Україна є найбільшою військовою силою серед маленьких країн-сусідів. Нам потрібно об’єднуватися в регіональні військові союзи, тоді, може, ЄС і НАТО нам не потрібні стануть зовсім, або принаймні Україна зможе розмовляти ними з більш сильних позицій. Про це заявив військовий експерт і блогер ОЛЕКСІЙ АРЕСТОВИЧ.
Першу частину інтерв’ю читайте тут — Россия поглотит Украину к 2042 году
— Як ваша ідея про перейменування України в Русь-Україну лягає в концепцію євроінтеграції, вступу нашої країни до Європейського Союзу та НАТО?
— НАТО взагалі прийме кого завгодно. Тут без проблем. Туреччину прийняли, чому не прийняти «Русь»? До того ж, якщо у нас з’являється такий проект, то нам і Євросоюз не дуже потрібен. Нам потрібні регіональні військові союзи — Польща, Литва, Грузія, як мінімум.
— У студії «Апострофа» був Ілія Куса, який сказав, що Україні потрібно зосередиться на найближчих сусідах і створювати якийсь союз із Польщею, Угорщиною, Чехією.
— Ось зараз обговорюється проект «Міжмор’я» або його численні варіанти. Для нас це перспективно. Як мінімум, це завдання національної безпеки. Принаймні тим, з ким ми пов’язані політичним, військовим союзом, прямі військові дії проти нас буде складніше починати.
НАТО — так, Євросоюз — тут питання. Потрібно дивитися на варіанти розвитку. Якщо нам не вдасться стати «Руссю-Україною» і заявити претензії на територію від Балтійського моря до Чорного, то в тісному союзі з країнами Балтії, з певною політикою по відношенню до Білорусі, щодо частини росіян, які більше орієнтовані на Київ (а таких людей там чимало), підібрати Молдову і Грузію, — і тоді ми зовсім по-іншому можемо розмовляти і з ЄС, і з НАТО. А якщо цього немає, то для нас другою стратегією, стратегією заміщення є все-таки вступ до ЄС і НАТО, і там — вбудовування в наднаціональний проект і так далі.
Але це буде прикро для культури Київської Русі, яка, з моєї точки зору, є однією з десяти-дванадцяти світових культур, таких базових стовпів, на яких взагалі стоїть людська цивілізація як така. Її грубо перервали, не дали розвинутися, і, хоча цього птаха збили в польоті, він живий. Його можна оживити і змусити знову злетіти, і потім вже вступати в усі ці союзи, в наднаціональні структури, якщо сильно знадобиться.
Це поліетнічний проект, політична нація, яка включає в себе дуже багато різних людей. Вона сама мікроЕвросоюз, в якомусь сенсі — мікроНАТО, і може на це претендувати. Ось якщо в Київ поставити циркуль і обвести коло до кордонів Німеччини-Австрії, то ми точно є найбільшою військовою силою. Тобто ми можемо претендувати на те, щоб з нами рахувалися. Наприклад, я б на місці влади уклав із країнами Балтії та Молдовою такий цікавий союз, що, якщо починаються військові дії третіх країн проти країн, з якими Україна уклала союз, то ми негайно вступаємо у війну на боці цих країн. Пояс територіальної оборони…
— Це раціонально? Ми ще свій конфлікт не закінчили…
— Абсолютно. Союзництво прошивається нитками. На чому стоїть НАТО? Воно стоїть на цій раціональній п’ятій статті: напад на будь-якого члена НАТО є нападом на всі держави. І ось уявіть собі, що ви хочете напасти на когось маленького, образити маленьку Молдову, а Україна говорить: я негайно вступаю у війну, щойно ви нападете. І тоді ви починаєте додавати до цього рівняння 500 тисяч українських силовиків.
— Якщо говорити не про кадровий склад, а все-таки про військову міць, — Україна здатна на таке? Або що потрібно зробити для того, щоб була готова?
— Армію треба продовжувати реформувати — вона реформується. Тенденції, які відбуваються в Збройних силах, мені теж подобаються. Наприклад, до 20 грудня має відбутися перехід органів управління на натовську систему. Америка збільшила військову допомогу, Британія має намір збільшити кількість місій, інструкторів, військову допомогу. Командувачем сухопутних військ Канади, які займаються в основному допомогою Україні, став етнічний українець Павло Винник тощо. Тому справи досить непогані.
