Насправді Петро Порошенко здобув у суді грандіозну перемогу.
Суд визнав що Порошенко ні в чому не винний. Позаяк санкції проти нього впроваджені були не за щось, а «превентивно». Що таке «превентивно»? Це коли щось роблять на випередження.
Тобто врізали ви куму в рило — бо боялися що він вріже вам. Так, він на вас ще й не замахнувся — а ви превентивно. На випередження. Щоправда, у звичайному житті, за такі превентивні заходи, бува, кидають до буцегарні. І правильно роблять.
Суд визнав, що Петро Порошенко не робив нічого осудного. Але Зеленський боявся що зробить. Тому Зеленський впровадив проти Порошенка санкції, якими перешкодив Фонду Петра Порошенко не тільки допомагати ЗСУ, а й сплачувати податки. Що тягне за собою звинувачення у несплаті податків. Бо Порошенко нічого не робив, але ЗЕ — превентивно.
Так-так — саме Зеленський. Суд визнав, що санкції наклали не уряд і не РНБО — їх впровадив Зеленський особисто. РНБО і уряд перекинули відповідальність на Зеленського. Крапка. Закомпостовано.
Насправді, це рішення Зеленського відкриває широчезні перспективи. Завтра так можуть посадити Марусю Звіробій, наприклад — за те що вони з Софією Фединою колись сказали про Зеленського неприємне. Так, вони не зробили нічого крім слів. А їх — превентивно.
Далі можна буде… Та будь-кого з нас можна буде превентивно заарештувати, превентивно задіяти проти нас заходи для запобігання насилля (тобто відгамселити) і превентивно засудити. Ні, а чого? Ну санкції ні за що впроваджувати можна ж? Можна ж ні за що блокувати рахунки і перешкоджати діяльності…
Як у старому анекдоті: «Ну не люблю я тебе, чоловіче, розумієш?! Не люблю!!!»
Я навіть не сумніваюся. Зелена влада давно впровадила б проти нас такі от превентивні заходи, аби превентивно зробити українців щасливими методом превентивного знищення всіх нещасних. Єдине лихо — на перешкоді зеленої влади стоїть Петро Порошенко.
А Петро Порошенко — це цілковито самодостатній політик. Це великі гроші. Це мільйони прибічників. Це розгорнуті партійні осередки в регіонах. Це міцні міжнародні зв’язки, через які зелені не можуть переступити попри все бажання. Порошенко нарешті, це досвід лихих 90-х і двох революцій, після яких нинішніх мальчіков він сприймає… власне, як зелень шмаркату.
Часто виглядає, що все це збіговисько зелених неуків розбудили в Порошенкові азарт мисливця. Чим більше вони його кусають, тим більше адреналіну відчуває Порошенко. Азарт боротьби — велика сила.
Зелені розбиваються об Порошенка і бісяться від того. Їм дуже хотілося б аби на місці Порошенка було якесь «нове обличчя» з молодих та перспективних. Таке молоде обличчя вони старанно облили б багном руками Іванових, Петрових, Гладких та Лещенків, а якби не допомогло — влупили б санкції.
Превентивні.
Але битися їм доводиться з Порошенком і всі їхні потуги доводять їхнє зелене безсилля. Я переконаний одного дня зелені програють.
І тоді Петро Порошенко і його команда багато за що з них спитають. За законом.
Mason Lemberg
Ще трошки про привентивне покарання у якому зізналась влада щодо Порошенка.
Превентивне покарання — це коли тебе карають не за те, що ти зробив, а за те, що ти можеш зробити, як комусь здається…
Не за факт. А за потенціал. За уяву влади. За підозру….
Це не про закон. Це про страх системи перед тобою — навіть якщо ти мовчиш. Навіть якщо ти ще нічого не сказав чи зробив.
Це не правосуддя — це стратегія залякування.
Це — репресія на випередження.
Гітлерівська Німеччина застосовувала превентивні арешти масово.
Після 1933 року нацисти почали відправляти в концтабори всіх, хто міг бути “небезпечним” — без суду. Комуністи, соціал-демократи, профспілкові активісти, євреї, роми, гомосексуали. Навіть ті, кого просто вважали “асоціальними” — безробітні, безпритульні.
Формулювання було просте: “превентивне затримання в інтересах державної безпеки”. І цього вистачало, щоб зникнути безслідно.
У сталінському СРСР це мало інші назви, але ту ж суть.
“Профілактичні розмови”, “нагляд КДБ”, “арешт за антирадянські настрої”. Людей карали не за вчинки, а за неблагонадійність. За приналежність до «неправильного» кола. За потенційну нелояльність. Це була система, яка хотіла не судити — а тримати всіх у постійному страху.
А тепер — увага. Це не артефакт історії. Це досі живе.
У Білорусі людей арештовують “на всяк випадок” перед річницями протестів.
У Росії — штрафують і садять за пости, які могли б “дестабілізувати ситуацію”.
У Китаї — за допомогою системи “соціального рейтингу” відстежують і карають громадян ще до того, як вони порушили щось.
У багатьох країнах — активістів попереджають, обшукують, обмежують до того, як вони щось встигли зробити.
Тепер до них доєдналася і Україна(
Це — карантин свободи.
Це — логіка: “Ми не чекаємо злочину. Ми караємо за намір. За підозру. За профіль. За інакшість.”
І це має бути названо своїм іменем — ганебною практикою, що суперечить будь-яким уявленням про права людини і справедливість.
Бо завтра “превентивно” можуть покарати будь-кого.
Навіть тебе. Навіть за думку.
Превентивне покарання — це коли тебе карають не за те, що ти зробив, а за те, що ти можеш зробити.
Не за факт. А за потенціал. За уяву влади. За підозру.
Це не про закон. Це про страх системи перед тобою — навіть якщо ти мовчиш. Навіть якщо ти ще нічого не сказав чи зробив. Це не правосуддя — це стратегія залякування. Це — репресія на випередження.
Гітлерівська Німеччина застосовувала превентивні арешти масово.
Після 1933 року нацисти почали відправляти в концтабори всіх, хто міг бути “небезпечним” — без суду. Комуністи, соціал-демократи, профспілкові активісти, євреї, роми, гомосексуали. Навіть ті, кого просто вважали “асоціальними” — безробітні, безпритульні. Формулювання було просте: “превентивне затримання в інтересах державної безпеки”. І цього вистачало, щоб зникнути безслідно.
У сталінському СРСР це мало інші назви, але ту ж суть.
“Профілактичні розмови”, “нагляд КДБ”, “арешт за антирадянські настрої”. Людей карали не за вчинки, а за неблагонадійність. За приналежність до «неправильного» кола. За потенційну нелояльність. Це була система, яка хотіла не судити — а тримати всіх у постійному страху.
А тепер — увага. Це не артефакт історії. Це досі живе.
У Білорусі людей арештовують “на всяк випадок” перед річницями протестів.
У Росії — штрафують і садять за пости, які могли б “дестабілізувати ситуацію”.
У Китаї — за допомогою системи “соціального рейтингу” відстежують і карають громадян ще до того, як вони порушили щось.
У багатьох країнах — активістів попереджають, обшукують, обмежують до того, як вони щось встигли зробити.
Це — карантин свободи.
Це — логіка: “Ми не чекаємо злочину. Ми караємо за намір. За підозру. За профіль. За інакшість.”
І це має бути названо своїм іменем — ганебною практикою, що суперечить будь-яким уявленням про права людини і справедливість.
