«Сьогодні армія насичена старою відремонтованою технікою. Нових зразків всього 20%» Росія готується до подальшого захоплення наших територій з метою відрізати південь країни від Азовського і Чорного морів. Про це все частіше заявляють українські військові експерти.
Часті затримання російськими загарбниками в Азовському морі торгових суден, які прямують до Бердянського та Маріупольського портів, ведуть до збитків для цих підприємств та зростання соціальної напруги у приморських містах. Про загрози для України через напруження ситуації в акваторії Азовського моря говорять і західні експерти. Британський полковник у відставці Глен Ґрант на сторінках українського видання Kyivpost оцінив рівень напруження в акваторії моря за шкалою 7-8 балів з 10. Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак розповів, з чим пов’язане нинішнє загострення, чи здатна Україна дати росіянам збройну відсіч в разі потреби.
«Росія розглядає Україну як полігон для розмови із Заходом»
— Днями віце-адмірал Сергій Гайдук заявив, що «проект «Новоросія» знову на порядку денному у Росії. Він полягає у тому, щоби відсікти Україну від моря. Чи є підстави про це говорити?
Тут справи такі ж, як і на суходолі. Можливості застосувати воєнний важіль у Росії є. Сили у нас і у них неспівставні, особливо на морі. Але питання лежить в іншій площині. Попри доброзичливе ставлення до Путіна самого Трампа Білий дім закручує гайки і все ж таки посилює санкції. Дивлячись на оборонний сектор ми бачимо, що Росія втрачає і втрачає. Звичайно, Москва шукає асиметричні можливості для відповіді Заходу. Як раніше за часів СРСР, так і нині ці можливості Росія знаходить не у прямій конфронтації із Заходом, а у третіх країнах. Нинішнє загострення, ескалація військового протистояння з РФ, збільшення нападів на суходолі і посилення загроз з моря є підтвердженням того, що Росія розглядає Україну як полігон, як можливість і продовження розмови із Заходом.
— Затримання суден в Азовському морі є відповіддю Заходу на посилення санкцій?
Саме так. Росія може діяти безвідносно до політичних подій, але завжди хвилі загострення відбуваються у відповідь (наприклад, через санкції). Або коли РФ захоплює українців, судить їх як Сенцова чи Сущенка. Це заготовка козирів для того, щоби потім під час переговорів їх пред’явити. На жаль, є у цьому одна стала проблема, яка дозволяє Росії це робити. Українське військово-політичне керівництво досить повільно і невміло працює у напрямку посилення оборонного потенціалу, підготовки до війни. Невірна парадигма розбулови війська, кадрові проблеми, відсутність ознак системного переозброєння в сукупності створюють додаткові можливості для Кремля. Ось вам один із прикладів: військова допомога США, поповнення наших ВМС катерами могла би відбутися у червні-липні минулого року (Україна і США працюють над заключенням угоди, за якою США передадуть нашій державі два американські катери класу «Айленд»). Розумієте, наскільки великим є відставання в імплементації рішень?! Подібних прикладів багато.
— З чиєї вини затягування?
Через нездатність України швидко ухвалювати рішення, переформатовуватися. У нас досі будь-які такі речі відбуваються через спецекспортерів. А американська сторона вимагала, щоби все йшло напряму – через Міноборони.
— Експерти дорікають українській владі тим, що вона не поспішає розривати договір з Росією від 2003 року, за яким Азовське море визнавалося внутрішнім морем. Тому у ньому не діє міжнародне морське право. Але чи убезпечить такий крок Україну від шантажу, від затримок наших суден російськими прикордонниками? Цей агресор не зважає на міжнародне право.
Я дивлюся на військові можливості РФ і України. Питання, яке ви ставите, має декілька площин. Напевно, міжнародна арена – найголовніша площина. Робота дипломатів, спецслужб, політиків – найголовніша справа. Але є і військова площина. Дивлячись на неї, я просто констатую: країна-агресор готова (до бойових дій на морі), а Україна не готова у тій мірі, в якій вона могла б бути готовою за чотири роки війни. Щодо договору, це питання до юристів-міжнародників, чи потрібно його розривати і що це нам дасть. Ми маємо працювати у всіх площинах, розглядати можливість залучення третіх сторін до переговорного процесу.
