Нарешті всі в Україні усвідомили, що Україна з 2014 перебуває саме у стані війни на морі з рашкою. «Зачєм послалі наших моряков в плєн», «дороги замість ракет» і «неякісні ракетні катери» — завжди мають наслідок.
.
Найперше, треба зрозуміти, що це не про для діток у африкці і не про черговий зерновий договорняк. Це морська війна за торгові комунікації. При чому для нас це війна за наші торгові комунікації, по яким іде основна частина нашого експорту і імпорту. А от для путіна це війна одразу на два фронти: 1) війна проти України, щоб удушити весь наш експорт, нашу економіку і знищити нас як державу, і 2) війна вже проти Заходу вже за свої торгові комунікації, які Захід суттєво знищив санкціями.
Тобто стратегічно в цій ситуації путін вже на розтяжці. Україна воює проти одного ворога, а дебіл-путін проти купи ворогів. Треба бути повним ідіотом, щоб на таке піти.
По-друге, ми побачили до чого привела «історична» «зернова угода» від нашого найвеличнішого генія всіх часів і народів. Нам не потрібна жодна «зернова угода». Наша морська торгівля це наше виключне право. Ми ні з ким не маємо його узгоджувати, ні з РФ, ні навіть з Туреччиною чи ООН. Ми маємо відстоювати його силою.
А тогорічний договорняк Зеленського створив прецедент передачі нашого права ворогу і приніс нам тільки збитки. За рік експортовано лише 32 із 57 млн тон зерна. Ще 25 млн тонн орки зуміли заблокувати для діток в Африці абсолютно законними механізмами наданими їм цим договорняком. По суті це не угода, а ембарго. На яке Україна в особі Зеленського погодилась добровільно.
По-третє, добре, що путін ще більший ідіот. Замість абсолютно законного ембарго, яке йому вдалося отримати від Зеленського, він обрав війну.
Можливість законно проводити огляд наших зерновозів, зупиняти їх на невизначений термін у водах Туреччини, затягувати їх простій будь-якого разу, коли російський інспектор «захворів», збільшувати цим ціну морських перевезень для українського зерна, робити його менш конкурентноздатним порівняно з російським зерном і краденим українським — це і є по суті те, заради чого держави ведуть морські війни. Це ті переваги, які потім отримують в кінці, коли в цих війнах перемагають.
(Міністр Сольський: «Протягом останнього місяця ми жили в умовах, коли юридично угода працювала, а фактично, практично не працювала. Тому що кількість кораблів була зведена до мінімуму, і ми, в принципі, і так вивозили вже якимись іншими маршрутами. Нові кораблі не заходили. Бізнес розумів, що шанси на продовження (угоди — ред.) під питанням.»)
Тепер путін від цих переваг відмовився і обрав знову війну.
Але хоча він ідіот, він спробував сталеві яйця на твердість зерновою угодою і зрозумів, що треба тиснути ще.
Але тут серйозна проблема є і для України.
Росії і не доведеться топити іноземні мирні судна в наших водах. Не доведеться, якщо ці судна самі туди відмовляться заходити. А починаючи з 28 червня 2023 р, до портів України не зайшло жодного судна, тому експорт з чорноморських портів у червні скоротився до 2 млн т, а у липні не перевищить 0,5 млн т.
Ми самі «зерновою угодою» утворили прецедент, коли делегували росії право «не дозволяти». Так би ми ще поглянули, як ці покидьки наважилися топити мирні іноземні суховантажі з зерном. А так, тепер угоди нема, а топити вже й не треба. Угоду росія використала, як спосіб привчити судновласників слухати її, а не Україну щодо територіальних вод України.
Зеленський допустив грандіозну помилку після потоплення «Москви» і звільнення Зміїного і фізичного розірвання морської блокади, коли не досягнув відновлення міжнародного судноплавства де-факто, а почав шукати дозволу РФ у Стамбулі.
Велкам ту зе ріал ворлд.
Тепер нова реальність, в якій ми маємо повертати довіру перевізників до наших торгових морських маршрутів.
Інша проблема — в разі неуспіху, путін уб’є наш експорт, чи в іншому разі якщо навіть зробить його економічно невигідним, він позбавить будь-який наш уряд власних грошей. Це перетворить нас вже не просто на бананову республіку. Закінчаться страшні часи, коли всім не подобалося бути аграрною державою і мати з цього мільярди доларів виручки. Ми станемо маріонетковою державу повністю залежною від фінансування Заходом. В цьому випадку путіну залишиться просто розіграти нас з Заходом. Волі України більше не питатимуть.
