Леонид Кравчук в интервью «Стране» открыто заявляет о необходимости изменения постановления о местных выборах.
Настолько открыто, что журналисты выносят это в заголовок: мол, не будет изменения постановления – дальнейшая работа переговорной группы будет заблокирована. И вся ответственность за дальнейшую эскалацию будет лежать на Верховной Раде.
Такой вот ультиматум от России и ОРДЛО. Кстати, в том же интервью «Стране» Леонид Макарович чуть ли не слово в слово повторил заявление своего коллеги по ТКГ Витольда Фокина о всеобщей амнистии с обеих сторон и предоставлении особого статуса Донбассу.
За этим нагнетанием ситуации, запугиваниями, принуждению к определенным решениям явственно чувствуется рука Кремля, ретрансляторами темников которого выступают и Кравчук, и Фокин.
P.S.
Карл Волох:
Война — это мир. Свобода — это рабство. Незнание — сила. А проиграть местные выборы — это такой способ их выиграть… (По мотивам интервью Арахамии)
***
Ніякої спецоперації по вагнерівцях українські спецслужби, як відомо, не проводили, але справу про розголошення держтаємниці щодо неї ДБР порушило.
Ніколи ще шапки на довб..обах не палали так яскраво…
А знаєте, що мене найбільше потішило у вашій реакції на публікації про гниду Лещенка? Не кількість лайків і перепостів, хоча вони й дуже солідні. А загальна адекватність оцінки, коли практично нікому не потрібно пояснювати, чому його (Лещенка) заява — ницість і зрада.
Бо для розумних порядних людей «здача Криму» — такий самий маркер визначення ворога, як відповідь на питання, чий Крим або, хто воює з Україною на Донбасі. І ми прекрасно розуміємо, що це просто питання тактики: московські воші за спротив окупації малюють постмайданівську владу як «фашистів», а українські гниди, котрі їм підбріхують, звинувачують Турчинова-Яценюка-Порошенка в «недостатньому патріотизмі» при відстоюванні територіальної цінності.
Але мета в них одна — дискредитувати людей, які зуміли в нелюдських умовах організувати спротив ворогові, і ідеї (суверенітету, західного вибору), котрі ці люди, натхненні духом Майдану, відстоювали.
І за цим маркером (навіть без інших його подвигів) Лещенко — ворог.
Влада Зеленського зайшла в глухий кут по питанні Донбасу.
Це очевидно останні кілька місяців навіть найбільшим прихильникам та «оптимістам». Хоча підвалини цьому «глухого кута» були закладені значно раніше. Ще влітку 2019 року.
Понад рік Зеленський намагався знайти «мир в очах Путіна», влада погоджувалась ледве не на всі забаганки Кремля, а терористи на Донбасі ставили все більше вимог. В результаті Україна не отримала ні миру, ні безпеки, ні стабільності. Лише всесвітню ганьбу та дестабілізацію всередині.
Сьогодні повністю стало очевидним: навіть по тих питаннях, які нібито вже були на фінішній прямій — повний штиль. Росія вимагає все більшого, а саме виборів в ДНР/ЛНР, спільних інспектувань, змін до виборчого законодавства і ще багато іншого.
Що ми маємо у підсумку.
Миру не отримали, проте Україна слабне кожного дня і все більше інтересів нашої держави здається на поталу «русскому міру».
Принижується українська мова, повертаються московські гастролери, інформаційний простір поступово заточується під агресора, промосковські партії отримують повний реванш, зрештою міжнародна суб‘єктність помножена на нуль, а головне — українська армія, що відбудовалась з нуля у 2014-2019 роках, знову занепадає та деморалізується.
Україна в грухому куті. Миру немає. Кремль тисне. Влада Зеленського загнала країну чи не в найгірше геополітичне положення за багато-багато років Незалежності.
