Протитанковий щит ЗСУ

229

Збройні Сили України активно підвищують свої бойові можливості у сфері боротьби з броньованою технікою противника

За оцінками незалежних закордонних експертів чисельність сучасних українських ПТРК — не менше як 800 одиниць

Згідно з останніми даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України на сьогодні російське військове командування зосередило на тимчасово окупованій частині українського Донбасу 465 танків та 989 одиниць інших бойових броньованих машин (ББМ) — ідеться про бойові машини піхоти (БМП), бронетранспортери (БТР) й інші транспортери з озброєнням та броньовані (типу МТ-ЛБ, або бронеавтомобілі). Це цілком співставно з кількістю танків і бронемашин у арміях провідних країн Європи — Франції, Німеччини і Великої Британії, не кажучи вже про такі країни як Польща, Іспанія чи Італія. Як виявляється, путінський «воєнторг» досить плодовитий, а місцеві шахти і копальні доволі родючі на бронетехніку…

На сьогодні застосування ворогом бронетехніки безпосередньо на фронті характеризується кількома типовими рисами.

По-перше, — це прихованість. Використання танків та БМП окупантами в умовах жорсткої позиційної війни для прицільних, коротких вогневих нальотів по нашому передньому краю ворог ретельно готує заздалегідь. Обладнує приховані й замасковані вогневі позиції (зазвичай, навіть декілька), так само, як і місця зберігання і відстою бронетехніки у безпосередній близькості до першої лінії, які при цьому ретельно маскуються. Продумують малопомітні шляхи здійснення маневру, висування бронетехніки на вогневі позиції, повернення її назад, створюють приховану систему обслуговування, логістики і забезпечення важкої бронетехніки безпосередньо на передньому краю.

По-друге, ворог в умовах жорсткої позиційної війни використовує важку бронетехніку дуже «дозовано» — поодинокі танки і ББМ або малі групи з 2–3, рідше до 4-х одиниць. Зазвичай, противник підтримує і забезпечує цей процес застосуванням інших вогневих засобів, наприклад, окремих артилерійських систем, мінометів або крупнокаліберних кулеметів, а бува навіть вогнем груп снайперів чи окремих стрільців, що дає йому змогу не лише ускладнити українським військам відповідь протитанковими засобами, а й певним чином маскує пересування, маневр його бронетехніки. Для нинішньої ситуації на фронті доволі звична картина, коли під мінометно-кулеметну канонаду вночі або рано вранці ворог перекидає приховано з однієї позиції на іншу танк, кілька БМП або взагалі проводить заміну «броні» на своєму передньому краї.

І по-третє, кожний випадок застосування противником важкої бронетехніки сьогодні має цілком визначені й конкретні цілі. Часи, коли бойовики виїжджали просто за тим, щоб «покошмарити укропів» на передньому краї, минули (у випадку продовження таких забав в окупантів просто в один прекрасний момент скінчилися б як самі танки, так і підготовлені «мирні трактористи», які могли би їх застосовувати). Тому відтепер спершу розвідка і за потреби дорозвідка цілком конкретних цілей, позицій і рубежів українських військ і лише потім, причому дуже обережно, з’являється танк, може два, а може взагалі кілька БМП чи БТР-ів безпосередньо на вогневій позиції на передньому краї. Роблять прицільно зазвичай до 5–6, рідше до 10–12 пострілів, використовуючи при цьому переважно уламково-фугасні снаряди, і потім дуже швидко відкатуються на вихідний рубіж, у «схованку» або на іншу вогневу позицію.

І зрозуміло чому. Адже ймовірність фатального ураження цих обережних броне-звіряток українськими військами останнім часом значно зросла. Причому чим далі, тим більше вона зростає. І відбувається це з кількох причин. По-перше, насиченість бойових порядків підрозділів та частин зі складу угрупування ОС протитанковими засобами достатньо висока. Навіть у період ведення активних бойових дій, наприклад у районі Дебальцевого, ворог неодноразово відзначав «неприємну звичку» українського військового командування концентрувати на досить вузьких, але танко-небезпечних ділянках фронту значну кількість ПТ-засобів (ПТРК, СПГ та протитанкової артилерії). Внаслідок чого втрати у «броні» в цих «мирних шахтарів і трактористів» були доволі відчутними…

Сьогодні в умовах позиційної війни ситуація у цій сфері явно не поліпшилася для окупантів. І хоча ПТ-артилерія (100-мм протитанкові гармати типу МТ-12 «Рапіра») відведені, регулярні й численні випадки успішного ураження українськими військами окремих БМП, БТР і автомашин або окремо розташованих інженерних укріплень окупантів за допомогою саме протитанкових засобів цьому яскрава ілюстрація. Лише протягом двох останніх місяців зафіксовано принаймні 11 такого роду випадків. Причому як безпосередньо на передньому краї противника, так і в його найближчому тактичному тилу. Загальна чисельність підготовлених фахівців у Збройних Силах України, здатних грамотно та ефективно застосовувати ПТ-засоби безпосередньо на полі бою, хоча й повільно, але впевнено зростає. Причому це відбувається не тільки внаслідок загального зростання обсягів бойової підготовки у ЗС України, а й завдяки двом процесам, які доповнюють один одного — освоєння особовим складом частин і підрозділів зі складу ОС відповідного озброєння безпосередньо в районі проведення ООС, а також паралельна підготовка і навчання відповідних спеціалістів на полігонах. І перші, і другі тепер мають можливість достатньо часто практикуватися, навіть не зважаючи на те, що ПТ-боєприпаси не дешеві… Ну і, по-третє, звичайно технічне підсилення підрозділів зі складу ОС саме у протитанковому відношенні. І йдеться не стільки про славнозвісні «Джавеліни» (хоча й вони зайвими не будуть), скільки про напрацювання підприємств вітчизняної «оборонки». На зміну стареньким, але ще доволі ефективним ПТРК «Фагот» та СПГ-9\9М «Спис» надходить «лінійка» більш сучасних вітчизняних ПТРК (від «Стугни-П» до «Корсарів» і «Скіфів»). Це забезпечує українським військам можливість гарантованого ураження ворожої бронетехніки в широкому спектрі відстаней, погодних і добових умов або при різноманітних рівнях її броньованого захисту, що об’єктивно і відчутно збільшує бойові можливості підрозділів ОС у сфері боротьби з ворожою бронетехнікою.

І хоча реальна чисельність сучасних українських ПТРК, які вже надійшли або надійдуть найближчим часом безпосередньо у війська — військова таємниця, однак, щоб уявити обсяги зростання бойових можливостей ЗС України варто відмітити, що незалежні закордонні експерти оцінюють цю чисельність — у не менше як 800 одиниць сучасних ПТРК (+ «декілька тисяч керованих ракет до них») уже протягом 2018–2019-го років. І треба пам’ятати, що це буде доповненням до вже наявних у військах ПТРК «Фагот», ПТРК «Штурм-С» та стареньких, але дуже надійних і влучних МТ-12 «Рапіра» та СПГ-9\9М «Спис».

Отже, стає зрозуміло, що по суті Україна створює у власному війську потужний і надійний протитанковий щит. Саме у тій сфері, де ще донедавна агресор мав перевагу.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Поделиться:
Загрузка...