію. Мозок розрізняє рідну і нерідну мови миттєво – протягом перших 200 мілісекунд – і це об’єктивно фіксується за допомогою приладів. Розпізнавання відбувається без усвідомлення, «на автоматі» – тому що мозок «апаратно» (на рівні фізіології) налаштований на рідну мову.
Отже, між тонкою будовою мозку і рідною мовою існує нерозривний зв’язок. Яка рідна мова – такий етнічний тип мозку, така й етнічність. Етнічна мова формує етнічну структуру мозку і визначає етнічну приналежність людини.
Як бачимо, сучасні дослідження з нейрофізіології пояснюють, чому рідна мова так важлива для людини, особливо для здійснення складної, творчої діяльності. Відповідно, стає зрозумілішим глибинне прагнення творчих етнічних росіян до «російської України», – воно має фізіологічну основу. Як тільки креативні росіяни опиняються на території України, проект «російської України» перетворюється на біологічну неминучість. Ось така біополітика.
Спогади Павла Скоропадського
Щоб краще зрозуміти тип мислення «іншоросіян», згадаймо влучне спостереження гетьмана Української держави Павла Скоропадського про росіян, врятованих в Україні від більшовицьких репресій.
«Після приїзду людина мовчить, спить та їсть – це перша стадія. Друга – хвалить, каже що Україна – диво, і мова – милозвучна, і клімат – гарний, і Київ – красивий, і уряд – нормальний, одним словом, рай!», – згадував гетьман про тенденцію поведінки росіян у Києві.
Але за кілька тижнів, за словами Скоропадського, починалися ще дві стадії – критики. «За деякий час він бачить когось із тих, хто приїхав раніше. Після цього починається третя фаза. Він ще веселий та люб’язний, але їхав з візником, і він поганий. І бруківка місцями неякісна. «Дозвольте, кажеш йому, ви згадайте, що в Совдепії було… Дякуйте Богу, що живі»», – розповів гетьман.
Після цього, за його словами, людина йде і наступає четверта стадія.
«Він вже гарно одягнений, ситий, рум’яний. «Знаєте ви, що скажу – ваша Україна – маячня… Треба творити єдину неподільну Росію, та й українців ніяких нема, все це вигадка німців», – згадував Павло Скоропадський.
Три індикатори проекту «російської України»
Отже, прихильники «російської України» генерують власний інформаційний потік. Він не такий виразний, як генерований у Москві, проте все ж має деякі принципові ознаки, які можна застосувати як індикатори для його розпізнавання.
1. Він принципово російськомовний
З одного боку, це вираження їхньої мрії про російську Україну, а з другого – вони по-іншому не можуть, адже є етнічними росіянами. Українська мова для них є іноземною. На побутові теми вони ще можуть говорити українською. Але там, де потрібне творче напруження інтелекту, – мало і недовго, адже це вимагає надмірних енергетичних затрат.
2. Він принципово антиукраїнський
Російські інтелектуали можуть по-різному ставитися до нинішньої держави Україна – від гострої критики до обережної лояльності. Що вони однозначно не сприймають, то це українську етнічну культуру, вважаючи її нижчою, неповноцінною, «сільською». Але якщо «садок вишневий коло хати» вони ще погоджуються терпіти, то питання українського націотворення викликає ворожість.
Це й зрозуміло, адже якщо відбудеться українська Україна, то їхній проект «російської України» точно не реалізується. Тому генерований ними інформаційний потік відверто спрямований проти українського націоналізму, тобто ідеології і практики перетворення аморфного українського етносу на організовану українську націю з власною Українською державою.
Як громадяни України, вони вважають за краще не демонструвати свого несприйняття української справи. Проте внутрішня негативна спрямованість ненароком проявляється у всіляких обмовках та іронічних жартах, у завуальованому приниженні та висміюванні українського. Хоча, якщо «понесе», то можуть увійти в раж і відверто висловитися, що вони про нас думають. Інформаційний потік, генерований прихильниками «російської України», має характер повільного отруєння, саботажу і прихованої ворожості.
