Бачу, що є доволі багато негативу, сумних настроїв та взагалі “танки не дають, того мало, того мало, росіян багато, ось зараз їх наступ і…”. Тому, мабуть, треба коротко сказати, як я бачу гіпотетичний розвиток подій умовно з кінця січня до кінця квітня?
Як воно буде? Коротко.
1. Росія буде наступати настільки масштабно наскільки зможе, бо для них важливо спробувати перехопити ініціативу та виснажити ЗСУ.
2. РФ цілком ймовірно матиме тактичні успіхи, але не зможе досягти стратегічних успіхів.
3. Після стабілізації ситуації на найбільш небезпечних ділянках фронту ми перейдемо до наступальних операцій. При цьому на окремих ділянках (переважно Донбасу) росіяни будуть намагатися наступати і надалі.
4. Це все на фоні:
• деградації ЗС РФ — подальшому заміщенні технічної насиченості живою силою,
• посиленні поставок зброї Україні — прорив по кількості і якості в 2023 році нечуваний. Хоча поки без танків.
Тепер більш розгорнуто. Росіянам важлива стратегічна перемога. Або кілька оперативних проривів. Ні, це не Соледар чи навіть Бахмут, не просуванням на 20 км в Запорізькій обл. Стратегічні успіхи РФ, які можуть щось змінити — захоплення Києва, Харкова чи Запоріжжя, оточення ЗСУ на Донбасі. Усі ці сценарії можуть розглядатися як їх ціль, але досяжність — від малоймовірної до фантастичної.
Чому я так думаю?
Для Росії можливі певні тактичні успіхи чи навіть оперативне просування, бо в них ще дофіга м’яса. І це не треба ігнорувати. Росіяни дійсно зруйнують ще десятки сіл та містечок. І вб’ють багато тисяч людей.
Але армія РФ технічно виснажена значно більше за ЗСУ. Якість їх сил — і технічна (кількість модернізованої і сучасної техніки, запаси ракет), і людська (підготовлені кадри) — незворотньо знижується. Мобілізація живої сили не може компенсувати падіння цього потенціалу. Тут кількість в якість не перейде.
Крім того, їх логістика лишиться проблемою. Вони не змогла забезпечити вторгнення 150 тис, забезпечити 350-500 тис з нижчим рівнем механізації та більш інтенсивним спротивом буде ще важче. Саме тому зараз частіше говорять про наступ РФ “на Запоріжжя”, бо там хоч і все прострілюється, логістика не така проблемна як на Півночі, де наступати великими масами — самогубство.
Чому наш спротив буде більше інтенсивним? У нас для відбиття російських атак і для переходу в контрнаступ принципово більше сил і засобів, ніж було 24.02. Нагадаю, що ЗСУ росіян під Києвом розгромили і на Донбасі виснажили беж ЖОДНОГО зразка важкого західного озброєння. У нас про це багато хто чомусь вже забув.
Так, нам поки не дали танків і дуже значна частина допомоги ще в дорозі, але важкої західної зброї у нас багато і буде ще більше. Нашу ППО виведено на новий рівень. І попереду Patriot, і більша частин NASAMS. Та й по танкам. Додаються 120 Т-72 (1,5 бригади), британські і, я впевнений, до весни кількість дуже расшириться.
Тож після зимової кампанії РФ, яка стратегічно буде програшною, після надходження аноснованої та ще не аноснованої техніки ми будемо наступати. Де? Це залежить від підсумків зимових подій.
Чому я впевнений що росіян будуть наступати зараз? Бо тримати 200 тис + те, що вони ще натаскають в глибокій обороні безглуздо і шкідливо. Бо тоді їх викосять артилерія, РСЗВ, авіація ЗСУ. А ще більше — алкоголізація, хвороби та деморалізація. Тому наступ РФ буде, та його невдача — надзвичайно ймовірна.
Збільшення допомоги нам теж буде. Росіяни цьому допомагають тероризмом. Та й багато кар’єр вже залежні від перемоги України. Навіть якщо тимчасові стримуючі фактори поки не дали нам омріяних Леопардів. Бо перемога України — політична ставка для Байдена, Макрона, Сунака. Та навіть Шольца.
Після важких січня — березня нас чекають дуже цікаві весна та літо 2023. Ні, гарантії, що війна закінчиться 23 року нема. Скоріше ні. Але ми завершимо і 1 квартал, і весь 23 значно ближчими до перемоги ніж починали. Головне — не робити фатальних дурниць. Але поки ми цілком адекватні ситуації.
Якщо чесно, я правда не дуже розумію розчарування від Рамштайну-8.
Так, нам треба швидше, краще і більше. Нам потрібні танки, ракети і літаки. Бо це нас обстрілюють і вбивають. Так, прориву поки не сталося.
Але # 1. Ми за січень отримали більше техніки і більше анонсів постачання (а це не обіцянки, це саме анонс) ніж за будь-який попередній місяць війни. Прям відчутно більше.
Але # 2. Наше бажання отримати щось пошвидше, побільше і поновіше не змінить жодним чином психологічну готовність німців надавати танки. Бо це в першу чергу питання в їх тараканах, історичних травмах і страхах. В тому числі — побачити флешбеки 1941-1945 років. Бо німецькі танки горітимуть, як і будь які інші танки на цій війні.
Тому тут або час і тиск лікують, або просто безжальний тиск. Його рівень поки недостатній. Як і рівень усвідомлення німецьким керівництвом того, що не треба боятися спогадів про радянську Росію. Треба розбити цю її версію.
Ні, я не збираюся жаліти німців чи виправдовувати Шольца. Це їх таракани і їх країна довго і послідовно торгувала, заплющувала очі на російські злочини і толерувала нафті і газу з РФ.
Але і розкидатися ненавистю до людей, які надали нам мільярди євро, зброю (в тому числі ППО) і за рік максимально згорнули співробітництво з важливим для себе ринком — ну дуже таке.
Фокус очікувань важливий. Я думав, що Bradley як і танки нам почнуть надавати в період підготовки до наступу весною — літом, а Patriot ми отримаємо в кращому випадку після війни як елемент побудови спільної системи безпеки. Але все пішло значно швидше.
Тут в мене очікування що до кінця лютого «Леопарди» в Україну поїдуть. Так, ми хотіли раніше. Так, нам треба раніше. Але буде як буде.
Це не змінює того, що якщо тепер Росія спробує повторити свої маневри лютого — березня 2022 або їх локальні версії, ми і без поки «Леопардів» до цього готові набагато краще. На світовий рік краще.
І союзники нам надають і будуть в подальшому надавати більше і більше важкої зброї. Все більш важкої і смертоносної. Бо такі об’єктивні тенденції. Ми можемо бути невдоволені темпами, але тенденції цілком ок.
Тому працюємо далі.
