Ну, з’явилася ясність по Фламінго.
У їх виробництві допомогли Британія і інші країни.
Ракета FP-5 ‘Фламінго’ це продукт кооперації кількох країн, які замість поставок готових ракет вирішили створити масове виробництво в нас.
Дуже правильне рішення.
Шкода лише, що наша влада пізно до цього дійшла.
Бо ще в 2022 році було очевидно, що нам треба йти саме цим шляхом:
«Україна має отримати засоби ураження, які можуть діставати терористів на 500-2000 км. Маємо звертатися до союзників, щоб надали нам цю зброю.
Окрім того, маємо пришвидшити власну програму Грім/Сапсан. Для цього ми потребуємо засобів виробництва і бажано компонентів для масового швидкого створення цих ракет. Союзникам буде навіть легше нам в цьому допомогти ніж надати готові ракети.»
Тоді в основному всі виступали за прості рішення — «закрийте небо», «прийміть нас у НАТО тут і зараз», «дайте» Хаймарси-Скальпи-Атакмси.
В результаті ракети нам дали, але 1) з запізненням на роки, 2) в малих кількостях, 3) обрізані по дальностям, 4) з забороною бити по російській території, 5) лише в ближньому російському тилу і по окремим цілям.
Всі ці фактори повністю убили ідею, за якою довга рука має приводити до стратегічних, а не тактичних результатів.
Зараз очевидно, Зеленський усвідомив, що витратив роки на безперспективний шлях.
Політично отримати двигуни, головки наведення, компоненти для пального, виробничі лінії і технології для масового виробництва, виявилося значно простіше за готову зброю.
Ми складаємо ракету у себе, ліпимо наклейку «мейд ін матінка Україна» і відправляємо цю ракету хоч в ворожий завод, хоч у відомчу багатоповерхівку біля Енгельса, де путін видав квартири пілотам-терористам з російських Ту.
І хай путін кричить, що це все англосакси б’ють по мальчікам в трусіках. Британці і французи можуть завжди розвести руками і сказати: нас там нєт, такой ракєтний двігатєль можно купіть в любом воєнторгє.
А якщо путіну захочеться погрожувати ядерним ударом, то і волонтерська ядерна БЧ може раптом з’явитися.
Associated Press, яких пустили на завод, пише, темп виробництва Фламінго зараз — 1 ракета в день. А в планах вийти на 7 ракет в день.
Заяви самого Зеленського з цього приводу свідчать про правильне мислення:
— «Я вважаю, що ми не можемо багато про це говорити, до того часу, поки у нас немає можливості застосування сотні ракет.» (вчора).
Ось це «сотні ракет» в кінці фрази каже про правильний хід думок. Одиночна ракета в завод чи навіть в сам Кремль виглядатиме непогано в ЗМІ, але це не впливає на військовий результат. Потрібні саме масові пуски одночасно десятків ракет. Щоб гарантовано надовго виводити з ладу по ворожій галузі за раз.
Багатьом здавалося з одного погляду на карту, що Росія така велика і невразлива, а Україну можна всю накрити ракетами.
Але в реалі такі кампанії для ворога значно небезпечніші ніж для нас. Бо наш тил недосяжний в західній Європі і США — і на практиці бачимо, що росії не вдалася її стратегічна ракетна кампанія. А от санкції на ворога перекривають йому кисень, блокують швидке відновлення виведених з ладу технологій. Так, щось як завжди вкрадуть на Заході через прокладки, щось дасть Китай. Але наражатися на вторинні санкції за обхід міжнародних санкцій не вигідно навіть Китаю. В будь-якому разі зробити ворога залежним від Китаю і КНДР — серйозний результат, який в перспективі може привести до поразки ворога, коли Китаю стане більш вигідніше домовитися з ЄС і США.
Втрата технологій і спеціалістів, які неодмінно будуть теж гинути від ударів, буде поступово пришвидшувати технологічну деградацію ворога, який ще до вторгнення уже активно втрачав технології Совка.
Уже зараз ті ж удари по НПЗ показують вразливість ворога, який не здатний перекрити ППО свої простори. А коли одна ракета прилетить у виробництво запасів до С-300/С-400, вся наша війна почне йти зовсім по іншому сценарію.
Саме тому росія історично прагне вести війни утримуючи ініціативу: нападати несподівано, розбивати ворога у прикордонній битві і одразу окопуватися на зайнятому, а щойно опонент зібрав сили для відсічі — тут же нав’язувати переговори. Ці переговори Москва жертві продає, як шубу з барського плеча, як просто-таки твій, а не її порятунок. Та в реальності — готовність Москви до переговорів завжди свідчить лише про те, що вона вичерпала потенціал для наступу.
Маємо довести не просто виробництво ракет до кінця, маємо провести як мінімум рік кампаній ракетних ударів по ворогу. Системно виводити з ладу російський потенціал. Це скажеться навіть у майбутніх війнах.
Окремо — блокаду хоча б поки що порту Новоросійськ, щодо якщого вже провели демонстрацію можливостей морськими дронами. В умовах здатності збивати ворожі винищувачі над Чорним морем, блокада портів вже просто питання політичної волі.
І ми отримаємо умови на переговорах куди кращі за щедрі пропозиції здати Слов’янськ.
