Передчасна відставка українського президента Володимира Зеленського, про яку заговорили останнім часом, не піде на користь Україні. Суспільство має отримати болюче щеплення від популізму, аби не купитися на нього ще раз у майбутньому.
Чи закінчить Зеленський війну на Донбасі та чому російський президент Володимир Путін ще дужче захоче реалізувати свій проєкт «Новоросія» – про це розповів колишній український дипломат Дмитро Чекалкин.
У першій частині інтерв’ю читайте, чому Зеленський нарешті зрозумів, у яку халепу втрапив торік, вигравши президентські вибори.
– Після того, як монобільшість почала тріщати по швах, запахло серйозною політичною кризою…
– Вона неминуча, і про це попереджали. Більшість у парламенті становлять люди без досвіду, без елементарної політичної платформи. Ну хто вони? То були лібертаріанцями, потім стали соціалістами. Які ідеали вони відстоюють? Усе поламати й усіх пересадити? Саме так це робилося сто років тому. Більшовики приходили з лозунгами: «до основания все разрушим, а потом что-то построим». Повторюємо досвід сторічної давності?
На жаль, головний урок історії полягає в тому, що люди не роблять висновків з уроків історії.
Дмитро Чекалкин
– Як думаєте, навіщо Зеленський запрошує Саакашвілі до уряду?
– У Зеленського криза кадрової політики, глухий кут. Я знаю багатьох людей, які отримували запрошення від цієї команди, але бояться. Це фактично поставити крапку в своїй кар’єрі, зіпсувати собі реноме, а деяким навіть опорочити некролог. Президент шукає контраверсійних людей і в підсумку робить ставку на персонажів типу Саакашвілі.
Але я би хотів згадати виступ Зеленського під час російсько-грузинського конфлікту 2008 року, де він грав Саакашвілі, називаючи себе Міхо Гамарж*па, і на колінах перед російським актором, що грав роль Буша, каявся в гріхах, що вони разом із Ющенком роздерибанили американські гроші. Крім того, Зеленський називав його наркоманом, корупціонером і дурним гастарбайтером. Як після такого людині з кавказьким гонором ыти на співпрацю із Зеленським? Але для Саакашвілі це дуже показово. Колись він так само на 180 градусів змінив своє ставлення до Тимошенко. Як на мене, він абсолютно аморальна особистість
– Віталій Портников каже, що Зеленський може подати у відставку і до кінця свого терміну не добуде. А ви як вважаєте?
– Не думаю в інтересах держави, щоб це відбулося занадто швидко. Чому? Бо імунітет проти популізму має бути вироблений у населення через щеплення, яке має бути досить болючим і тривалим. Якщо, припустімо, в найближчі місяці Зеленський подасть у відставку, люди знов оберуть якогось іншого популіста.
На прикладі каденції Зеленського суспільство має зрозуміти, що немає легких рішень у найскладніших питаннях. Як на мене, не в інтересах держави, щоб він досить легко позбувся цього тягаря. Нехай донесе його до тієї точки, коли в суспільстві виробиться імунітет від зеленого популізму.
– Зеленський ішов до влади під лозунгом про те, що закінчить війну на Донбасі. Чи вдасться це йому за наступні чотири роки?
– То була абсолютно безвідповідальна заява. Проблема ж не в тому, що ми припиняємо чи не припиняємо стріляти. А тому, що для Путіна головне завдання – знищення незалежної Української держави. Ось його бажання. Наразі ця проблема певною мірою загострюється.
Недавно бачив карту з одного міжнародного інституту, яка відображає прогноз розвитку економічно-промислової діяльності у світі. Це прогноз 5-річної давності, за яким до 2025 року російська нафта та газ втратять своє стратегічне значення. Нині ці передбачення справджуються швидше. Стратегічних запасів без тих мільярдів, які РФ отримувала завдяки десятиразовому зростанню цін на сировину, їй вистачить на кілька років.
Володимир Зеленський на Донбасі
На тій карті були позначені перспективні регіони з огляду на економічні, геополітичні, кліматичні чинники. Яскравим зеленим кольором були позначені ті регіони на планеті, що можуть виявитися в дуже вигідному становищі з погляду продовольчої кризи. Таким кольором окреслені якраз усі дев’ять «областей Новоросії», на які свого часу зазіхав Путін, – від Чернігова до Одеси. І захоплення цих територій для нього стає дедалі більш значущим. Сподіватися, що він це питання облишить і під якимись чарами Зеленського відступить від своїх планів – украй безглуздо.
