От як, маючи певні можливості й перспективи їх погубити. І так мало для цього треба: досить, щоб переговори у невідповідний час вели твої скандальні мародери або ж самому дуже недоречно відкрити рота й почати видавати ним нісенітницю.
Отже, коротко.
Є така чудова країна Південна Корея, яка за цивілізаційним розвитком нашу поЗеленілу Україну обігнала років на 100. І вона, перебуваючи під постійною загрозою від свого агресивного сусіда-неандертальця, не покладалася, як у нас при Зеленському, на те, що хтось їй щось дасть (головний гарант безпеки Південної Кореї й досі США), а сама дбала про розробки й виробництво найсучаснішої зброї, як Україна Порошенка.
У них дуже ефективні системи ППО і ПРО. Й ціни прийнятні. Але є законодавче обмеження на продаж зброї в країни, які на даний час перебувають у стані війни. Це щоб не добавити собі проблем до однієї колосальної й так існуючої.
Норма закону дуже чітка, але це тільки закон, до якого можна вносити зміни, доповнення, винятки.
Як, до речі, і в Швейцарії, де діють аналогічні обмеження. Просто треба поспілкуватися з парламентом, переконати… Ну, в Швейцарії в нас на почесному відпочинку (мабуть, так вона сприймає свою роботу посла) екс-прокурорка Венедіктова. Вона тупо не забажала зустрітися з групою депутатів парламенту. Й Україна не добрала за рішення 4-5 голосів, а потрібна нам цілком якісна зброя пішла на утилізацію!
А історія наших стосунків із Південною Кореєю має взагалі темну сторінку:
Коли попереднього разу з України з поганими передчуттями в листопаді 2024 року втікав і якийсь час переховувався злодюга Умєров (то була не остання втеча), після надання йому все ж Зе-гарантій про уникнення відповідальності вигадали якусь відмазку, ніби то була робоча поїздка міністра оборони.
Вишукали можливість зальоту в Сеул.
Його там навіть президент і міністр оборони прийняли.
Але в президента Юн Сок Йоля вже були проблеми — проти нього відкрили провадження і готувалося усунення. Він дуже хотів допомогти Україні й, попри попередні заяви, таки вніс проєкт про виняток для України.
Але опозиція підняла кейс Умєрова й звинуватила свого президента не лише в руйнуванні нейтралітету, але й у потуранні корупції. Закон показово провалили. А сам містер Йоль за пару місяців був усунутий.
Завдяки шашличнику-мародеру, відтак, ситуація для України різко погіршилася, бо повертатися до недавно відхиленого закону ніхто не спішить.
Там потрібна тиха й уміла робота. Ну, дипломатія — це ж не наше.
Вилізло оте Зелене непорозуміння й на весь світ проголосило, що оскільки Північна Корея відправляє в рф своїх військових і ракети, тому й Південна Корея нам має передати засоби захисту від них — ну, нам же всі у світі все винні.
Тому воно очікує від Кореї надання нам систем ППО й іншої підтримки. Й розтрубило, що направило про це запит корейцям і вже ведуться переговори.
Що прохання послали, правильно й потиху захисну зброю можна було б якось провести в чинних правилах, але після цього вихлопу ротом результат був безальтернативним. Із Сеула заперечили факт переговорів та готовність надати озброєння
У МЗС Південної Кореї заявили, що Сеул підтримував Україну, зокрема в енергетиці, інфраструктурі, охороні здоров’я та освіті й продовжить «розглядати заходи для допомоги у відновленні миру та відбудові».
Але про зброю краще й не заїкатися, принаймні, в голос. Бо ймовірність переправки засобів ППО, скажімо, через Польщу, яка купує зброю в Південної Кореї, теж була. Доки московський блазень свого рота не відкрив…
.
Ну і про Болгарію.
На території Болгарії стався інцидент із українським дроном, через що до міністерства в Софії викликали посла України.
З нашими дронами після ідіотських кадрових рішень Зе проблем стає трошки забагато, але ніхто нас прямо не звинувачує, всі погоджуються, що головний винуватець усіх проблем є ра-ша. Багатьох здивувало інше: виявляється, в Софії в нашому посольстві й далі послицею сидить скандальна пропагандистка міньєтів Ілащук.
Згадалося, як після дикого інциденту її ж ніби відсторонили. Тоді її пасинок-мажор, якого вона офіційно усиновила, скоїв у Відні після жорстоких катувань убивство сина віце-мера Харкова. Ніби крадену крипту не поділили. Для дипломатії такі скандали — це вже цілковите табу. Й так призначення згаданої послиці викликало збурення в Болгарії. А нині при недружньому уряді й черговому інциденті це й зовсім погано.
А чому ж ніби відсторонена виявилася й надалі на посаді послихи? А дуже просто. Вона була улюбленицею Єрмака й відсторонення не відбулося взагалі.
