Заступник Міністра оборони України генерал-лейтенант Ігор ПАВЛОВСЬКИЙ про актуальні питання переозброєння українського війська.
— Пане генерал, як Ви оцінюєте виконання Державного оборонного замовлення підприємствами вітчизняної оборонної промисловості за підсумками 2017 р.?
— Я можу з впевненістю сказати, що фінансовий ресурс, який був виділений на розвиток озброєння та військової техніки, практично весь використаний, включно з додатковим фінансуванням, яке було виділено у вересні минулого року. Воно було скероване під зобов’язання реалізації високотехнологічних проектів.
Також важливим є те, що на кінець 2017 р. нам вдалося завершити чотири знакові роботи і вийти з ними у 2018 р. на етап державних випробувань. Зокрема, я маю на увазі модернізацію комплексів РСЗО. Це «Вільха» та «Верба». Ще два проекти виконані для забезпечення автоматизації процесів управління для артилерійських підрозділів та Повітряних сил. Це системи «Оболонь» та «Ореанда-ПС». Тобто, завдання, які визначалися перед нами в рамках ДОЗ-2017, на сьогоднішній день практично виконані.
— Те, що частина фінансового ресурсу переноситься з 2017 на 2018 рік, не є ознакою невиконання ДОЗу?
— Це означає те, що всі питання розробки та випуску новітньої техніки на сьогоднішній день профінансовані і дають змогу підприємствам у першому кварталі продовжувати працювати у плановому режимі. Тим більше, що у відповідності до закону про ДОЗ, ми маємо право розміщати замовлення по високотехнологічним проектам на три роки.
— На 2018 р. витрати на потреби оборони, включно з потребами на розробку нових та модернізацію існуючих озброєнь, у гривневому вимірі збільшуються. Якими будуть пріоритети щодо розподілення цих видатків?
— На сьогодні Збройні Сили України укомплектовані озброєнням і військовою технікою у відповідності до штатно-табельної потреби. Але є питання нарощування спроможності цієї техніки. Тут є два шляхи. Переозброєння на нові зразки та глибока модернізація існуючих зразків, яка відповідає сучасним вимогам. Безумовно, ми йдемо за цими двома напрямками.
Коли ми говоримо про пріоритети, то всі вони – відповідно до кожного виду та роду військ Збройних Сил, а також інших силових структур країни — Прикордонної служби, Національної гвардії та інших складових сил оборони – визначені Державною цільовою програмою розвитку озброєнь та військової техніки на період до 2020 р., яка була затверджена 30 березня 2016 р. Вона дає змогу підприємствам оборонно-промислового комплексу України бачити перспективу для розвитку власних технологічних та виробничих потужностей.
На підставі потреб, визначених Державною програмою розвитку озброєння і військової техніки, а також фінансових спроможностей держави, які визначені державним бюджетом, сформоване державне оборонне замовлення на 2018 р. Особливий наголос цього року буде зроблено на закупівлі протитанкових ракетних комплексів різного типу вітчизняного виробництва, безпілотних комплексів усіх типів, засобів радіоелектронної боротьби, антиснайперських комплексів. Замовлення стосується як державних, так і приватних підприємств, які беруть участь у виконані державного замовлення. І частка “оборонних приватників”, до речі, щороку зростає.
— Але вони все більше скаржаться, що, мовляв, важко співпрацювати з Міноборони…
— Я так не вважаю. Ми надзвичайно зацікавлені у реальних проектах та потужностях тих приватних підприємств та компаній, що здатні на ділі, а не на словах підвищувати наші оборонні спроможності.
Боєприпаси. Спочатку – великі калібри
— Не можу не запитати про патрони та боєприпаси. Бо це, власне, основна витратна складова при веденні бойових дії. Від їхньої кількості та якості значною мірою залежить як успіх окремої дуельної ситуації, так і підсумок цілої кампанії. Чи достатньо у нас боєприпасів для того, аби наші війська у повному обсязі змогли виконували свої функції, навіть в умовах загострення ситуації?
— Безумовно.
— Тобто, боєприпасів по усіх калібрах у нас достатньо?
— Достатньо, за певними виключеннями. З урахуванням того, що ми вийдемо на власне виробництво великих калібрів, безумовно, так.