Тому ми маємо кинути всі доступні сили, які є, щоб розірвати цю блокаду.
З дипломатичної точки зору позиція РФ в очах світу це позиція дистильованого терориста. В новинах це виглядає так, що бабуїн Путін висуває якісь умови, погрожує в разі їх не виконання заморити голодом африканських діток.
Але тут є проблема і для нас. Світ не хоче голодних діток, а тому може мати спокусу примусити Україну кивнути, а потім радісно за цей кивок вхопиться — зніме з орків ті санкції, які путін вимагає. Так вже сталося з «зерновою угодою» і тепер Гутереш в ООН вимагає ще.
Тому в цих умовах все критично залежатиме від позиції Зеленського і сили тих ниточок, за які його смикає дєрьмак в ушанці. Якщо Україна закусить вудила і почне боротися, світу (поліції) не залишиться інших шляхів окрім виконувати свою роботу — удушити терориста.
Але наші союзники вже перебувають в помилковому наративі, що рашка «має повернутися до угоди».
«І я, і президент Байден зараз зосереджені на тому, щоб підштовхнути країни — зокрема, Глобального Півдня, Африки — самим закликати Росію повернутися в угоду», — сказала Саманта Пауер.
Рік тому Зеленський дозволив зняття санкцій з рос.зерна, редактори з УПячки верещали, що це «іпсо», і от «іпсо» повторюється:
— Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш запропонував російському диктатору Володимиру Путіну продовжити зернову угоду в обмін на підключення дочірньої компанії російського сільськогосподарського банку до міжнародної платіжної системи SWIFT.
З точки зору інформаційної дебіл-путін без приводу зірвав працюючу угоду. Угоду, яку підписав його міністр, вигідну йому угоду, почав порушувати міжнародне морське право про вільну торгівлю морем, погрожувати топити мирні кораблі. Він уже виглядає як сомалійський пірат, які атакували судна у водах поблизу Африки, підриваючи цим самі основи міжнародної економіки. Ну а фізичне знищення тисяч тонн зерна в порту Одеси уже виглядає актом варварства для всіх бідних країн, де на їжу моляться. В тому числі могутнього Китаю, де мільйони досі працюють за стакан рису.
З правової точки зору перший же потоплений зерновоз в міжнародних чи українських водах остаточно перетворить рашку в загрозу світовій безпеці. Бо завтра так може почати чинити будь-яка інша країна проти свого сусіда і вимагати від світу виконання якихось вимог. Це знищує морське право, повертає нас в часи, коли Велика Британія і США не були найкрутішими гравцями, які ці закони в свій час і встановили.
Тобто понти путіна потенційно втягують у нашу війну США і Британію.
Маємо це повністю використати.
Абсолютно правильна в цих умовах заява МЗС:
— «Немає жодних підстав вважати, що торговельні судна іноземних держав підтримують дії воєнного характеру, просто експортуючи зерно до інших країн, які потребують його, щоб запобігти голоду».
Вирішувати буде Туреччина. Чисто географічно саме через Туреччину ідуть торгівельні шляхи з Чорного моря. Туреччина (а до неї Візантія) тисячу років існує саме, як транзитна імперія. Її економіка це тримати світові торгові потоки і брати свій процент. Тут і новий «шовковий шлях», який для своїх товарів у Європу прокладає Китай, і який планується саме через територію Туреччини.
Тобто Ердоган зобов’язаний показувати всім, що він крутий і може рішать діла.
Але це не означає, що він одразу стане на наш бік. Ці заклики про «турецькі конвої» — свята простота. З чого б це Туреччині ризикувати своїми корветами і фрегатами заради ідіотів, які поховали власний корвет «Володимир Великий», власний проект крилатих ракет і власний проект ракетного катера, яким ці ракет з будь-якої точки Чорного моря могли б увіткнути в борт російських корит, які зараз їм погрожують?
Ось воно чергове «просте рішення».
Ердоган грає свою партію і знає, що він хоче. Він корчить із себе захисника знедолених дітей Африки і Південної Америки, але не поспішає ставати на наш бік.
Він може ще разом з путіним примусити нашого Зеленського підняти лапки, і знову платити бабки з нашого зерна Туреччині.
Ми маємо зіграти правильно. Путін створює загрозу іміджу Ердогана, Захід, Європа, НАТО і Китай будуть тиснути на нього, і це треба використовувати. При цьому не сходячи зі своєї позиції.
Китай.
