Гібридна війна, збройний конфлікт, агресивна політика Росії стосовно внутрішніх соціально-економічних і політичних процесів в Україні, намагання кремлівської влади підірвати основи підтримки нашої держави на міжнародному рівні — це головні загрози для України, за оцінками Служби зовнішньої розвідки.
Стратегічні цілі політичного режиму Росії, попри будь-які косметичні заяви московських можновладців, залишаються незмінними: це повернення України до зони свого цілковитого впливу, ліквідація її національної ідентичності й незалежності, встановлення зовнішнього контролю над процесами, що відбуваються в нашій країні, припинення існування України як суверенної держави.
Російський політичний режим, застосовуючи багатовимірність гібридних форм і методів, намагається досягти переваг у військовій, політичній, економічній, інформаційній та кібербезпековій сферах, збурює суспільні конфлікти на ґрунті мови та релігії.
Зупинимося докладніше на кожному вимірі зовнішніх загроз окремо.
Військові загрози
Пряма збройна агресія проти України, наслідком якої стала тимчасова окупація АР Крим та окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО). Суб’єктивними чинниками послужили слабкість систем колективної безпеки та створене в Україні сприятливе середовище для діяльності «п’ятої колони» прибічників РФ з часів здобуття Незалежності. Режим Путіна пішов на руйнацію всієї системи міжнародної безпеки і міжнародного права, що були дійовими впродовж десятиліть.
Кремль розглядає власну армію як інструмент досягнення зовнішньополітичних амбіцій, тому наказ про вторгнення до іншої держави — для Москви лише питання часу і можливостей.
Рівень озброєння новітніми засобами у стратегічних ядерних силах РФ сягнув 83%, у повітряно-космічних силах — 75%, у повітряно-десантних військах та військово-морських силах перевищив 63%, а в сухопутних військах — 50%. Рівень оснащеності сучасними засобами управління у військах становить 67%.
Москва створює довготривалі загрози, зокрема й розбудовою нової військової бази поблизу кордонів України (у м. Ростові, за 60 км від кордону) для постійної дислокації підрозділів новоствореної 150-ї мотострілецької дивізії ЗС РФ.
Для політичного тиску на Україну і Захід Кремль має намір використати стратегічні військові навчання «Кавказ-2020», де буде відпрацьовано сценарій нападу на сусідні країни. Загальна кількість військ, задіяних у маневрах, що відбудуться у вересні нинішнього року, становитиме, щонайменше, 120 тис. військовослужбовців, 3 тис. бойових броньованих машин, близько 300 літаків, 250 гелікоптерів, 50 кораблів і до 5 підводних човнів.
Імовірним сценарієм навчань є також використання військ для вирішення питання водозабезпечення тимчасово окупованого Криму. До анексії материкова Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді, тому потенційно ЗС РФ можуть під надуманим приводом здійснити марш-кидок углиб території Херсонської області з метою встановлення контролю над дамбою Північно-Кримського каналу.
Загалом півострів уже перетворений Росією на суцільну військову базу з готовою інфраструктурою для зберігання ядерної зброї. З 2016 р. активно відновлюється радянська інфраструктура зберігання й експлуатації ядерної зброї поблизу Феодосії (об’єкт «Феодосія-13») та Балаклави («Сопка»). Під військові цілі орієнтований і розвиток транспортної інфраструктури півострова, а також її інтеграція до єдиної транспортної системи РФ.
Ухвалення стратегічного рішення про проведення в тій чи іншій формі наступальної силової операції проти України (зокрема в районі Північно-Кримського каналу) обмежують такі фактори:
падіння цін на світових ринках нафти й газу та зменшення надходжень до російського бюджету;
сподівання Москви використати COVID-19 для перезавантаження відносин із Заходом;
наближення місцевих виборів в Україні і сподівання Москви посилити присутність проросійських сил в українському політикумі;
відволікання ресурсів на турецько-російське протистояння в Сирії та Лівії, а також , опосередковано, в рамках вірмено-азербайджанського конфлікту;
місцеві вибори у РФ у вересні 2020 р. при падінні рейтингу довіри до Путіна до 23% та зростання протестної активності.