— На потреби закупівлі боєприпасів та розвиту боєприпасного виробництва з минулого року у цей перейшли 1,4 мільярди грн., розпорядником яких стало Міністерство оборони у взаємодії з Мінекономрозвитку. Яка стратегія дій тут?
— Ці кошти зарезервовані Міністерством оборони. Сама Програма розвитку боєприпасної галузі, за яку відповідальне Мінекономрозвитку, складається з двох складових. Перша — це налагодження виробництва комплектуючих для боєприпасів. Насамперед йдеться про артбоєприпаси великих калібрів. І це робить оборонно-промисловий комплекс при ключовій ролі Мінекономрозвитку. Воно визначає, як вирішувати це завдання: у взаємодії з державними підприємствами, що входять до складу “Укроборонпрому”, або з приватними вітчизняними чи закордонними компаніями, які мають пропозиції та рішення, які потрібні Україні.
У свою чергу, Міноборони повинно забезпечити відновлення власних потужностей та зборку цих боєприпасів за потребою. Це друга складова. Ми плануємо закупати у наших виробників комплектацію і збирати боєприпаси на своїх потужностях. На базах та арсеналах, розосереджено. З урахуванням ешелонування та інших особливостей ведення бойових дій. Чому так? Тому що є поняття життєвого циклу боєприпасів. З часом боєприпас змінює свої властивості у гіршу сторону, бо це хімія порохів, вибухової частини тощо.
Якщо всі складові є, ми можемо збирати необхідну кількість боєприпасів під потреби, не перевантажувати склади і завжди мати боєприпаси найкращої якості з відповідними тактико-технічними характеристиками. Скільки потрібно — стільки закупив і зібрав. За розрахунками, це економічніше, ніж закупити купу готових боєприпасів, покласти їх на склад, а потім вирішувати питання боротьби зі старінням, погіршенням характеристик і, врешті-решт, утилізацією. Наш новий підхід знімає ці ризики, а також зменшує ризики вибухів та пожежної небезпеки, робить систему забезпечення військ боєприпасами гнучкою, менш вразливою в умовах бойових дій. Включно з тим, що ворог не знає, де наші головні склади, бо процес збирання може буде налагоджено на базах та арсеналах усіх командувань.
— Проте зараз існує проблема з закупкою закордонних комплектуючих для виробництва?
— Це питання активно вирішується Мінекономрозвитку. Окрім співпраці з закордонними постачальниками, ми маємо зайнятися розвитком вітчизняної хімічної та металургійної промисловості. Бо без цього зробити сучасні боєприпаси неможливо. Розвиток боєприпасної галузі має по максимуму залучити усі можливості країни, і тут важливо не зробити помилок. Щоб, наприклад, повністю не «присісти» на хімію закордонного виробництва.
— Якщо Міноекономрозвитку забезпечить постачання комплектуючих — незалежно, українських чи закордонних — вже у 2018 р., Міноборони так само цього року почне займатися збиранням та поновленням запасів боєприпасів.
— Дійсно, так буде.
— А щодо стрілецьких боєприпасів?
— З набоями до автоматичної зброї проблем немає. Але є номенклатури боєприпасів, які будемо закуповувати. Питання створення заводу по боєприпасам для стрілецької зброї залежить від вибору партнерів, які пропонують різні бізнес-моделі. Вимоги до перспективних боєприпасів до стрілецької зброї, які нам потрібні, ми розробили. Ці вимоги є для нас вирішальним фактором оцінки боєприпасів, які нам будуть пропонуватися.
— Коли ми говоримо про вітчизняну хімію як ледве не ключову складову розвитку боєприпасної та ракетної галузі, то минулого року ми побачили важливі зрушення з боку Павлоградського хімзаводу – у контексті розробки твердого палива для модернізованого РСЗО «Вільха», оперативно-тактичного комплексу “Грім-2”. Чи можна це вважати досягненням минулого року?
— Безумовно. Тому що це відкриває перспективи для переспорядження двигунів різних класів ракет, що зараз стоять на озброєнні Української армії. Починати будемо з удосконалення систем залпового вогню і так далі. Плюс авіаційні ракети «повітря-повітря», «повітря-земля». І, звісно, зенітні керовані ракети для комплексів протиповітряної оборони. Безумовно, треба активно розвивати цю галузь, бо від цього буде залежати прогрес тих напрацювань, які сьогодні є у ДержККБ “Луч” і ДБ «Південне».
