Минулого тижня президент Володимир Зеленський несподівано заявив в інтерв’ю The Washington Post, що Росія може спробувати окупувати Харків. Хоч напередодні глава держави звернувся до громадян із закликом не панікувати і взагалі критично оцінювати інформацію про можливе вторгнення РФ.
При цьому динаміка постачання зброї США та Великобританією, активізація американської розвідки (в небі над Україною з’явилися надсучасний розвідувальний літак CL-650 ARTEMIS і стратегічний безпілотник Global Hawk), а також намір США евакуювати частину свого посольства можуть свідчити про реальність загрози.
На жаль, ця загроза обумовлена переважно тим, що українська влада за вісім років війни так і не створила достатніх перепон для Володимира Путіна. Військово-політичне керівництво – як у часи Петра Порошенка, так і зараз, за президентства Володимира Зеленського – виявилося нездатним максимально використати час і всі наявні можливості для підготовки до оборони – від створення сучасного, компактного, добре озброєного війська до підготовленої системи територіальної оборони.
Чого прагне РФ, або Передбачуваність непередбачуваної Росії
В історії про ймовірне російське вторгнення є й позитивні нюанси.
Зокрема, сама Росія не надто готова до великої війни з Україною. Тут присутні і суто воєнні, і політичні аспекти.
На певних тактичних рівнях вона досягла деяких успіхів, зокрема, в питаннях створення новітніх систем радіоелектронної боротьби або автоматизованих систем управління. Але російська логістика і невисокий рівень оснащення високотехнологічною зброєю тактичної ланки (попри заяви військового міністра Шойгу про 70% нових озброєнь в угрупованнях на російському заході) робить ЗС РФ не надто сучасними. До того ж, на відміну від української армії, рівень реального воєнного досвіду також не на користь Росії.
Росія також технологічно виснажена в цілому, вона не готова до довготривалої операції – не деталізуватимемо, але йдеться про значну лінійку озброєнь, від нездатності зробити серійний баражувальний боєприпас (дрон-кілер) «Ланцет» до повного провалу танка «Армата». Не кажучи вже про спроможність РФ утримувати окуповану територію в умовах національного спротиву і, тим більше, про доцільність масштабної війни. Путіну потрібна васальна Україна, а не згарище, тому проти українського народу воювати на знищення Путін навряд чи наважиться. Тому сценарій, який передбачає нанесення ракетних ударів і застосування авіації, – найменш вірогідний. Для президента РФ логіка цієї війни полягає в тому, щоб змінити владу в Україні й отримати підконтрольну країну – усю. Хоча, звісно, є й спокуса продемонструвати силу Заходу. Він буде прагнути виставити червоні прапорці на тій території, яку Москва вважатиме своєю вотчиною.
При цьому в Москві, очевидно, розуміють, що можуть отримати потужну відповідь, і це фактично призведе не тільки до програшу, а й до руйнації чинного російського режиму. А тому Кремль ретельно вивчає настрої українського суспільства і його здатність відреагувати на загрози.
Тому актуальна ситуація повинна нас не лякати, а мобілізувати до готовності давати відсіч ворогу.
Українські резервісти під час військових навчань з тероборони на полігоні під Києвом, 18 грудня 2021 року
Територіальна оборона як виключний козир
Оскільки переозброєння Збройних сил, зокрема, масові постачання тактичних систем, українська влада провалила (зараз частково це намагаються компенсувати США та Великобританія), важливим аргументом може стати оперативна організація системи територіальної оборони. Звісно, разом із самими силами оборони. Національний спротив справді є великою силою та асиметричною зброєю України.
Але й у самій підготовці спротиву фахівці вбачають низку проблем. Головна – втрачений час. Створення територіальної оборони (ТрО) в часи Петра Порошенка свідомо гальмувалось через побоювання політичних опонентів. У часи Володимира Зеленського систему ТрО почали створювати, але повільно. Лише в середині 2021 року з’явився відповідний закон, та й то з перекосами в бік паліативної реалізації задуму.
