Вівця з російського телебачення вибігла в прямий ефір з плакатом. Українці на мить готові були пробачити розстріли породіль і братські могили в Бучі та Ірпені. Чому цього не варто робити?
Постановка з редакторкою “Пєрвого канала” Мариною Овсянніковою у своєму задумі — геніальна спецоперація. Хто пригадає щось подібне, коли комусь вдавалося що-небудь сказати чи показати «від себе» в ефірі рашистського Völkischer Beobachter?
Трапилося це на 19-й день геноциду, який чинять росіяни над українцями. І вийти і сказати щось у намисті з кольорами “братніх народів” про “нєт войнє’— такий собі сміливий акт. Банка з помідорами, яка збила ворожий дрон, має більше гідності і поваги.
Головне, що треба знати про цей моноспекталь на каналі Костянтина Ернста, — це те, що цей плакат був спрямований на західні країни і аж ніяк не на російський ринок. Після того, коли всі передовиці світу вийшли із фото закривавленої жінки у Чугуєві, після виходу репортажів про обстріли пологового у Маріуполі росіян стали ненавидіти всі. Навіть ті, хто тривалий час заглядав їм до рота. Росіян — повноцінних співучасників злочинів кремля в Україні — заслужено пресують санкціями. Їх “пресують” у ресторанах, магазинах і готелях, школах і університетах. За воровськими поняттями самих росіян — “их не уважают”. Вони нині гірше лепрозорію. І тому мати будь-які справи з ними зараз — це дурний тон і неодмінно викличе негативну реакцію. Сукупно це напряму впливає на те, що завтра буде у рядового маленького рашиста у каструлі — і тому вони вирішили хутко придумати, що ж його зробити. В хід пішов художній хист Ернста і набита сценарна рука на байках про смажених снігурів та розп’ятих хлопчиків. Усіма доступними каналами росіяни прагнуть розширити наратив про “простых людей, которые хотят мира”. І які страждають без кружевних трусиків більше, аніж 67 мешканців Бучі, уже похованих у братській могилі біля церкви. Чи 2500 мешканців Маріуполя, які померли в російській облозі.
Аби росіяни уникнули осуду і санкцій — в хід пішла Марина Овсяннікова — жінка, яка багато років поспіль писала сценарії про “укрофашизм на Украине” для Катєріни Андрєєвої — офіційного пропагандистського рота Кремля. Трішки магії телебачення — і хештег #stophatingrussian в тренді Твіттера. І маємо результат, який хотіли російські пропагандисти. Замість того, щоб говорити про звірства рашистів в Маріуполі та Гостомелі всі обговорюють постановочний подвиг російської пропагандистки. До слова — це ще і гарна грантова тема. Ось побачите — толерантні західні уряди за допомогою цього кейсу ще і будуть втюхувати грантові програми на пошук діалогу з росіянами.
Тим паче моноспектакль початково був запланований на західну аудиторію. Редакторка вибігла з плакатом, на якому першим рядком було написано «NO WAR». Не “нєт войнє”, а саме англійською. Чому? Бо ця картинка була не для росіян. Не для простих росіян, які навіть рідною мовою три речення без матюків не напишуть. А саме — виключно для Заходу. Чому росіяни вирішили хутко включитися в інформаційну війну? Бо нині весь світ захоплюється Україною не лише через професійну і сильну армію. А й через спротив, який чинить пересічний українець. Біатлоністка, яка проміняла рушницю на автомат. Православний боксер, який пішов до тероборони. Фізик, який під обстрілами евакуює людей із Ірпеня. Звичайний фермер, який тягне на «джондірі” новенький російський Т-80. Це захоплює, викликає емпатію і сприяє поставкам зброї та допомоги.
І коли росіяни зрозуміли, що їх ванільні мітинги проти війни — нікого не вражають, то у хід пішла історія “маленької людини”, яка пішла проти системи. А це гарна історія для перших шпальт і вечірніх ефірів. І то нічого, що ті самі пропагандисти щедро розганяють по тих самих західних ЗМІ не без допомоги нашого внутрішнього малороса наративи наступного характеру.