В Китаї в 20-му столітті був голод і вмерли мільйони китайців. Як бабусі в Україні не викидають крихти зі столу, так і Китай хворобливо реагує на загрози своїй продовольчій безпеці. Але це не означає, що Китай за нас, бо отримує наше зерно. Путін це враховує і хоче мати важіль проти Китаю. За пасивної позиції зермака ще може статится так, що Китай разом з Туреччиною і Путіним захоче здерти з бідного українського фермера останнє, щоб і зерно отримати, і за цінами копійчаними. Це вигідно і Китаю, і Путіну, і Ердогану, і світу.
Цього сценарію не можна допустити.
Опції РФ:
обстрілювати наші порти, топити мирні судна в наших водах. Здійснювати ці обстріли мирних суден РФ має змогу із берега Криму береговими ракетними комплексами (майже недосяжними для ударів у відповідь), з авіації, яка злітає з причорноморських аеродромів (можна знищувати нашими ракетними ударами), з кораблів (майже виключено, самі ховаються від наших ВМС за Кримськими горами), і як нацисти в Другу світову — конвої союзників у Атлантиці, з підводних човнів торпедами.
Якщо РФ наважиться атакувати іноземні судна, це автоматично перетворює її флот на піратів. А значить і всі кораблі під її прапором, і всі її порти стають поза законом.
Але головна опція РФ — страх. Перевізники вже не заходять в наші порти, бо «РФ заборонила». І Україна рік тому із цим погодилася.
Нам треба в першу чергу прикрити порти. З зерновою угодою ми лише розслабилися і втратили час. Не треба звеніти про влучання і шкоду портовому крану, в який влучили орки. Треба захистити узбережжя і показати всім світовим перевізникам, що у наших портах все збивається, муха не пролетить.
А якщо і щось пролітає, то наш урядовий страховий фонд все компенсує.
Гроші треба не на серіали розбазарювати, а направляти виключно на безпеку.
Верховна Рада виділила 20 млрд грн до фонду, який буде гарантувати виплати іноземним власникам кораблів в разі пошкодження судна або товару. І це абсолютно правильно.
Світові покупці мають побачити: є українське зерно — приходьте забирайте. І нехай дії терориста-путіна взривають світові ціни. Нехай ціни будуть найвищими, а наше зерно найдешевшим у світі. Тоді будуть і охочі зайти в наші порти попри ризик.
А надлишок зерна, який ми не можемо зараз вивезти, направити у власну переробку — в олію, в тваринництво. Знову: треба не розбазарювати гроші, а уряд має зробити податкові послаблення і дотації для відповідних галузей.
А наша дипломатія має вже активно працювати в ЄС, з США і Китаєм і домагатися
— блокади Босфору і Балтики для всіх суден піратів.
— заборони всім іноземним суднам заходу в усі порти піратів.
— засобів ураження для України і дозволу на повне знищення російської портової інфраструктури — нема російської морської торгівлі — немає причин у терориста для шантажа.
— міжнародна озброєна місія в Чорному морі на захист зерна для діток Африки. Конвої мають бути не турецькі, а міжнародні. Україна 10 років тому своїм гетьманом Сагайдачним забезпечувала безпеку іноземних торгових суден в Аденській затоці. Затримувала там цих сомалійських піратів. Навіть іспанський адмірал-глава місії хлопав нас по плечі і хвалив. Настав час просити світ захистити вже нашу морську торгівлю. В Чорному морі достатньо мати декілька протичовнових кораблів, які будуть шукати російські підлодки, щоб нацистам не прийшло у голову повторити подвиги їхніх німецьких попередників у Атлантиці, один американський літак ДРЛВ і один британський есмінець Дефендер. І від цього буде неконтрольоване сечеспускання у російських моряків. І все, навіть теоретична можливість у росії атакувати мирні кораблі зникне. А без жартів, 20 фрегатів, есмінців і протичовнових кораблів сил НАТО і ЄС і зацікавлених азійських, південно-американських і африканських флотів у Чорному морі і це буде достатнім важілем, щоб запевнити перевізників у безпеці нашого маршруту.
Все це завершиться ганебною поразкою для РФ. Але треба проявити твердість.
В найгіршому сценарії путін попуститься значно раніше того, ніж його удушать.
І нарешті, історичній Україні потрібно знову пробитися до Азовського моря, знову взяти під військовий контроль Керченську протоку, знову відрізати історичну Орду від Чорного і Азовського морів. Дикі племена мають бути витиснуті далі на схід у Степ і торгувати зі світом через наші порти — у Маріуполі, через нашу Керченську протоку і через наш Ростов-на-Дону.
Отоді і виграємо цю війну остаточно.
