Вчора був серед тих 5,5 тисяч (всього-навсього за 2 годин) людей, які переглянули прес-конференцію Зеленського до дня журналіста.
Несподівано для мене ляпів було небагато, але в Зеленського досі відсутня державницька позиція щодо візії та місії України у майбутньому.
Про це свідчать відповіді на питання щодо НАТО та умов закінчення війни.
Щодо НАТО, то Зеленський ухилявся від прямих відповідей про твердий курс на вступ до НАТО, розповідаючи, що саме НАТО має знайти той шлях, щоб Україна вступила до альянсу, а не навпаки. Це абсолютна дурниця, такого шляху немає і не буде жодних винятків, бо це не передбачено Статутом цієї організації. І зламати її під себе як Конституцію України — не вдасться.
Різануло вухо: після закінчення війни ми маємо знайти для себе формат захисту в певному союзі. Тут йдеться про те, що Зеленський радше згоден погодитися на Будапештський меморандум — 2, аніж на вступ до НАТО.
Єдиним гарантом нашої майбутньої безпеки може бути лише НАТО. Цього Зеленський або не розуміє, або виконує настанови щодо не вступу до НАТО, як путін заповідав.
Петляння від вступу в НАТО продовжується.
Ще різануло вухо твердження: у кожного ж своє розуміння перемоги. Нам вже намагаються вкинути цей наратив.
Ні, в більш ніж 80% українців одне розуміння перемоги — вихід на кордони 1991 року. Це є ціллю Головнокомандувача Залужного, яку він озвучив вже давно. Ось це і є розумінням перемоги — звільнення всіх українських територій.
Яке розуміння перемоги у Зеленського, він не озвучив.
Видно було, що питання від журналіста Сорокіна із The Kyiv Independent вивело Зеленського із рівноваги: «Чи є розуміння чому ворог дійшов до ГЕС в березні минулого року? Чи ведуться слідчі дії щодо сбушників-зрадників, які цьому сприяли? Чи будуть вони покарані? Чи є розуміння чому так сталося».
Хороше питання, адже це пряма відповідальність президента.
Але тут ми почули знов якийсь каламбур (посилання на це відео на сторінку друга дам в коментарі), в якому жодної внятної відповіді ми не почули.
Ну і класика: на питання про економіку, оподаткування, відновлення країни, корупцію та все інше, ми почули відповідь в стилі — мені нема коли думати стратегічно, бо я займаюся зброєю та міжнародною політикою.
А ми думали, що просто відосики-звернення записує та пані Ілащук з іншими «глибоко досвідченими дипломатами» працює на зміцнення іміджу країни.
А виявляється, ні).
З прес-конференції Зеленського
Питання: Чи відчуваєте ви свою провину за все, що відбулося з Україною і її народом під час вашого президентства?
Відповідь: Ніякої моєї провини в цьому немає. Я хотів, щоб народ жив краще, щоб були заасфальтовані вулиці і дороги, щоб були посаджені мільярди дерев, щоб у кожної бабки був смартфон тощо. Що в цьому поганого? Грошей на все не вистачало, тому прийшлося скоротити армію, звернути ракетні програми, які тоді були нікому не потрібні. Да, дороги вийшли дорожчими в два рази, але ж вони будувалися!
Питання: На стадіоні Порошенко попереджав вас, що робота президентом потребує всіх сил і наснаги, що ви не будете бачити дітей і дружину, але ви пішли на це, чому?
Відповідь: Я гадав, що це було перебільшення. За перші два роки я відпочивав 12 разів, весь час був з дружиною і дітьми. У мене був високий рейтинг, і я вважав, що підібравши на ключові посади вірних людей, я зможу їм довіряти і не дуже заморочуватися на різних там НАТО і так званих міжнародних стосунках. Тим більш, що левову частку моїх обов’язків добровольно взяв на себе Єрмак.
Питання: Чому ви так хотіли посадити хоч за що-небуть Порошенка?
Відповідь: По-перше, це було обіцяно мною людям, які привели мене до влади. По-друге, я відчував, що Порошенко не дасть мені спокійно балотуватися на другий строк. По-третє, багато було в мене прихильників, яким порошенківська «Армія. Мова. Віра» були поперек горла. Та й я надіявся, що зустрівшись з Путіним, ми порішаємо, що залишиться нам, а що йому, щоб зберегти наші рейтинги. Я вірив, що Путін не піде війною, бо мені здавалося, що війни хоче Порошенко, і я про це відверто казав. На жаль, я помилився. Кожен має право на помилку, і я жива людина, мені тільки 43 роки, і я хотів бути президентом.
Від редакції. На жаль, жоден з журналістів, яких допускають до «свєтлєйшего», йому ці питання не задасть, а він щиро не відповість, а як всі брехуни, буде повторювати улюблене: «І це правда». Тому треба дочекатися суду, де йому обов’язково поставлять ці питання. МІЖНАРОДНОГО СУДУ!
Матвій Перція