— Що є пріоритетним на наступний рік з точки зору зміцнення потенціалу протиповітряної оборони? Це збільшення кількості відремонтованих зенітних ракетних комплексів чи намагання паралельно почати роботу зі створення своїх ЗРК?
— Пріоритет – це утримання і модернізація існуючого парку зенітних ракетних комплексів. Це питання автоматизації процесу застосування засобів протиповітряної оборони (про АСУ “Ореанда” ми вже згадували), що підніме ефективність застосування наявних зенітних ракетних комплексів. І, нарешті, це безпосередньо створення новітніх вітчизняних ЗРК.
— Ми говоримо про комплекси малої, середньої чи великої дальності?
— Середньої і великої.
— Те, що в Україні раніше не створювались ЗРК, не є застереженням?
— За це потрібно братися. Перед нами стоять такі завдання, і ми безумовно повинні їх виконувати. Ми розуміємо, що це питання нашого подальшого розвитку. І це потягне за собою не тільки розвиток виробництва, а й розвиток науки, принципів застосування. Закупівля чужого все одно обійдеться дорожче.
В Україні вже є багато цікавих напрацювань. Вони представлені і з боку ДержККБ «Луч», і від ДП «Південне», є рішення від приватної компанії “Радіонікс”. Ми оцінили цей потенціал і зробили висновок про можливість створення власних зенітних ракетних комплексів. З урахуванням вітчизняних спроможностей виробництва і співпраці з надійними закордонними партнерами, з якими ми маємо вийти на результат, який нас задовольнить. З розумінням того, що Україна повинна мати локалізацію виробництва не менше 70%.
— Генеральним конструктором по зенітним ракетним комплексам в Україні є Олег Петрович Коростельов. Чи означає це, що у створенні нового ЗРК провідну роль відіграватиме саме ДержККБ «Луч», а не КБ «Південне»?
— Ви знаєте, не означає. Чому? Тому що у кожного КБ є свої ідеї, власні напрацювання і потенціал науки, який був закладений і розвинутий генеральними конструкторами та творчими колективами конструкторів. Не дивлячись на те, що КБ «Південне» займалося іншими питаннями, вони не відпускали ідею розробки зенітних ракетних комплексів.
Заступник Міністра оборони України генерал-лейтенант Ігор Павловський / Фото: Defense Express
— Тобто, Ви будете дивитися на пропозиції як КБ «Луч», так і ДП «Південне» відповідно до вимог, які Міноборони висунуло щодо створення подібних комплексів?
— Безумовно. І якщо ми вже згадали ці підприємства, я хочу подякувати безпосередньо і генеральному конструктору – генеральному директору ДержККБ “Луч” Олегу Петровичу Коростельову, і головному конструктору – генеральному директору ДП «КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля» Олександру Вікторовичу Дегтярьову за те, що вони інтелектуально рухають вперед надзвичайно важливі для безпеки і майбутнього країни питання. Так само слова подяки хочу висловити і Леоніду Миколайовичу Шиману — генеральному директору ДП «НВО Павлоградський хімічний завод». Тому що всі розробки, які на сьогодні існують, кооперація, яка складається – все це рухається тому, що конкретні люди доводять свої ідеї до аванпроектів за обігові кошти, завдяки інтелекту працівників своїх підприємств.
— Якщо ініціатива створення нових ЗРК ґрунтується на активності та рішеннях самих КБ, чи можна говорити про якісь часові рамки?
— ДБ «Південне» в рамках аванпроекту веде опрацювання новітніх комплексів ЗРК. ДержККБ “Луч” представило на розгляд Міноборони концепцію розвитку систем протиповітряної оборони. Створений дослідницький зразок ЗРК, який випробується на території інозамовника. Міноборони супроводжує всі ці питання. Тому що значно дешевше забезпечити доопрацювання дослідницького зразка з урахуванням наших вимог для оборони повітряного простору держави, а після цього вже піти з цим комплексом у серійне виробництво і забезпечити переоснащення Повітряних сил.
— Так само, як я розумію, Міноборони будує свою політку і щодо оперативно-тактичного комплексу «Грім-2», який розробляється на кошти інозамовника.
— Безумовно. З урахуванням того, що для нашої армії ми сподіваємося отримати більш потужніший зразок.