Від наказу про наступ Кремль утримують також перипетії передвиборної ситуації у США та розвиток переговорного процесу щодо врегулювання ситуації на Сході України у мінському і нормандському форматах. Проте поєднання концентрації уваги Сполучених Штатів виключно на своїх внутрішніх проблемах із перебігом переговірного процесу «не за російським сценарієм» істотно підвищує готовність Москви вкотре перетнути «червону лінію».
Однак, за нашими оцінками, комплексний вплив цих чинників робить для Кремля не на часі сценарій військової агресії проти України восени 2020 року.
Проте історія вчить, що Росія ніколи не поважала суверенних прав інших країн і державний кордон для неї — всього лише лінія на мапі. Можна пригадати 1918 рік, коли Росія однією рукою підписала з Українською державою попередній мирний договір, а другою — розв’язала в Україні «громадянську» війну загонами більшовиків, які їй нібито не підпорядковувалися.
Наш аналіз свідчить, що в дальшій перспективі активність РФ щодо України може трансформуватися у масштабну військову операцію із захопленням нових українських територій. Цьому можуть сприяти такі чинники:
— необхідність відвернути увагу від низки внутрішніх російських проблем (зниження рейтингу російської влади через погіршення життя населення, стрімке падіння економіки, послаблення вертикалі влади, фронда регіональних еліт);
— потреба вирішити соціально-економічні проблеми тимчасово окупованого Криму (водопостачання, провал курортного сезону);
— концентрація уваги наших провідних міжнародних партнерів виключно на власних внутрішніх проблемах (складні виборчі процеси, радикальне загострення соціальних, демографічних, економічних питань, біженці, тероризм).
Інший важливий вимір гібридної агресії Росії проти України —політичні загрози
Ми фіксуємо спроби російських спецслужб проводити спеціальні операції для внесення розбрату в українське суспільство та підриву основ української державності. Ставка робиться на системну дискредитацію української національної ідеї і західного цивілізаційного вибору, демонстрацію «штучності української ідентичності та держави» (останнім часом цей дискурс нам нав’язують як ззовні, так і зсередини). Москва активно маніпулює фактором тимчасово окупованих територій, намагаючись протиставити народ України і «київську владу», що нібито зрадила передвиборні обіцянки стосовно довгоочікуваного миру у Донбасі.
Політична ціль РФ — дестабілізувати суспільно-політичне життя до такого рівня, щоб Кремль був в змозі порушити питання необхідності «гуманітарної допомоги» і перекрити кисень Україні «братніми» обіймами. Фактично, йдеться про спроби розпалювання на території нашої держави «війни всіх проти всіх» і проведення на цьому тлі політично-диверсійної та/або силової операції зі зміни керівництва держави у середньостроковій перспективі.
Особливу увагу розвідка приділяє аналізу процесів, які відбуваються в окупаційних структурах в ОРДЛО. Останнім часом там сталися великі зміни, насамперед у системі російського кураторства над територіями. Так, після відставки В.Суркова доступ до вуха нового куратора проєкту «СРСР 2.0» Д.Козака отримав ідеолог «русского міра» К.Затулін, який нашіптує Козаку ідею покласти в основу російської стратегії на українському напрямі «грузинську чи молдовську модель»:
«…вести долгие переговоры, по возможности создать такую модель типа минских соглашений, чтобы Донбасс был фактически независимым, формально в составе Украины, и мог влиять на политику украинского правительства.
Надеюсь, что к этому времени американцы устанут ею заниматься, устанут бросать ресурсы в эту топку, махнут рукой и свергнут какого-то националиста, и придет более-менее умеренный режим. Дождаться его эволюции и построить с ним отношения».
Економічні загрози
Російська Федерація використовує всі можливості для ведення торгово-економічної війни проти України. Йдеться про фінансовий тиск, енергетичний шантаж, транзитно-транспортну блокаду, витіснення українських товаровиробників із традиційних ринків збуту, дискредитацію наших підприємств на міжнародних ринках, інвестиційне проникнення на ринки України через підставні структури. У розвідки є дані про те, що в РФ вже підготовлений «реєстр» т.зв. «больових точок» України, через які планується завдати якнайбільшої шкоди економіці нашої країни. Центральне місце у списках посідають флагмани вітчизняної промисловості, українські порти і транспортна інфраструктура, підприємства ПЕК і, звісно ж, підприємства ОПК.