Нагадаю, що рік тому про «нашого кандидата в Україні» говорив Венедиктов (Олексій Венедиктов, шеф-редактор радіостанції «Ехо Москви». – Ред). Він сказав: «Наш кандидат – хаос і той, хто призведе до цього хаосу. Чи це буде Зеленський, чи Тимошенко – нам не важливо».
– Російська пропаганда досі заточена на нашу країну?
– Україна зникла з порядку денного російських телешоу на 4-5 днів і знову повернулася, витісняючи всі інші актуальні теми, у тому числі й коронавірус. Там знову приділяють більше уваги українським питанням, ніж російським. У тамтешніх телеглядачів може виникнути враження, що РФ – невеличка країна, з усіх боків оточена Україною. У доктрині Збройних сил Російської Федерації офіційно записано, що головний вид військових дій для них – гібридна війна. А це психологічні, інформаційні операції щодо впливу на свідомість усього населення та збройних сил супротивника.
Це найбільша загроза, яку недооцінює багато українських журналістів і оглядачів. 15% російського держбюджету засекречено, кошти йдуть на операції, як висловився Сурков, для стабілізації російської політичної системи, тобто на гібридну війну. Це величезні суми, торік вони становили 35 млрд доларів. І витрачаються не лише на озброєння якихось нових військових підрозділів. Кілька років тому була створена нова гірсько-штурмова дивізія, на яку витратили 2 млрд доларів.
Якщо на одну дивізію витрачають таку суму, то можна уявити, які там сьогодні великі ресурси йдуть на розвиток найрізноманітніших інструментів впливу на свідомість громадян, починаючи з телеканалів NewsOne, «Наш», 112-й і Zik і закінчуючи групами в соціальних мережах, які розкручують і живлять спецагенти в Україні. Якщо в часи мого навчання в інституті, в нас було 40 випускників на курсі спецпропаганди, то нині відповідні виші РФ випускають сотні таких спеціалістів. І те, що ми знаємо про журналістів-початківців із так званої «ботоферми Савушкіна» в Пітері – це ж просто верхівка айсберга.
– Чи Росія нарешті почне займатися власними проблемами, яких у неї зараз чимало?
– Для Путіна економічні питання стоять на другому-третьому місці. Він же себе позиціонує як «собиратель земель», і щоб відповідати цьому, йому треба розхитати ситуацію в навколишніх країнах. Питання в тому, наскільки в нього вистачить ресурсів. Раніше на Росію з неба впало 10 трлн доларів завдяки десятикратному зростанню цін на нафту. А зараз очікують, що замість 400 млрд, які РФ отримувала за імпорт енергоносіїв, буде 240 млрд. Тобто мінус 160 млрд. Як там будуть розпоряджатися цими коштами і на скільки вистачить ресурсів для продовження пропагандистської інформаційної війни – це питання. Як у Кремлі визначатимуть свої пріоритети?
Але російські користувачі втрачають страх перед репресивною машиною. В соцмережах люди дедалі частіше проклинають Путіна, ніхто не боїться висловлювати свою думку відкрито. Від того, наскільки ці настрої в самому російському суспільстві будуть екстремальними, залежатиме і поведінка Путіна. Чи вистачить «гієнам фарсу» майстерності відволікти увагу самого російського суспільства від внутрішніх питань і переключити її на зовнішньополітичні?
Володимир Путін
– А Путін добуде до кінця свого терміну? Не тільки з огляду на економічну кризу, падіння ціни на нафту, а й через те, що сам світ переходить до нових мірок.
– Це якраз-таки випливає з моєї попередньої відповіді – все залежить від того, наскільки пропагандисти зможуть вдало переключати увагу, змінювати порядок денний для росіян. До цього Соловйов, Кісєльов і Скабєєва справлялися із завданням.
Але чи зможе й надалі холодильник перемагати телевізор, чи ні? Є формула, що в Росії задоволені життям ті, хто в долі, або ті, хто не в курсі. Але соціальні мережі в них потихеньку, як і в нас, перемагають телевізор. У нас 70% українців головним своїм джерелом інформації називають соціальні мережі, а не телебачення. У РФ ця цифра теж досить велика. У їхніх соцмережах уже цілковито інші настрої. На путінські ролики у YouTube негативних коментарів куди більше, ніж позитивних. Це все ознаки тенденції. Як вона розвиватиметься – від цього й залежить майбутнє Росії.
