У мене немає контактів з росіянами. Я не тримаю їх у друзях, не читаю їхні сайти, не перетинаюся у живому спілкуванні.
За одним винятком: я підписана на різні правозахисні та феміністичні групи, де говорять про становище жінок, про жіночу психологію та фізіологію, про виклики материнства, професійне становлення жінки і таке інше. От туди час від час – на щастя, все рідше – приносять у клювику шматки запоребрикової буденності.
Що цікаво: років десять тому подібні публікації заходили як вода у суху землю. Зрозуміти, що їх писали на росії, було неможливо. І у них, і у нас писали російською; наші відверто наслідували російських авторів, характерну суміш апломбу, безапеляційності та доморощеної психології. І тематика, у принципі, була подібною.
А потім як відвернуло. Війна прочищає оптику і наводить різкість. Я вийшла з усіх спільнот, які модерувалися з росії, викинула їхніх гуру і гуринь, не заглядаючи туди і не цікавлячись.
Зараз, дуже зрідка пробігаючи очима їхні тексти, не можу зрозуміти: як так вийшло, що ми вважали їх спорідненим народом? Це ж не люди, це концентрація дрімучості, ненависті і збочень, які пронизують всі рівні їхньої спільноти, починаючи з сім’ї, дитячого садочка і школи.
Це суспільство жуків у банці, де не припиняється видова боротьба. Де іде постійна війна за ресурс, де чоловіки крадуть з тарілок у своїх же дітей, діти у батьків, жінки у чоловіків. І не потрібно навіть відкривати реквізити; бачиш найбільшу дикість, щось таке, від чого нудота підкочується до горла – можна не сумніватися, його притягли із «ру» сегменту.
Саме тому їх уже немає для цивілізованого світу; вони нічого не можуть запропонувати, всі їхні курси та рекомендації не працюють. Не працює маркетинг-ру, не працюють психологічні тренінги, навіть кулінарні сайти можна зливати в унітаз. Що б вони не варили, у підсумку виходять курячі ноги під майонезом.
Правду кажуть, що по собі не видно. Ми не бачимо, якими для нас були ці сім років, як ми рвали жили, бігли, повзли геть від москви, прориваючись до Європи. І як москва з тим же, або і більшим поспіхом деградувала у протилежному напрямку, і яка тепер уже між нами прірва.
Сьогоднішня новина про те, що затримані на мітингу самі штовхали автозак, який заглох десь посеред чистого поля, — саме з тієї категорії. Таке могло статися тільки з росіянами і тільки у них.
Я не знаю, навіщо Всесвіту така велика кунсткамера. Музеї збочень теж комусь потрібні, є любителі полоскотати собі нерви. Але такий музей не може займати одну шосту суходолу, це безцільне марнотратство і профукування глобальних ресурсів.
Дуже сподіваюся, що це утворення втратить у розмірах іще за нашого життя. Що залишиться якась невелика зона, де вони товктимуться, а нормальні люди час від часу об’їжджатимуть периметр на квадроциклах і кидатимуть шматки м’яса за паркан для розваги. На мою думку, трьох годин для повного об’їзду має вистачити з головою.
