Заява радника офісу президента щодо того, що «мене це все дістало» та «будемо розбиратись» щодо проблем оборони та організаці ведення бойових дій, не є спробою сприяти вдосконаленню нашоі армії та не підсилює наш спротив. Навпаки.
Це спроба втрутитись у рішення військового керівництва, щоб перекласти відповідальність за деякі трагічні політичні рішення політичного керівництва на військових.
Думаю, всім очевидно, що тільки залізна витримка та внутрішній стрижень нашоі армії забезпечили у вкрай несприятливих умовах, створених політиками, втримання російського удара, ціною великих втрат та великих жертв.
І думаю, якщо політичні діячі з офісу продовжать практику публічно втручатись у справи армії, замість сприяння та системної роботи, і змусять військових говорити, наслідки будуть для деяких політиків нищівними.
Коли свідки розкажуть чому не були підірвані мости, затримане розгортання, накази «не провокувати», чому спрямували частину військ в оточення, чому були інші рішення з трагічними наслідками, то політикам доведеться дуже багато говорити про себе, а не про військових. У тих хто сидить далеко від війни у кабінеті, виникає хибне відчуття безвідповідальності та здатності знов вести свої піар ігри та знов перекладати відповідальність з себе на когось іншого.
Припиняйте ці ігри. Влада має працювати для оборони в інтересах армії, без піару, без публічних окликів. Не забувайте що ви робили та що казали 24-26 лютого, і хто тоді діяв, а хто згадував про всеосяжне перемир’я.
Армія зараз — найавторитетніший інститут у суспільстві, і влада має говорити з армією по-державному, говорити мовою законів, бюджетів, указів та рішень, а не мовою піару.
Юрій Бутусов
Чим далі від Києва війна — тим більше з’являється політичних ігрищ на кістках. Одні починають «шукати винних» та готуватися до нового політичного сезону, а інші — «стрілочники» — намагаються, очікувано, перекласти відповідальність за всі помилки на армію.
Учора в ефірі «Фейгин Live» «голос Офісу Президента» Олексій Арестович підняв питання відповідальності за підготовку до війни, оборону півдня на Кримському напрямку та забезпечення, навченості Територіальної оборони. Якщо читати між рядків — суспільству потрібно дати крайніх та визначити винних за допущені помилки.
Так от, якщо хтось не знає або забув, то я нагадаю — Збройні сили України займаються застосуванням та підготовкою армії. А їх забезпеченням, переозброєнням та розвитком, як і підготовкою держави до оборони у мирний час займається Міністерство оборони, Верховна Рада та Кабмін. Але найголовніше інше — усі ключові прізвища які відповідають за ці процеси визначаються виключно з Офісу Президента.
Тому, пане Олексій, можете почати свій «маленький джихад», як Ви озвучили, з Ваших колег по Офісу, а саме:
— хто понесе відповідальність за призначення Міністром Тарана та НГШ Хомчака, які фактично на два роки зупинили розвиток ЗСУ?
— хто понесе відповідальність за провал державного оборонного замовлення два роки поспіль?
— хто понесе відровідальність за такі проекти як «два корвети до 2035 року» які з‘їли значний відсоток оборонного бюджету та не працюють в цій війні?
— хто понесе відповідальність за штучне блокування запуску Територіальної оборони на рік, через небажання щоби Закон був не від Президента?
І головне — хто три місяці з дня в день говорив, що «війни не буде» та блокував усі намагання військових почати проактивну підготовку?
І якщо хтось раптом забув, то я нагадаю, що смачну каву в сонячному Києві вам забезпечують сотні загиблих та поранених чоловіків та жінок щодня. Щодня. І сьогодні шукати винних серед них — абсолютно не найкраща ідея. Винні не в армії, хоч і там є кого і за що спитати, винні у високих кабінетах які формували бюджети, політики та визначали прізвища на ключові посади.
Тарас Чмут
Відносно геніального формулювання Арестовича щодо втрати Півдня.
По-перше, важливо розуміти: всі його оцінки критично залежать від стану взаємин із Подоляком-Єрмаком-Зеленським. Коли там медовий місяць (у нашому конкретному випадку 2,5 місяців), то губи пана Арестовича створюють найпотужніший вакуум і відірвати їх від задниці Яневтіка стає нереально. Наразі ж спостерігаємо деяке охолодження стосунків, тож, коментарі стають трошки ближчими до реальності.
Але з правдою вони й сьогодні мають дуже мало спільного.
Бо «проєбалі» означає «недогледіли», «недооцінили», «не звернули уваги», «запізнилися» тощо.
Але мости з Криму ще від 2014 були заміновані, перешийок також, вся місцевість пристріляна тощо. Тобто, легко пройти звідти на Херсон-Маріуполь московити мали, висловлюючись високим стилем Арестовича, нуль цілих хуй десятих. Але згодом у рамках «миротворчих зусиль» Зеленського-Путіна там (і в кількох інших місцях) почали організовувати КПВВ та якийсь транспортний хаб. Відповідно, все розмінували, а армію позбавили навіть теоретичної можливості стримати ворожий наступ. І це не пройоб, а політична помилка — з тих, що «гірші за злочин».
Знаєте, я тривалий час не міг зрозуміти, для чого Путін підтримує Зеленському імідж ефективного миротворця, при якому значно зменшилася кількість жертв на Сході, адже давно вже було ясно, що через ситуацію всередині країни «поставити товар» Москві у вигляді виборів на окупованих територіях, реїнтеграції їх в Україну на правах суб‘єкта федерації Зеленський не зможе. Для чого ж його зміцнювати замість зіграти на хаос?
Сьогодні відповідь на це питання в нас є. Лоха, який оголосив себе Янелохом, розвели «на довєрочку» і змусили практично без бою віддати Південь.
За це десятки тисяч заплатили своїм життям.
П.С. Я обіцяв собі не писати про це до кінця війни. І якби вони так нахабно не брехали, дотримався б слова.