До речі, мені сподобалася ідея залучити Туреччину, як також чорноморську країну, посередником в переговорах з РФ. Анкара має певні відносини з Москвою. Мілітаризація Чорного моря через Росію може вдарити по всіх учасниках економічних відносин у цій зоні, а не тільки по Україні.
Пам’ятаю, у минулі роки відбувалися конференції країн Причорномор’я, і на них постійно лунали думки про те, щоби чорноморський регіон був демілітаризований і щоби тут були створені максимальні умови для туризму. Сьогодні Росія через бажання мати плацдарм в Криму, який би загрожував Заходу, безпрецедентно мілітаризувала півострів і загрожує Україні вторгненням і з Криму, і з морської акваторії. Ці загрози є дуже великими.
— Через постійну затримку росіянами суден в Азовському морі руйнується бізнес Маріупольського і Бердянського портів. Це веде до скорочень: можлива втрата близько п’яти тисяч робочих місць. Це може призвести для протестів, дестабілізації у південних українських містах, чим неодмінно скористається РФ. Це сценарій є реальним?
Безумовно, будь-яка соціальна нестабільність на користь РФ. Росія має досвід з розробки таких сценаріїв у Севастополі, коли залучала українських працівників для роботи в інфраструктурі Чорноморського флоту, а це до 30 тисяч людей. Їм свідомо сплачували неспівставно більше за інших українців, які працювали в інших сферах. Так само і серед військових. Офіцери Чорноморського флоту отримували більше, ніж офіцери ВМС України. Всі ці надання квартир, усілякі пільги Росія використовувала проти України. Українському військово-політичному керівництву потрібно дивитися більш широко, ніж просто на військовий сценарій. Слід дивитися, безумовно, і на соціальні аспекти.
Взагалі-то є справедлива думка, що Україна так швидко і легко втратила Крим через відсутність протягом 20 років соціальної політики на півострові. Тому соціальна політика на Приазов’ї є дуже тонкою справою, на яку слід звернути велику увагу.
— Як Україні протидіяти в Азовському морі, якщо військові не можуть захистити наші кораблі?
Потрібно попіклуватися про узбережжя, створити умови для оперативного встановлення мінного загородження, створити умови для проведення протидесантних операцій. До цього слід залучити сили спецпризначення, прискорити роботу зі створення і постачання мобільних ракетних установок, які зараз розробляються. Мова про ракети «Нептун» (комплекс з протикорабельних крилатих ракет розробки Державного Київського конструкторського бюро «Луч»). Вони будуть дуже серйозним посиленням берегової охорони. Але, на жаль, для цього потрібен час, миттєво і оперативно не вийде.
Що стосується безпосередньо морської акваторії, то тут складно щось радити. Дійсно, той флот, ті сили, якими сьогодні може оперувати Україна, є неспівставно малими і слабкими порівняно з російськими. Ми не можемо створити якісь реальні воєнні загрози для Росії. Але захищати себе і свої інтереси потрібно. Саме тому я кажу про залучення третіх країн для посередництва у нашому конфлікті з РФ.
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак
«США не хочуть обмежуватися двома катерами»
— Голова Держприкордонслужби Петро Цигикал підписав наказ про створення окремого морського регіонального управління, до складу якого увійшли загони морської охорони – Маріупольський і Одеський. Наскільки це допоможе посилити захист морських кордонів?
Потрібні організаційні кроки на випередження, тобто підготовка до якихось дій. Напевно, це є одним із показників, що влада все ж переймається ситуацією і міркує про те, як її владнати. У той же час слід визнати, що арсенал можливостей для протидії таким сценаріям, про які йшлося вище, досить невеликий. Є елементи, які полягають у підтримці працівників портів, наприклад. Цих людей слід залучати до альтернативних робіт, слід постійно моніторити ситуацію на предмет того, що ж насправді відбувається у портах. Слід розуміти, що ця проблема і загроза є багатогранною, тому підходи до її розв’язання також мають бути не лінійними.
— Днями посол Валерій Чалий повідомив, що США передадуть Україні два катери класу «Айленд». Скільки катерів подібного класу потрібно Україні?
