Рпц-шну помийку в центрі Києва прибрали, і ні Онуфрій, ні Вася Ломаченко захищати її не прийшли.
Як не прийшли защітнікі Пушкіна захищати знесення памʼятника йому. Як не прийдуть і захисники Булгакова, коли черга дійде до відновлення памʼяті про будинок Листовничого.
І так має бути з усім російським лайном в Україні — повна ліквідація — деокупація.
Окупанти розуміють лише мову сили.
Ніякі перейменування, перефарбування, вмовляння, спотворення історії, лагідна українізація — не працюють.
Проти окупації, під якою б обкладинкою вона не приховувалась — мовною, релігійною, літературною — працює лише сила, і повна ліквідація.
Oksana Bailo
Зараз вже знесення якогось скворєчніка РПЦ в Києві не вражає.
Навіть виконання закону 2018 року, який зобов’язує прямо вказати в назві, що «ніяка не УПЦ, а РПЦ/ФСБ в Україні», вже неактуальний.
Бо навіть, якщо зараз Зеленський дістане той закон і заявить:
— Українці! Вибачте! Я цей закон на 5 років затягнув, бо вважав це законом поганого Порошенка, а ще бо в мене в команді були сектанти цієї хні, а тепер виявилося, закон був правильний, виконуєм!
…То кому вже тепер треба, щоб РПЦ в Україні написала на табличках, що вона московська секта?
Зараз взагалі не має бути РПЦ.
Її не має бути в світі, на цій планеті, не бути разом з рашкою і всіма орками. А в Україні це навіть не обговорюється.
Ці тіпи не вийшли з цієї секти навіть після нападу на Україну. Ці тіпи не вийшли з неї навіть після собору у Москві проведеного агентом КГБ «Михайловим», яким справа нашого знищення оголошена «святою».
Якийсь знесений МАФ у Києві після цього це просто насмішка.
Джон Сміт
Заява Національного музею історії України щодо незаконних споруд на землях історичного значення
16 травня 2024 року Державна виконавча служба України забезпечила виконання судового рішення про демонтаж незаконної споруди, яка у різних формах проіснувала на території Національного музею історії України з 2006 по 2024 рік. Історія свавільного спорудження цієї будівлі на особливо цінних землях, власником яких є держава, стане хрестоматійним прикладом безвідповідальності чиновників і водночас неповаги до культурної спадщини України міжнародного значення.
Багато людей сприймають музей лише як спеціальну будівлю, у якій зберігаються та експонуються памʼятки історії й культури. Але є музеї особливі, які варто розглядати в нерозривному звʼязку з територією, на якій вони розташовані. Такими прикладами є Парфенон з Акрополісом у Греції та Капітолійський пагорб у Римі з памʼятками всесвітнього значення. У Києві таким місцем є Старокиївська гора із садибою Національного музею історії України, що утворюють цілісний комплекс із будівлею установи.
Чимало людей нині можуть вказати, де на території нашого музею колись були язичницькі поховання, князівські палаци й Десятинна церква. Утім варто памʼятати, що цими знаннями ми зобовʼязані не так писемним джерелам, як відкриттям археологів, що дозволили точно локалізувати історичні обʼєкти. На цій досить невеликій садибі досліджені залишки не тільки згаданого храму, а й споруд і поховань, датованих часом до прийняття християнства і пов’язаних з історією України і низки інших країн Європи.
Для України ця територія – головне місце памʼяті, зберігати й поважати яке зобовʼязані не тільки громадяни нашої країни, а й іноземці, незалежно від політичних, культурних і релігійних поглядів. Це –обовʼязок кожного. Для того, щоб його дотримувалися, існує законодавство про охорону культурної спадщини, яке охоплює як правові акти України, так і міжнародні договори. Воно регулює роль та обовʼязки музеїв, а також інших інституцій. Це законодавство визначає види діяльності, дозволені на памʼятках національного значення, а також порядок й умови їх здійснення.
Національний музей історії України прагне забезпечити максимальний доступ громадян до нашого спільного місця пам’яті. Для цього необхідно усунути всі перешкоди, особливо якщо на те є всі законні підстави.
У планах музею – використання території і зокрема звільненої ділянки для проведення просвітницьких заходів і дитячих програм, присвячених як давньому минулому, так і сучасній історії України. Також у майбутньому плануються археологічні дослідження ділянок, що досі не були вивчені або не стали експозиційними обʼєктами.
Захист культурної спадщини є почесною та благородною місією, а також колективною відповідальністю, адже хто не знає минулого, той не має майбутнього. Справа незаконної споруди на території Національного музею історії України продемонструвала єдність громадянського суспільства та його активну підтримку правового рішення. Така позиція цілком відповідає стародавньому мотто, яке поділяємо й ми, а саме: «За законом земля має розбудовуватися».
Національний музей історії України
Про виконання рішення суду про знесення «МАФу» мп у серці історичного Києва.
Не допомогли ані хвалене путіним російське ппо, ані адепти московського культу, які погрожували «нє дапустіть».
У цьому звʼязку виникає кілька питань.
По-перше, у судах також давно прийняте інше рішення — про конституційність закону 2018 року про обовʼязковість вказання правильного імені церквами, що мають центр у державі-агресорі. Є, словами статуту рпц, «структурнимі подраздєлєніямі» церкви, що оголосила Україні «священну війну».
З виконанням закону і відповідних судових рішень влада не поспішає.
По-друге, не поспішає і з винесенням до зали ВР і ухваленням закону, який заборонив би московські церкви в Україні. І ще раз підтвердив би критерії, відомі ще з 2018 року.
Всі строки пройшли, всіх процедур дотримано, всі страхи спростовані.
Чого ще бракує?..
