Наближають перемогу в першу чергу воїни і люди напряму відповідальні за планування і реалізацію бойових дій. Вони мають бути в центрі.
.
Великі волонтерські фонди — теж допустимо. Десь у другому ряді.
Ключові і знакові волонтери теж. Хай будуть, але хтось справді знаковий, а не друзі і подруги.
Але я не зрозуміла, що там попереду Залужного робить жінка, яка переживала про «синдром розлюднення та акулізації» українського суспільства в першому ряду. Такі речі, якщо ти Нобелівська лауреатка — недопустимі і огидні.
Кілька місяців тому, на Покрову, тому була схожа обкладинка про 25 воєначальників.
Де у військові записали… цивільного Олексія Рєзнікова. І ще гірше — Ганну Маляр, яка взагалі не воєначальник, а балакаючий спікер.
А для того, аби незручні прізвища не вийшли на перший план — список був не за ранжуванням, а по алфавіту. Крім того, не попали в список реальні комбриги, які рятували Київ, Харків, лупили окупантів на Півдні, на Вугледарі. Не попали загиблі легенди світового рівня, як Чобану чи Оксанченко, які зіграли ключову роль у рятуванні літаків та своїх вихованців-пілотів.
Радує одне. Ми живемо уже не в епоху нульових, коли цими рейтингами в глянці зачитувалися і пишалися. Зараз це скоріше ознака смаку того, хто замовляє музику. І смак цей з нотками смотрин на вибори.
«Наближають перемогу» — той мільйон людей в ЗСУ. Всі ми інші — тиловики і не варто перебирати на себе чужі заслуги. Бо за цими «артоборонами» і «культурними фронтами» скоро реальних героїв не буде видно.
Видання показує свої пріоритети. Залужний у третему рядку… Це більше, ніж неповага. А розташування людей на обкладинці говорить про те, що підготовка до виборів виходить на пік. І тут для власника видання Залужний — це третєрядний наближувач перемоги.
Тепер я бачив все.
Березовый сок
Ледь стримав сльози так мене роз’@бало — ці два героя вдягнулись як уєб@ни заради нашої перемоги, уявляєте?
Не знаю навіть з чим порівняти, хіба що з випадками, коли уеб@ни перевдягаються в героїв, таке у нас частіше
Я не знаю чи ви помітили, але це картина «11 друзів Притули». На іміджі друзів можна заїхати і в політику.
— Ніхто Притулу не підставляв, він завдяки єдиному марафону вийшов у лідери придворних волонтерів.
— Єрмака тут нема, щоб не палити контору.
— Тут нема інших волонтерів, бо треба, щоб в інфопросторі були лише придворні.
— Зеленський по ліву руку від Притули — це не зрада, Чмут — по праву, це не перемога.
А взагалі, якщо чесно і без жартів, то можна багато нарізати мемів із цієї картинки, адже вона сама себе дискредитує…
Як там в одній хуліганській пісенці співалося «»Вибори, вибори — депутати-… І скажіть мені, що це не виборча кампанія. Два олігархи Фіала й Пінчук, які дуже не хочуть отримати статус олігарха, вправно рекламують і протягують єрмаківських. Ні, звісно, під таким заголовком не поставити десь у третьому ряду (точнісінько, як у відосіках Зеленського) Залужного не змогли б. Його місце тут — це окрема тема зневаги до армії й суспільної думки. Зате ми тепер добре знаємо, кого за погодженням з Банкової наказано олігархату підтримувати, а кого «не помічати».
Там у колег побачив запитання: «А де ж тут Єрмак?» А Єрмак розставляє цю масовочку своїх висуванців (ще раз — окрім Залужного) й робить фотографію. Може пригадуєте американський армійський анекдот про солдата, який хвалився фото від дівчини з відпочинку: «Он її подружка із своїм хлопцем обіймається, а моя сама-однісінька стоїть». «Ага! Ти забув того, хто за фотоапаратом», — розчарували друзі. Так і тут. Єрмак і є режисером усього того дійства: «Укради в українчиків вибір».
Тарас Чорновіл
З журналом вийшло дуже символічно — для нашого суспільства обкладинка сакральна, бо для більшості неважливо що там за нею, головне попасти на глянець (а ще краще розмістити свого аватара), далі жодної відповідальності, в цьому весь сенс.
Проте таке вперте торжество форми над змістом абсолютно нікчемне при зіткненні з випробуваннями реальності, красиві картинки «простих рішень» так і залишаються простим папером;
вони не діють на суворий прагматизм світу, як ми переконались на результаті спроб обіграти кремль серією дивних сценок або нахрапом попасти в ЄС і НАТО, демонструючи не зміни держави, а ті ж картинки, тільки мілітарі.
За «допомогою» професійних маніпуляторів ми давно сплутали позітівну постановку з реальністю, і вперто продовжуємо жити ілюзіями за чужим сценарієм про «2-3 нєдєлі», «сломать сістєму», «война закончітся до мая», «корупція переможена», «наберемо послів за об’явами!», «вот вам люді, яки наближають перемогу» — я це давно назвав терміном «інформаційна окупація».
Здолати її циркуляром та криками «Порошенко, здєлай что-нібудь!» не вийде, тут чергове «просте рішення» не спрацює, хіба що замінити іншими картинками, але який тоді сенс.
…….
А вихід простий і складний одночасно — критична маса народу має подорослішати та перестати сприймати картинки як дороговказ в своє майбутнє, навчившись бачити за ними сенси та принципи і цінувати саме їх, не плутаючи з улюбленими акторами і моделями.
І ще не сміятись з попереджень про можливу біду та з гасла «Думай!»
Знаєте, а мені видається, що вибачення головного редактора NV за обкладинку «Люди, що наближають Перемогу» зі зміною обкладинки на герб, це ще гірше, ніж до цього.
Так, громадянське суспільство почало тиснути на NV через цю дурнувату обкладинку, але чи багато разів ми бачили таку блискавичну реакцію видавництв? Майже ніколи. Вони два-три дні думають, чекають, що затихне, новий інфопривід перекриє. Випадків реакції день в день майже немає.
Це говорить про те, що дійсно владу обурило таке рішення журналу, був дзвінок з ОП, посилаючись на реакцію суспільства, прибрати таку обкладинку.
Телефонне право сильних у розквіті.
Чомусь влада не поспішає, посилаючись на реакцію суспільства, так само швидко (хоча взагалі чи буде реакція?) реагувати на винуватих у трагедії в Чернігові, чи звільняти пахучого рига Шурму за тупе викрадення 320 млн гривень із держбюджету через компанії його брата, що постачали електроенергію ворогу.
До речі, цією обкладинкою більшість суспільства таки відволікли від цих двох скандалів. Майстри маніпуляцій та інформаційного пилу в очі.
Іншого виходу, окрім лікування від ініантилізму і очесечової хвороби, ми не маємо…
Але давайте будемо чесними