І все ж з початком 2022 року почалася неабияка активізація у сфері створення та розгортання Сил ТрО. Уже відомо, що за штатом воєнного часу чисельність Сил ТрО складатиме понад 130 тис. осіб, крім того, до тероборони будуть залучені добровольчі формування територіальних громад. Наразі командування Сил територіальної оборони оголосило про плани провести п’ять бригадних навчань із мобілізацією резервістів бригад. Навчання проведуть спільно з іншими частинами ЗСУ.
«У тому числі готуємо окремо зв’язківців, мінометників, протитанкістів, зенітників, окремо проводимо збори з керівництвом, навіть командирів бригад ми теж навчаємо. До речі, за рішенням міністра оборони України, будемо проводити зборові заходи з головами обласних і районних державних адміністрацій», – розповів минулої п’ятниці командувач Сил територіальної оборони Збройних сил України бригадний генерал Юрій Галушкін.
Командувач Сил ТрО ЗСУ Юрій Галушкін
Виглядає повідомлення позитивним і потужним. Хоча достеменно невідомо, наскільки Сили ТрО забезпечені зв’язком та тими самими мінометами і засобами боротьби з танками.
Хоча робота розгорнута, на жаль, вона мала б бути зроблена ще п’ять-сім років тому. Тому досвідчені фахівці цієї справи коментують підготовку спротиву переважно стримано.
Перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗС України у 2016-2019 роках, заступник секретаря РНБО у 2019-2020 роках генерал-майор Сергій Кривонос вбачає такі ключові проблеми у створенні Сил ТрО: «Замість перевірених і мотивованих добровольців до Сил територіальної оборони нині «гребуть усіх». Ще одна проблема Сил територіальної оборони полягає в тому, що розглядається суто військовий компонент. Ми вкладали в концепцію розвитку і створення територіальної оборони країни не лише військовий компонент, тому що воює вузька чисельність, а на цих людей працює достатньо широка чисельність людей. Це і своєчасне випікання хліба, виготовлення тушонки та згущеного молока в тилу. Це також посилення, і це люди, які також беруть участь у цій війні – це тил. Крім того, нині командування територіальної оборони більше займається розташуванням, тоді як треба більше готуватися на полігонах».
Не погоджується генерал і з оголошеним віковим обмеженням – лише особи, старші 35 років, – бо це втрата значної частини мотивованого населення.
Фото: facebook/130 батальйон територіальної оборони міста Києва
До того ж, на думку ЦДАКР, ТрО має отримати не тільки індивідуальну стрілецьку зброю, але й легкі озброєння, зокрема, ПТРК, міномети та інше. Наприклад, у перспективі навіть і сучасні дрони-кілери (баражувальні боєприпаси). Щоб підрозділи були здатні до ураження бойової техніки противника, а не стали «м’ясом для хижаків».
Що ж стосується можливості перекидання підрозділів Сил ТрО для виконання завдання територіальної оборони на всій території України, включно з районами ведення бойових дій, генерал Кривонос каже, що такий підхід суттєво знизить мотивацію. Бо багато хто записується в ТрО для того, щоб боронити свій дім і свої родини. Перекидання ж, на його думку, можливе, лише коли йдеться про добровільні загони, які свідомо прийняли такі рішення.
Нарешті, одне з ключових питань: ретельна робота із залучення ветеранів. Ознак того, що влада почала активно працювати з ветеранськими середовищами, досі немає. Між іншим, каже генерал Кривонос, багато хто з них пішов з армії через розчарування. «Вони переважно готові, але мають сумнів, чи дадуть їм справді воювати. Ба більше, в разі великомасштабної війни вони самі будуть об’єднуватися в добровольчі загони», – переконаний фахівець, додавши, що «вони знають, як зустріти ворога, і зроблять це».
Отже, підготовка до великої війни розпочалася. І хоч білих плям залишилося чимало, головним моментом є психологічна готовність зустріти ворога.
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