До того ж внутрішня ситуація в країні складається вдало. Зеленський та його команда отримали абсолютну більшість всюди. Вони мають моральне, легітимне і легальне право на проведення будь-якої політики. Нехай проводять ту, яку потрібно. Тому що вони ж теж стоять перед питанням: а що далі, яку далі Україну будувати? Вони точно не хочуть, щоб продовжувалася стара Україна, і хочуть її прикінчити. Якщо вони Кличка хочуть зняти, то точно хочуть убити всю стару політичну систему. І питання в тому, що ж будуватимуть ці люди?
Я вважаю, що те, що сталося — це був електоральний Майдан. Тобто перший Майдан був на барикадах, другий — був у виборчих кабінках, де люди практично скасували старий політичний клас як такий, за винятком невеликих груп симпатиків за цінностями. Наприклад, хтось — за Росію, хтось — за ЄС і НАТО в сенсі радикальної прозахідної політики, яку репрезентують «Голос» і «Європейська солідарність». І все — кінець політичного класу. Померла УРСР. 28 років вона борсалася, і нарешті, закінчилася. Вона була трошки смішною, абсолютно аморальною, корумпованою і дуже-дуже нудною, без зльоту, без стратегічного мислення.
Олексій Арестович: «Тенденції, які відбуваються в Збройних силах, мені подобаються»Нас завжди «робили» на стратегіях наші сусіди. Та ж Угорщина мала послідовну стратегію щодо законодавства, а ми не маємо ніякої послідовної стратегії. Правило завжди дуже просте: навіть маленька структура, яка має стратегію і яка воює проти великої структури, у якої немає стратегії, яка живе за принципом «Не чіпайте нас», вона завжди на історичних дистанціях виграє.
У нас люди говорили, що втомилися від війни. А я їм завжди ставлю запитання: а чому росіяни не втомлюються від війни останні шістсот років?
— Чому? Є така стратегія?
— У них є стратегія, вони розуміють, для чого їм це. Ми 28 років були державою без стратегії, якщо не говорити, що останні 128 років, а якщо розібратися, то останні 328 років. Якщо у нас не з’явиться стратегія, ми приречені. Зараз у світі закінчилася перша війна глобалізації. Поки пауза. До 2030-х років відбудеться перехід основних південно-східних країн на шостий технологічний уклад — буде нова економіка, буде нова хвиля глобалізації. Якщо Росія знайде до цього часу нову форму імперії, і якщо ми не усвідомимо свої інтереси, якщо не побудуємо стратегію і не почнемо їх методично, холоднокровно переслідувати, ми програємо в історичний час Росії знову.
— Але поки не видно, чи є у нової команди стратегія. І ця стратегія ж не сьогодні на завтра з’явиться.
— Ось ми і підказуємо щосили цій новій команді.
— Тобто все, що ви говорите про «Русь-Україну», має бути певною стратегією?
— Так, для мене це єдина стратегія, яка можлива в даній ситуації. Другою, звичайно, залишається дрейф, прискорений рух убік ЄС і НАТО. Це теж прийнятний варіант. Він не прийнятний культурно, бо ми будемо розчиняться в наднаціональних структурах. Хотілося б зберегти або відновити ту унікальну задумку, яка закладалася тисячу років тому в Київську Русь.
— Але чи можливо це?
— Можливо.
— У риториці, у заявах нинішньої команди ви бачите якісь натяки на політичний націоналізм, про який ви говорите?
— Один радник, я не пам’ятаю ім’я, запропонував перейменувати Росію в Московію.
— Це жарт, швидше за все.
— Так. Але тим не менше. Я бачу, що зараз все стрімко змінюється. Поки я можу констатувати наступне: вони точно хочуть покінчити з тим, звідки вийшли. Але є ж дві мотивації «від» і «до». Ось з «від» у них все в порядку — ніколи більше старої системи тут не буде. «До» — треба дуже щільно з ними працювати. Людей, які б мали виразну стратегію, крім безумовного збереження дрейфу вбік ЄС і НАТО, захисту національних українських інтересів, які могли б забезпечити стратегічний прорив, я не бачу. Але підказуємо їм, як можемо, на кожному кроці.