ОТРК «Грім-2»розробляється на кошти інозамовника
— Окрім створення нових зразків, чи йдеться про модернізацію зразків озброєння Повітряних сил?
— Все, що стосується захисту держави, а тим більше озброєння Повітряних сил, ППО, РТВ на сьогоднішній день потребує модернізації, подальшого вдосконалення і переходу на нові зразки. Це і глибока модернізація авіаційної техніки, ремонт та модернізація зенітних ракетних комплексів.
— Проте складається ситуація, що на оснащення ворога — Російської Федерації — надходять авіаційні комплекси, які мають більшу дальність виявлення цілей у повітрі і більшу дальність своїх засобів враження у порівнянні з можливостями нашої фронтової авіації. Чи означає це, що ми маємо дещо по-іншому подивитися на модернізацію нашого парку МіГ-29 і Су-27?
— Безумовно. До цього ми підійшли комплексно. Ми почали роботи з модернізації Су-27 та МіГ-29 за так званим другим, глибоким варіантом – на основі можливостей ТОВ «Радіонікс» (м.Київ). Поглиблена версія модернізації забезпечить багатофункціональність літаків у застосуванні високоточних засобів ураження по наземним цілям, підвищення бойової ефективності РЛПК включно зі збільшенням дальності радіолокаційного виявлення цілей цими літальними апаратами, у тісній ув’язці з переліком нових авіаційних засобів ураження, які ці винищувачі будуть застосовувати сьогодні і в майбутньому для знищення повітряних і наземних цілей.
— Завантаження роботою компанії «Радіонікс» як лідера у модернізації складових МіГ-29 та Су-27 – фактор позитивний, з огляду на потенціал цієї компанії у вирішені завдань як в інтересах авіації, так і зенітно-ракетних військ. Проте, наприклад, в попередньому номері нашого журналу ми писали про підприємство «Оборонні технології», яке володіє всім необхідним для ремонту і модернізації ЗРК великої, середньої і малої дальності, а також техніки радіотехнічних військ. Попри очікування, комплекс С-300 від ЗСУ на ремонт вони не отримали…
— Дійсно, на сьогоднішній день вони не отримали цей комплекс. До Міністерства оборони надійшли відповідні листи поступили, що вони готові отримати, зробити капітальний ремонт, запропонувати напрями подальшої модернізації зразку і виконати ці завдання. Але кошти на ці питання передбачені у бюджеті 2018 р. Думаю, компанія «Оборонні технології» матиме змогу показати свою спроможність виробляти, ремонтувати, а в подальшому і модернізувати комплекси ППО. Міноборони зацікавлене давати амбіційним компаніям зелене світло для реалізації важливих проектів. Бо це лише на користь державі.
— Неодноразово говорилося про те, що армії потрібні транспортні літаки спеціального призначення на основі Ан-148. ДП «Антонов» стверджувало, що воно готове задовольнити попит Збройних Сил. Йшлося, якщо я не помиляються, аж про три літаки – у санітарному та інших спеціальних виконаннях. Чому їх не замовили?
— Вже замовили. Вони включені у ДОЗ-2018 і на подальші роки, бо це тривалий процес. Їхнє фінансування буде здійснюватись за рахунок державних гарантій.
— Чи задоволені ви вітчизняними безпілотними комплексами?
— Є плюси і мінуси. Це тема окремої розмови. Наприкінці минулого року ми розширили перелік державних та приватних компаній, зразки яких закуплені для піддослідної експлуатації у Збройних Силах. Також ведуться переговори щодо спільних проектів з закордонними компаніями. У 2018 р. ми плануємо суттєво просунутись у створенні ударних безпілотних комплексів, зокрема, провести державні випробування ударно-розвідувального комплексу. Також мушу сказати, що слід почати поступово вирішувати питання уніфікації у цьому сегменті, аби згодом вийти на єдину систему утримання, забезпечення та ремонту безпілотних комплексів.
— У найскладнішому стані після анексії Криму опинилася наші Військово-морські сили, адже Росія піратським шляхом загарбала наші найбільш боєздатні кораблі. Як зараз формуються підходи до відновлення морського потенціалу країни?