Для того, щоби було декілька угруповань катерів, потрібно щонайменше отримати ще 20-30 таких. Нам потрібні ракетні катери, які б могли здійснювати пуск і швидко з маневрами пересуватися з одного місця в інше. Мені здається, що наша робота і з США, і з іншими державами була би серйозно пожвавлена, якщо би не було недоліків в організації роботи з боку самої України. Я переконаний, що США не хочуть обмежуватися двома катерами. Просто потрібно налагодити комунікацію з постачань техніки. Поки це одна з проблем.
— Британський полковник у відставці Глен Ґрант нещодавно назвав військово-політичну ситуацію в акваторії Азовського моря критичною, оцінивши її у 7-8 балів за 10-бальною шкалою. З чим пов’язане нинішнє загострення?
Україна наближається до виборів. Це головний чинник, який пояснює загострення. Вибори для Путіна і його кремлівських слуг є можливістю переформатувати Україну більш-менш мирним шляхом.
Наклалося і загострення РФ із Західним світом, зокрема з Вашингтоном.
— Експерт Микола Сунгуровський вважає, що Путін наважиться на масштабний силовий сценарій в разі, якщо втручання у вибори та політична дестабілізація в Україні не дадуть результатів. Чи поділяєте ви таку думку?
Для Путіна існує військова можливість для захоплення України. Відбудеться це, скажімо, після виборів чи в якийсь інший момент, нас має турбувати менше, ніж те, що наші сили оборони не є повністю готовими до такого вторгнення. Це головне. Поки що немає ознак підготовки до повномасштабного вторгнення, є позиційна війна. Але проблема в тому, що ця позиційна війна з боку Росії може перерости в іншу війну, а з боку України не може. Тому тут є величезні проблеми. Щонайменше у нас є час до виборів. Тому потрібно припинити гаяти час і почати будувати армію в інший спосіб, не так, як це робиться зараз.
Тобто слід готуватися не до позиційної війни, яка іде зараз, а до повномасштабної війни, до вторгнення, до того, щоби можна було оперативно надати відсіч ворогові.
Україна не може все зробити миттєво, але ще у 2003 році Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння робив заяви про те, що українське військо мало би переозброїтися. Ми тоді казали, що Україні потрібно протягом п’яти років витрачати на озброєння $500-700 млн. Ось ми маємо п’ятий рік війни і тільки цього року досягли того критерію, про який говорили ще у 2003-му. Виходить, що зараз ми лише дісталися до стартової точки.
Україна ухвалила величезну кількість різних документів, але ніде не зафіксовано, що держава будує професійне військо і створює професійне ядро у ньому. У кадровому сенсі ми втратили 50-70 тисяч мотивованих, досвідчених військових, які могли би скласти ядро нової професійної армії (військові звільнилися з лав Збройних сил через недостатнє фінансування армії і відсутність соціальних гарантій). А замість того ми маємо збільшення кількості бригад, багато з яких мають величезний некомплект, до 40%. Це величезна проблема українського війська.
Якщо можна було виправдати часткову мобілізацію, ідею призовів у 2014-му, то вже у 2016 році продовження мобілізації було очевидною помилкою військово-політичного керівництва. А висновків ніяких не було зроблено. Якщо би у 2014 році українська влада ухвалила доктрину про реальне переозброєння, кинула ресурси на це, то сьогодні військо було би на 60%-70% переозброєне. А так сьогодні воно насичене старою відремонтованою, модернізованою технікою, а нової всього 20%.
— Вже кілька місяців в Україні проводиться Операція об’єднаних сил. Наскільки вона ефективніша за АТО?
Тут не можна сказати, що є кардинальні зміни… Це більше психологічні моменти, цей крок, перехід з АТО до Операції об’єднаних сил має вкрай важливе значення для суспільства. Бо відтоді було зрозуміло, що ми ведемо війну з ворогом і про це заявили відкрито. Армія зайнята тим, що вона доволі успішно воює у тактичній війні з Росією. Але проблема у тому, і всі ми це побачили на тлі чергового загострення, що ця тактична війна у будь-який момент може перерости у масштабне вторгнення в Україну. Війна може мати оперативно-стратегічний формат, до якого, на жаль, Україна сьогодні лише частково готова. Але за ухвалення вірних, в тому числі кадрових рішень, то ситуація була би трохи іншою. Саме тому я досить критично оцінюю стан нашого війська і оборонний потенціал в разі повномасштабної війни.
