Час підводити підсумки року. Якщо брати суто емоційно, минулий новий рік ми зустрічали сповнені надій. ЗСУ щойно звільнили Харківщину, район Лимана, єдиний обласний центр захоплений ворогом у ході вторгнення — Херсон. Здавалося ще трохи — і прийде звільнення.
Нинішній Новий рік на оптимізм не надихає. У першу чергу тому, що похвалитися просто нічим.
Скажу зразу, найменше претензій я маю до військових. Можна довго сперечатися, чи треба було до останнього трамати руїни Бахмуту, але факт такий. Результатом Бахмуту стало відоме «Шойгу! Герасімов! Де боєприпаси??» і як прохідне — бунт Прігожина, загибель Прігожина і розвал банди «вагнерівців». На одного серйозного ворога у нас стало менше, а Москва тепер дуже обережно грається у так звані ПВК. Незаконні з погляду навіть російських законів — про це вголос каже Путін.
Щодо контрнаступу, так само я переконаний що все робилося правильно. Ми не могли просто уйти в глуху оборону — цим ми дали б Москві можливість зосередити резерви і здійснити крупну операцію на прорив фронту. У реальності ж Москві довелося вводити свої сили в бій по частинах і вони ніде не просунулися значно. Ми мало що відбили, але й мало що втратили. Мовою шахів, 2023 рік — це рік нічії.
Єдине що можу додати, дуже важко стало розподіляти відповідальність за ті чи інші дії військових. 2022 рік був годом Залужного — саме він керував ЗСУ і саме від нього залежала обстановка на фронті. У січні 2023 р. керівництво військами перебрала на себе Ставка верховного головнокомандувача — тобто Зеленського. Сам перебрав — сам відповідає. Зеленський сам створив ситуацію за якої всі перемоги — Залужний, всі неудачі — преЗЕдент.
У міжнародній політиці… найбільше мені запам’яталося, як щиро навіть здавалося б адекватні люди обурилися словам Бена Уоллеса, про те що Україна має бути більш вдячна Заходу. Істерика палала до небес, всі ці «скільки робити ку» і «як глибоко має кланятися дівчинка травмована обстрілом». Нині коли Захід свою допомогу зменшив, обурюватися чомусь не тягне нікого.
Очевидно, Бен Уоллес намагався попередити українську владу — їй треба більше працювати з виборцями в західних країнах, більше їздити і дякувати конкретним громадам, змінити стиль дипломатії. Уоллес звернувся до нашого суспільства, але суспільство включило «ображунку». Результат — неголена пика і фліска-боневтіковка Зеленського на Заході вже нікого не переконує. Конгрес США пішов на канікули та так і не прийняв програму допомоги Україні. От це — реальний результат.
По забезпеченню армії, Україна влетіла в низку гучних корупційних скандалів. У відставку пішов міністр Резніков. Хоча тягнули його до останнього. Я не згадую мем про яйця по 17 грн., вистачає коштів зниклих на контрактах з мутними фірмами.
Очікувано, зміна одного ЗЕміністра на іншого ЗЕміністра ефекту не дало ніякого. Щойно Дана Ярова повідомила що МО не освоїло мільярди гривень на тилове забезпечення — тобто кошти в них були, а амуніцію вони не закупили. Вся країна збирає гроші на все, від кабелю-переносок до ФПВ-дронів. Чого там?
Чим займається МО? Воно проекти закону про мобілізацію готує — хоча це прямий обов’язок президента. Певно президент надто відосиками зайнятий.
Зате повністю без наслідків завершився неймовірний скандал, коли Держаудит ледь не зупинив роботу все ще працюючих воєнних підприємств. «Дурість чи зрада?!» — питає суспільство. Влада мовчить.
Про економіку… Ну тут щойно нам сказали, не буде допомоги Заходу — не буде пенсій і соцвиплат. Промовисто, додати нічого.
Конфлікт між Офісом президента і генералом Залужним. Мобілізація, яка точно помножить на нуль рейтинг зеленої влади. Влада яка не надає жодних планів, як Україні жити в наступному році і на перспективу.
От це все — наші реалії. Все це наслідок невміння команди Зеленського працювати стратегічно. Думати наперед. Серіальна стратегія «сподобатися тут і зараз» показала свою неспроможність. Смакуємо наслідками.
Якось не до оптимізму.