3. Він принципово антитрампівський
Інформаційний потік «російської України» спрямований проти президента США Дональда Трампа. Це може видатися дивним, але так є. Причина в тому, що Трамп є американським націоналістом і вважає нації найвищою цінністю. І це вже викликає підозри в «іншоросіян», адже для російської ментальності властивий етатизм – тотальне домінування держави і розуміння миру як вертикалі примусу. Націоналізм і етатизм є антагоністичними ідеологіями.
Насправді, виступаючи проти Трампа, прихильники «російської України» виступають проти націоналізму в цілому, але передусім – проти українського націоналізму. Саме цим можна пояснити їхнє істеричне несприйняття трампізму, тенденційні інтерпретації подій, опускання до відвертої брехні, фанатизм.
Причина такої неадекватності в тому що, виступаючи проти націоналістичного Трампа, вони насправді виступають проти націоналістичної України. Будучи громадянами України, вони не можуть відверто виражати свою українофобію. Інша справа – далекі США: тут можна не стримуватися і «відриватися на повну». Для них заокеанський Дональд є безпечним об’єктом для «випускання пари» і задоволення свого вимушено стримуваного антиукраїнізму – свідомого чи підсвідомого. Нищівна критика американського Трампа спрямована на те, щоб не допустити появи «українського Трампа» – українського козиря, який поб’є російську карту (англійське слово «trump» означає «козир»).
Чому це підривний проект
Він є підривним за самою своєю суттю, адже «російська Україна» негайно буде завойована Росією. Підступність цього проекту в його прихованості, яка досягається поступовим, розтягненим у часі, а тому непомітним розгортанням. Головним засобом маскування є те, що ці «іншоросіяни» висловлюються проти Путіна – і тому сприймаються українцями як «майже свої». Але не кожен ворог Путіна є другом України. Розгляньмо головні «бойові компоненти» цього проекту.
1. Руйнування національної мети
Правильна мета є головною цінністю будь-якої системи. Українська нація з власною державою сформується лише тоді, коли матиме правильну національну мету. Замість такої мети «іншоросіяни» пропонують утопію «кращої Росії», відтак дезорієнтують українців і руйнують їхнє бачення майбутнього.
2. Просування російської мови
Де сьогодні звучить російська мова, там завтра будуть російські танки. Це не метафора, а реальна російська політика. Просуваючи російську мову, «іншоросіяни» просувають російські світоглядні цінності, які є несумісними з українським світоглядом.
3. Підготовка антиукраїнських кадрів
Генеруючи російською мовою аналітику і корисні знання, «іншоросіяни» підтримують своїх одноплемінників у війні проти України.
4. Інформаційна допомога російській розвідці
Не секрет, що 99 відсотків розвідувальної інформації нині отримується з відкритих джерел. Досліджуючи зсередини ситуацію в Україні і транслюючи її російською мовою, вони допомагають Росії краще розуміти наші внутрішні процеси і ефективніше вести проти нас гібридну війну.
5. Протидія формуванню української еліти
«Іншоросіяни» поширюють ілюзію, що українці неспроможні до державотворення, а тому Україну врятують тільки російські інтелектуали. Лише вони покажуть світло темним українцям.
Що робити?
1. Для початку маємо усвідомити наявність прихованої загрози. Проект «російська Україна» набуває дедалі виразніших ознак стратегічно спецоперації. По суті, це реалізація стандартного шаблону російської гібридної війни на етапі «деморалізації».
2. Сприймаючи інформацію з того чи іншого російськомовного каналу, маємо чітко орієнтуватися, з ким маємо справу – проукраїнською пропагандою, «русскім міром» з Москви чи «іншою Росією» з України. За великим рахунком, від усього цього треба триматися подалі: проукраїнська пропаганда призначена не для нас, а «русскій мір» і «російська Україна» – це інформаційна отрута, тому може цікавити лише фахівців з інформаційної війни.
3. Усвідомлення ситуації дозволяє використати проект «російської України» як антитезу для творення української України. Це тому, що призначенням антитези є створення опору, необхідного для повнішого розгортання Тези. Натомість завданням Тези є подолання опору антитези, відкриття в собі нових потенцій і вихід на вищий рівень розвитку.