Так, напередодні чергових перемовин України з МВФ Росія через дипломатичні та інші канали доводить до авторитетних представників іноземних банківських і ділових кіл дані про нібито нецільове використання Україною кредитних коштів, а також технічної й гуманітарної допомоги. Не нехтує і поширенням дезінформації про «економічний занепад нашої держави внаслідок корупції» під час офіційних контактів вищого російського керівництва з західними лідерами.
Росія активно просуває ідею енергетичного ембарго України шляхом реалізації обхідних газових маршрутів, фінальним етапом якої мало б стати завершення будівництва проєкту «Північний потік-2» та закриття маршрутів постачання природного газу з РФ через Україну.
Інформаційні загрози
Намагання Росії домінувати в українському інформаційному просторі ми розглядаємо як одну з передумов підготовки до агресії проти України. Кремль планує посилити інформаційно-психологічну війну. Для цього активно використовуються соціальні мережі, таргетовані інформаційні операції, фейки, дезінформація. Варто пригадати маніпулювання версіями щодо збитого російськими окупантами літака рейсу МН-17, звинувачення України в підготовці терористів для ІДІЛ, поширення неправдивих відомостей про нібито використання території України для таємних лабораторних досліджень біологічної зброї. Не слід також забувати і про закладену в оновленій конституції Росії норму про неможливість відчуження територій, а також кримінальну відповідальність за заклики до цього. Відтепер кожен, хто говоритиме про належність Криму Україні, може стати в РФ об’єктом кримінального переслідування.
Основним елементом розхитування зсередини українського суспільства є маніпулювання протестними настроями, побудоване, у тому числі, на патріотичних почуттях (активно використовуються мовне й релігійне питання, проблематика зовнішнього управління України, у т.ч. за рахунок залежності від МВФ та інших західних установ і урядів). Ресурсів на це, і фінансових, і людських, Кремль не шкодує. Інспіруються й інформаційно роздмухуються провокації з нападами нібито «націоналістів» на представників «опозиційних» проросійських сил. У світі поширюється неправдива інформація про українських найманців у конфліктних регіонах, участь українців у масових заворушеннях в інших державах. Останній приклад такої спеціальної інформаційної операції — протести в Сербії. Кремль поширив фейкову новину про причетність «найманців з України» до акцій протесту в Белграді через невдоволення впровадженням комендантської години у зв’язку зі зростанням кількості хворих на коронавірус.
Комплексної оцінки та реагування української держави, спрямованого на стримування російської інформаційної агресії, потребує діяльність проросійських телевізійних каналів в Україні.
Загрози, що виникають на релігійному ґрунті
Одна з форм кремлівського тиску на нашу державу — просування ідеї «русской православной церкви». Російські спецслужби, маючи важелі тиску на релігійну сферу, використовують РПЦ одночасно і як «жорстку» (інспірація протестних акцій, що можуть легко перерости в показові зіткнення з правоохоронцями або провокаторами), і як «м’яку» силу (вплив на уми вірян). На цьому напрямі Росія використовує всі наявні технології для протидії процесові становлення Православної Церкви України, маніпулюючи почуттями українських віруючих і намагаючись усіляко зберегти свій вплив на них.
Ще один спецпроєкт Кремля — спроби створення й легалізації в регіонах України парамілітарних формувань у рамках релігійних громад з наділенням їх правоохоронними функціями. Йдеться про активізацію діяльності проросійських «козацьких» організацій, які намагаються на місцевому рівні дублювати функції поліції з охорони громадського порядку. Такі випадки фіксувалися, зокрема, у Київській, Вінницькій, Запорізькій областях.
Загострення суперечностей на регіональному рівні
Російська Федерація намагається скористатися історичними конфліктами між Україною та сусідами, щоб посіяти ворожнечу між народами і скористатися її наслідками. Спроби переписати історію так, як її бачать у Москві, — одна з передумов для легітимації вторгнення в Україну.
Усі загрози, що виникають навколо України на регіональному рівні, так чи інакше пов’язані з деструктивною діяльністю Російської Федерації.