Перше — що опираються російській окупації мешканці російськомовних міст, а отже — це більші патріоти, ніж західняки. І значить, щоби потім був мир — треба увести до нашої Конституції другу російську державну мову. Наратив абсолютно гидкий — бо ж вся соціологія показувала стійку українізацію Сходу і Півдня. І коли Росія побачила, що епосі русифікації скоро прийде кінець — кинула на голови харків’ян і охтирців бомби. Особливо цікаво, що цю ж частушку нині щедро заводять і страшно ліберальні росіяни — мовляв, дарма відмінили закон Колесніченка — Ківалова. Був би у дії — і війни б не було. Спасибі, але досвід Білорусі показав, що за втратою мови неодмінно приходить тиха анексія.
Друге — що терміново треба зупинити війну, а зробити це можна тільки, погодившись на нейтралітет/позаблоковість/роззброєння України. І взагалі, ви що тут, вважаєте це нормально, що Росія не має безпекових гарантій?! Дуже слизький наратив, бо ж насправді Росія відчепиться від нас лише тоді, коли її військове м’ясо максимально стане компостом на українській землі.
Третє — зі свіженького. Що Україна… буде розсадником тероризму в Європі, бо наважилася запросити іноземців в легіон. А це головорізи з джавелінами. Тут цікаво те, що на противагу колишньому спецназівцю Королівської морської піхоти і сину британської депутатки Бену Гранту — Росія виставляє хіба кадирівців та сирійських найманців. Оці сумнівні люди будуть захищати в Україні російську мову і інтереси РПЦ.
Четверте: “Російські військові займаються мародерством, бо маленьким хлопчикам немає чого їсти”. Окупанти займаються мародерством тому, що вони ординці і по-іншому воювати не вміють та іншими вже ніколи не стануть. Напевно, від голоду росіяни грабують оселі українців та тягнуть все — телефони, фени, м’ясорубки і норкові шуби. Ще і хваляться у розмовах з матерями, що класно помародерили на ситій Україні з котеджами.
І коронне: росіянам болить, що за фашизм різновиду Z треба нести колективну відповідальність. І тому зараз активно множиться наратив, що росіяни ні в чому не винні — і залишати їх без заробітків в Instagram та поїздок в Рим не можна. Насправді ж росіяни мають понести ту відповідальність таку саму, як пройшли усі німці за Голокост і злочини нацистів. Там не було поділу на “хороших”, “поганих” і невинуватих… Страждали і платили за гріхи усі ще півстоліття.
Коли українці, над головами яких пролітають бомби і ракети, хочуть істерично знайти “хороших русских”, записати в сльозах “обращение к моим русским подписчикам” — це якась жалюгідність і відсутність поваги до самих себе. Це бажання виникає тоді, коли у голові кисіль і не має бажання взяти відповідальність за долю самого себе і своєї родини у власні руки. Це дуже інфантильна віра в те, що цар поганий, а бояри хороші — і вони допоможуть зупинити війну і повернути тобі твоє безлактозне латте під російський реп.
Ви бачили російських військових? Це пуголовки із вонючого болота. А бурі серед заростів ряски ніколи не буває. Найліберальніший Навальний каже не про те, що російські війська мають піти геть з України, а про русофобію і жахи від того, що мама із Пермі не може продавати якісь фінтіфлюшки в Instagram. Тому нашу проблему із росіянами треба вирішувати остаточно і радикально. Як робить це наше ЗСУ. І чим швидше наші шукачі гарних росіян займуться ділом — підуть відкривати свої кав’ярні, манікюрні, стануть за каси, — тим швидше ми нахромимо на нашу виделку генномодифікованого бройлера з двома головами.
Хороші росіяни, з якими можна вести конструктивний діалог, це ті, що уже не ворушаться і не говорять. Бо всі інші тихо мовчать, коли українців хоронять у братських могилах.