А звідки ж повідомлення? А розіграли класичну маніпуляцію за допомогою відомого шахрая й прислужника Банкової (нині з нього нам ще й опозиціонера разом з Федоровим зобразять) Стерненка.
Замість офіційного повідомлення запустили інформацію від того шахрая. Її далі розганяли масово й уже без вказівки на джерело. От усі й подумали, що хоч якась відповідальність в укрсучвлади появилася. Ні. Нічого не відбулося. Скандальній сексологині наказали сидіти й не висовуватися. От вона й узагалі ніяку роботу не вела в дуже важливій для нас країні. А зараз промелькнула в інфоповідомленні…
Дипломатія на марші… А ще в нас же й досі купа населення в захваті від кожного звуку ротом отого брехуна Стерненка. Ну-ну…
===
===
Мистецтво втрачати друзів і примножувати ворогів. У ініціативі Рамштайн відтепер на одного учасника менше. Звідти після сербського вояжу Zейла виходить частково визнана Республіка Косово. Косово не надто багата країна, з незначними можливостями й постійними загрозами вторгнення із Сербії. Але косовари все ж надавали Україні збройну допомогу.
І це при тому, що Україна досі не визнала Республіку Косово. Раніше це пояснювали загрозою для Криму. Далі просто по інерції. Зайве нагадувати, що однозначна підтримка України Албанією, яка є членом НАТО й без кількох кроків членом ЄС, тепер також стане проблемою для уряду в Тірані. Відтепер це вже стало реальною політичною проблемою на десятиліття, бо одне придурошне поїхало до Сербії й вирішило погратися в геополітику й зламати вибудуваний нашою дипломатією (не без моєї участі, до речі, баланс). Якого біса Zеленський перся до Сербії, пояснити взагалі неможливо. Хтось із його радників підкинув у пресу, що це такий демонстративний ляпас москві. А мені чомусь більше здається, що цей візит запланували й рекомендували саме в кремлі.
Ідеться про визнання Косова сербським. Мені закинуть, що Сербія ж так само у відповідь підтвердила визнання територіальної цілісності України. І цим нас підганяють до рашистського тренду про рівноцінність цих двох фактів, суверенітетів та визнань. І після заяв Zейла визнання в майбутньому незалежності Косова потягне демарш Сербії й не тільки із визнанням анексії не лише Криму, але й п’ятої частини України московщиною. Саме цього добивалася кремлядь і воно це реалізувало.
Рівності між обома факторами нема. Бо від’єднання Косово стало завершальним актом розпаду колишньої Югославії. Почався розрив із волюнтаризму Мілошевича й скасування статусу автономії та всіх прав нації косоварів. Нічого подібного Україна супроти територій, які окупувала раша, не робила. А ще за Мілошевича почався визнаний у багатьох країнах світу геноцид проти місцевого населення, який зрештою таки переріс у різанину всіх проти всіх, у якій серби, які становили абсолютну меншість у краї, зрештою програли. Але ж з москви, і тепер Zе, урівняли обидва процеси: окупацію та незаконну анексію наших територій рашистами й національно визвольну боротьбу косоварів проти фізичного винищення нації.
Незалежність Косово визнали 114 з 193 держав-членів ООН і це не призвело до руйнування їх стосунків із Сербією. Сербія претендує на вступ до ЄС і НАТО, де абсолютна більшість країн визнали незалежність Косово й встановили з ним дипвідносини. Нагадаю, що наші головні союзники визнали й активно підтримують Косово. Й це буде вже додатковою проблемою для України. А бандитську анексію рашистами українських територій визнали, крім рашистану, ще Нікарагуа, Еритрея й Науру. Тож, це чисто рашистський підхід урівняти агресію раші, окупацію та анексію з визнаним більшістю світу самовизначенням косоварів після геноциду. У цій історії якраз із певними умовностями Україна після 1991 року й донині може сприйматися за певний прообраз Косова. Ніби ж усьому світу ясно. Але ж Україною править московський блазень, який цю стабільну позицію зламав.
Дещо з мого досвіду. Мені від міжнародного комітету довелося в 2011 році приймати в Раді голову Народної Скупщини Славіцу Джукіч-Деянович. Саме я тоді запропонував формулу, що Україна сподівається на дипломатичне рішення між Бєлградом і Пріштіною, враховуючи прагнення обох увійти в ЄС і НАТО. При тому Київ має уникнути власних рішень з метою не зашкодити порозумінню й євроінтеграції обох сторін. Спікерка визнала підхід прийнятним, а потім у МЗС це прийняли за правило поведінки, про що й розповів мені сам міністр. 15 років дотримувалися цієї методики, доки українчики не обрали собі московського блазня, а він поїхав до Бєлграда утверджувати кремлівські наративи.
На останок: Zеленський цього разу зробив не український і навіть не сербський вибір, а московський…
Мить зняття з будівлі парламенту в Пріштіні гігантського прапора України з маніфестом підтримки.