Типовий приклад — історична спадщина у відносинах із Угорщиною та Польщею. В цих питаннях нашим державам вдалося дійти порозуміння, але й тут не обійшлося без Росії, яка підживлює шовінізм, спрямований проти України. При цьому вже діють не лише втемну, а й нахабно, відкрито. Показовою є спроба пранкерів Вована і Лексуса розіграти президента Польщі А.Дуду та спровокувати його на висловлювання з чутливих питань українсько—польських відносин (запропонували «повернути українські території… Львів та багато інших»). Ще кілька прикладів: у 2016 році Агентство внутрішньої безпеки Польщі затримало лідера проросійської партії «Зміна» Матеуша Піскорського за співпрацю зі спецслужбами РФ; у 2018 році польські правоохоронці затримали власних громадян — членів радикальної проросійської організації «Фаланга» за підозрою у підпалі офісу Товариства угорської культури в Ужгороді.
Ситуація з Білоруссю має трохи інший характер: Кремль ніколи не зупинявся у своєму бажанні під виглядом «об’єднання» поглинути Білорусь. Це створює небезпеку перетворення її на плацдарм для реалізації агресивної політики РФ проти України. Москва, використовуючи всі важелі, намагається максимально послабити РБ, залишившись для Мінська безальтернативним партнером. Це створює загрозу зміни позиції керівництва Білорусі в «українському питанні». Останній приклад — білоруські правоохоронці затримали 32 бойовиків російської ПВК Вагнера, які прибули до Мінська для дестабілізації обстановки на період виборчої президентської кампанії в Білорусі.
Розвідка аналізує і процеси, які відбуваються в Молдові (Придністров’я), а також у Грузії (Абхазія і Цхінвальський регіон), що їх Кремль використовує як полігон для приведення до влади проросійських сил та повернення Кишинева і Тбілісі в орбіту свого впливу. Так, у Грузії Росія задіює всі наявні гібридні інструменти (від «п’ятої колони» та проросійських медіа до економічного шантажу) для блокування спроб грузинської влади реінтегрувати території і недопущення появи інфраструктур НАТО на грузинському узбережжі Чорного моря.
Загалом, розвиток ситуації на Південному Кавказі, у т.ч. останні події на вірмено—азербайджанському кордоні, свідчить, що Росія продовжує маніпулювати регіональними конфліктами, водночас лицемірно пропонуючи свої послуги як миротворця.
Кіберзагрози
Окрему увагу українська розвідка приділяє протидії загрозам у кіберпросторі. Хакерські втручання в роботу об’єктів критичної інфраструктури України, інспіровані РФ, — такий самий інструмент гібридної війни проти нашої держави, як і збройна агресія. Всі пам’ятають кібератаки на енергетичні компанії України (2015, троян BlackEnergy), підстанцію «Північна» компанії «Укренерго» (2016), атаку через вразливості офісного програмного забезпечення (2017, Petya Ransomware), кібернапад на представництво президента України в АР Крим (2020).
Кібермілітаризація Москви загрожує не лише Україні, а й іншим країнам, яких РФ вважає своїми ворогами або конкурентами. Йдеться не лише про кібератаки та отримання несанкціонованого доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, а й про спроби використати соціальні мережі для маніпулювання громадською думкою, дестабілізації суспільно-політичної ситуації — так званих операціях впливу.
Несанкціоновані втручання у кіберпростір фіксувалися, зокрема, під час попередньої президентської кампанії у США та голосувань у країнах Європи (Велика Британія, Нідерланди). З останніх прикладів: Британія звинуватила хакерів, підконтрольних СЗР РФ, у втручанні в парламентські вибори 2019 року через інтернет і у витоку британських урядових документів. Крім того, Британія, США та Канада звинуватили Росію у спробі вкрасти дані про вакцину від COVID-19. Під час хакерських атак на організації, що займаються створенням вакцини, використовувалися різні інструменти і методи, включно з фішингом та шкідливими програмами, такими як WellMess і WellMail.