— Ми розуміємо, що основний потенціал нашого флоту, відремонтовані кораблі залишилися на території Автономної республіки Крим. Російська Федерація не віддала жодного з бойових кораблів, які мали певні бойові спроможності. Тому на сьогоднішній день гостро стоїть питання ефективності використання фінансів фактично для створення нових Військово-морських сил. Тому йдеться про комплексний підхід для стримування загроз, які існують навколо України – у територіальних водах, на морському узбережжі, у нашій економічній зоні. І тут, я вважаю, потребує уточнення сама концепція розвитку ВМС. Хай вона буде розбита на два, три, чотири етапи, але у підсумку вона має нівелювати усі загрози з боку противника.
Йдеться про нарощення корабельного складу шляхом розроблення і будівництва кораблів, катерів та суден забезпечення, в тому числі за участю виробників країн-партнерів, або отримання їх у рамках міжнародної технічної допомоги. Це, зокрема, проекти багатоцільового корабля класу “корвет”; ракетного катера нового покоління; малих броньованих артилерійських та десантно-штурмових катерів. Також буде реалізовано комплексні заходи щодо захисту наших інтересів з використанням перспективних зразків ракетного озброєння наземного базування у мобільному виконанні.
— У 2018 р. має бути розглянуте питання відновлення фінансування Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу “корвет” за проектом 58250. Загальний кошторис за цією програмою до 2028 р. складатиме майже 32 млрд. грн. На ці кошти програмою передбачено фінансування будівництва 4-х кораблів класу “корвет” проекту 58250, перший з яких має бути переданий Військово-морським Силам України вже у 2022 р. Ви є прихильником цього рішення?
— Я прихильник того, щоб цей проект фінансувався за державні гарантії. Особливо з огляду на те, що у наших банків насправді є вільні кошти. І це вкладення ресурсу держави у реальний сектор економіки. Уся документація на корвет готова. Готовність корпусу — 86%, корабель можна практично збирати. Всі засоби для оснащення корабля на сьогоднішній день у розробці, для них виготовлена конструкторська документація. І тут я хочу підтвердити те, що говорив і раніше: проект корвету 58250 нам потрібен як системний. Бо все, що робиться для корвета – засоби радіолокації, засоби враження і так далі – нам потрібно як для модернізації існуючих, так і для створення нових кораблів для нашого флоту.
Броньований артилерійський катер класу Гюрза-М
— Як я розумію, ми говоримо про ракетний катер типу «Лань», який фактично використовує усі “корветні” напрацювання. Проте зараз значно більше уваги приділяється закупівлі катерів класу «Гюрза» та “Кентавр”, хоча та ж “Гюрза”, як доводилося чути, заслабка для морської акваторії Чорного моря.
— Будівництво і закупівля малих броньованих та десантних кораблів у 2018 р. буде продовжено. На сьогоднішній день вже є конструкційні рішення, які суттєво підвищать бойовий потенціал цих катерів. Ми вивчаємо це питання безпосередньо з командуванням ВМСУ. Є дуже цікаві напрацювання, недорогі і ефективні. У цьому році, я думаю, ми вийдемо на єдиний комплекс. А потім переоснастимо цим комплексом усі катери. Він буде достатньо ефективним, щоб боротися з кораблями противника середнього класу. І наші бронекатери будуть відповідати концепції застосування Військово-морських сил для захисту територіальних вод України.
— Ви згадали про захист узбережжя та акваторій з використанням наземного ракетного озброєння? Про що йдеться?
— Давайте зупинимося поки що на цьому. Ми не маємо права помилятися у тому, що стосується зброї і розробки новітніх зразків, бо це здійснюється за рахунок відповідного і далеко не безмежного економічного потенціалу держави. Тому ці питання потребують досконалих і ефективних розрахунків для створення недорогої, але достатньо ефективної зброї, яка буде спроможна відбити агресивні дії, стримати загрози, які становлять реальну небезпеку для України.
Потенціал суходолу
— Для ЗС України потреба у броньованій техніці зберігається, і це буде домінуючою тенденцію щонайменше на середньострокову перспективу. Чому буде приділятися більша увага – новим чи модернізованим зразкам?