Занепокоєння Заходу матеріалізувалось у рішення: недавно ЄС уперше застосував режим санкцій за кібератаки, запровадивши їх проти чотирьох офіцерів і об’єктів російської воєнної розвідки, які були задіяні при проведенні кібератак NotPetya та на Організацію із заборони хімічної зброї.
У цьому контексті, Україні, безперечно, цікавий досвід Великої Британії, де парламент оприлюднив доповідь Комітету у справах розвідки і безпеки під назвою «Росія». В документі йдеться про факти втручання РФ у політичні процеси в Королівстві й містяться конкретні рекомендації уряду для протидії ворожій діяльності РФ. Це, зокрема, надання спецслужбам ширших повноважень для моніторингу активів і діяльності росіян у країні, створення реєстру іноземних агентів впливу і гнучке використання санкційних інструментів.
Терористичні загрози
Ми звикли: тероризм — це ІДІЛ, Талібан, Аль-Каїда. Або, наприклад, у версії Державного департаменту США, державами-спонсорами тероризму сьогодні визначено Іран, Північну Корею, Південний Судан.
Натомість для України, проти якої Росія веде гібридну війну, у тому числі й терористичними методами, терористом № 1 є Кремль, з вини якого понад 13 тисяч українців загинули на Донбасі. Прикладами терактів є збитий російською ракетою рейс MH-17, обстріли Маріуполя і Краматорська, терористичні акти проти українських силовиків.
Підсумовуючи
За оцінкою СЗР, головною зовнішньою загрозою для України залишається політичний режим Російської Федерації. Нинішня кремлівська влада ніколи не сприйме існування незалежної, унітарної і західно орієнтованої України, а відтак продовжуватиме вести проти Української держави гібридну війну.
Останні події також свідчать про формування єдиної політики Заходу щодо застосування комплексного інструментарію стримування РФ, де санкційні питання будуть лише одним із елементів (підходи, схожі на заходи часів холодної війни).
Питання своєчасного виявлення та адекватного реагування на загрози з боку РФ дедалі більше домінуватимуть на порядку денному не лише європейських, а й українських спецслужб і політиків.
Як ситуація розгортатиметься далі?
Росія планує продовжувати розхитувати Україну для досягнення своєї мети — повернення нашої держави в «зону російського впливу», використовуючи для цього різноманітні важелі.
Ми маємо дані, що з наближенням місцевих виборів в Україні Росія знову повернеться до практики активного тиску і провокацій. Їх метою буде не лише посіяти хаос і підірвати довіру населення до державних інституцій, а й сформувати на Заході думку, що Україна — «держава, яка не відбулася» (failed state), і відтак — зробити співпрацю з Україною токсичною для західних лідерів.
Один із елементів, у цьому контексті, — насадження ідеї федералізації України як нібито єдиної реальної можливості вирішення конфлікту мирним політичним шляхом. У Кремлі переконані, що, з огляду на «цивілізаційну та національну неоднорідність України і обмежений вплив центральної влади» (саме такими дефініціями оперують у Москві), перехід до федеративної форми державного устрою активізує процес розпаду Держави Україна на дрібні частини, які надалі будуть без проблем реінтегровані в «русскій мір», за винятком однієї території, яку вони називають «Галіція».
Ключове в цій стратегії — проведення виборів в ОРДЛО. РФ наполягає на проведенні виборів на тимчасово окупованих територіях Сходу України без жодних передумов, а саме — без відновлення контролю з українського боку над відповідною ділянкою українсько-російського кордону та виведення всіх збройних підрозділів, підконтрольних Москві. Такий підхід емісари Кремля зараз намагаються продавити на всіх переговірних майданчиках. Інші варіанти не відповідають інтересам Росії, що полягають у забезпеченні в постконфліктний період тотального політичного контролю над Луганською та Донецькою областями.
За нашими прогнозами, незважаючи на налаштованість України на процес мирного врегулювання, у найближчій та середньостроковій перспективі вздовж лінії розмежування зберігатиметься висока ймовірність ворожих провокацій. Наші дані свідчать, що підконтрольні РФ збройні формування вже отримали від своїх кураторів із Росії вказівки використовувати домовленості про припинення вогню для провокацій та пошуку шляхів компрометації України як сторони, котра першою їх порушила.
голова Служби зовнішньої розвідки