— Витрати на оновлення бронетанкового парку підрозділів, частин та з’єднань Сухопутних військ шляхом модернізації у порівняні з витратами на закупівлю нової техніки є значно меншими. Але забезпечити подальше підвищення характеристик зразків до рівня сучасних закордонних озброєнь, включно з новими зразками ОВТ агресора, лише за рахунок модернізації не є можливим. Адже конструкційно-компоновочні рішення, які лежать в основі розробки об’єктів бронетехніки початку 70-х років, не дозволяють втілити та реалізувати якісно нові напрацювання щодо покращення основних бойових характеристик. Тому процеси модернізації і створення нових зразків ОВТ мають бути комплексними та взаємопов’язаними. Тому ми будемо забезпечувати баланс між новим і модернізованим.
— Тоді хочеться більше деталей. Про що саме йдеться?
— Це освоєння виробництва танка БМ «Оплот» з комплексним вирішенням питань імпортозаміщення, модернізація танків Т-64 і Т-72 під сучасні вимоги, серійне виготовлення бронетранспортерів БТР-3ДА і БТР-4Е, проведення модернізації бойових машин піхоти, розвідувальних машин, закупівля нових броньованих машин різного класу.
БМ «Оплот» відрізняється збалансованими показниками захищеності, вогневої потужності, маневреності та вартості виготовлення
— Питання про майбутнє «Оплоту» нині трактується як спроба перезавантаження усієї танкобудівної промисловості. Що в цьому питанні є найбільш важливим?
— Танк «Оплот» потрібно вивести з імпортної залежності та забезпечити основу для його виготовлення з вітчизняних комплектуючих. Задля цього відкрито більше десяти дослідно-конструкторських робіт, вони будуть поетапно впроваджуватись у конструкцію танка «Оплот» відповідно до існуючих процедур і під жорстким контролем військової прийомки. Перша партія з 10 машин має забезпечити відпрацювання оновленого циклу виготовлення танків. Це потребуватиме серйозної віддачі і напруження сил від ХКБМ ім. Морозова, Заводу ім. Малишева, інших підприємств, які беруть участь у дослідно-конструкторських роботах та комплектації цієї машини, і звісно, від структур, які представляють інтереси замовника.
«Оплот» має постати як повністю вітчизняна машина. У ході процесу доробок та заходів з імпортозаміщення ми паралельно вирішимо питання стабільного випуску силової установки, яка нам потрібна не лише для «Оплоту». Система управління вогнем дасть уніфікацію при модифікації Т-64 і Т-72. І так далі, і так далі. Власне, танк «Оплот» для Сухопутних військ — це як перший корвет для ВМС.
— Ситуація, що у 2017 р. армія не отримала у достатній кількості БТР-4, не почався новий етап робіт над «Дозором» — це ознака того, що ми довго налагоджуємо серійне виробництво? Чи є проблеми у взаємодії між різними міністерствами, які часом не можуть оптимально розпорядитися фінансовими ресурсами?
— По БТР-4 та «Дозору» ситуація принципово різна. Випуск БТР-4 здійснюється за контрактами під державні гарантії. Ці контракти укладені у 2017 р. Я вважаю, це великий прорив. Ми хочемо його поширити і на випуск інших зразків, у яких є потреба. Зокрема, наприклад, на БТР-3, на інші зразки. Але тут є питання удосконалення взаємодії Міністерства оборони з нашою банківською системою, з Мінфіном, з Мінекономіки. В минулому році відбулися певні зрушення. Проте є нюанси. Тому треба забезпечити правову основу для подальших позитивних змін, включно з вдосконаленням нормативно-правової бази. У цьому нас підтримує парламентський комітет з питань національної безпеки та оборони, де напрацьовані зміни до Законів, які треба швидко прийняти.
— На тлі «Оплоту», БТР-4, БТР-3 не можу не запитати про «Дозор». Буде армія його закуповувати?
— Буде. Контракт укладений на десять машин. Проте питання «Дозору» — це питання його серійного виробництва на підприємствах «Укроборонпрому». На сьогоднішній день ми маємо машину з літерою «О». Партія броньованих автомобілів «Дозор» прийнята у підконтрольну експлуатацію у Збройних Силах. Машина практично рік експлуатувалась у військах. Є нормальні відгуки.
Далі — випуск двох доопрацьованих автомобілів «Дозор» з урахуванням питань і побажань, які виявились у ході підконтрольної експлуатації. Проведення кваліфікаційних випробувань цих двох зразків і, відповідно, присвоєння документації літери «О1». А далі вже серія в рамках укладеного контракту…