Інформація щодо поточних втрат рф внаслідок санкцій, станом на 17.01.2026
1. Доходи росії від нафти й газу у 2025 році впали до найнижчого рівня за останні п’ять років, завдавши відчутного удару по федеральному бюджету.
— За даними Мінфіну рф, надходження від нафтогазового сектору скоротилися на 24% і становили 8,48 трлн рублів — мінімум з початку десятиліття.
— Фінансовий провал став наслідком одразу кількох факторів: падіння світових цін на нафту, посилення санкцій, зростання дисконту на російські барелі та зміцнення рубля, яке додатково «з’їдає» бюджетні доходи в національній валюті.
— У результаті ключова сировинна галузь, на якій десятиліттями трималася російська бюджетна модель, перестає виконувати роль стабілізатора.
— Найбільший удар припав на нафтові доходи. За оцінками, надходження від продажу нафти скоротилися більш ніж на 22% — до 7,13 трлн рублів, що стало найгіршим показником з 2023 року. Середня ціна Urals для податкових розрахунків у 2025 році знизилася до 57,65 долара за барель, що на 15% менше, ніж роком раніше.
— Після внесення США до санкційних списків «Роснефті» та «Лукойлу» наприкінці року дисконт до Brent зріс приблизно до 27 доларів за барель, змушуючи росію продавати нафту зі значними знижками, аби втримати покупців.
— Ситуацію погіршило і зміцнення рубля: у середньому в 2025 році курс становив 85,67 рубля за долар, що означало менше рублевих надходжень з кожного експортованого бареля. У поєднанні з низькими цінами це різко скоротило реальні доходи бюджету.
— Газовий сектор виглядає ще слабшим. Податкові надходження від газової галузі обвалилися більш ніж на 30% — до 1,35 трлн рублів, найнижчого рівня з пандемічного 2020 року. росія фактично втратила європейський ринок газу, а з початку 2025 року припинився і транзит через Україну.
— Переорієнтація на Китай не здатна компенсувати ці втрати ні за обсягами, ні за цінами. На тлі різкого падіння доходів Кремль змушений покривати зростаючий дефіцит за рахунок проїдання Фонду національного добробуту та дорогих внутрішніх запозичень.
— Це означає, що фінансова ціна війни для росії лише зростає, а ресурсна база бюджету продовжує звужуватися, підриваючи здатність держави утримувати нинішній рівень витрат у середньостроковій перспективі.
2. Надходження до федерального бюджету росії від митниці у 2025 році різко скоротилися, зафіксувавши ще один провал у зовнішньоекономічній частині доходів держави.
— За даними Федеральної митної служби, за підсумками року ФТС перерахувала до бюджету 5,965 трлн рублів — на 20% менше, ніж роком раніше, і мінімум з 2020 року.
— Для порівняння, у 2024 році митні збори становили 7,349 трлн рублів, тобто бюджет втратив у грошовому вимірі близько 1,4 трлн рублів лише за один рік. Навіть у 2022–2023 роках, попри шок від санкцій, митні надходження були вищими, ніж у 2025-му. Це підкреслює, що спад має не тимчасовий, а структурний характер.
— Особливо показовим виглядає провал відносно бюджетних планів. Мінфін закладав на 2025 рік зростання митних зборів до 8 трлн рублів, однак ФТС не лише не виконала це завдання, а й завершила рік з результатом майже на чверть нижчим за очікування.
— Фактично розрив між планом і реальністю став ще одним сигналом деградації зовнішньої торгівлі рф. Падіння митних доходів пов’язане із одночасним скороченням експорту та імпорту на тлі зниження цін на сировину й дії санкційних обмежень.
— Для бюджету це означає подвійний удар: слабшає як дохідна база від експорту, так і фіскальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності загалом.
3. На початку року морський експорт російської нафти різко просів, зафіксувавши ще одну вразливу точку в експортній моделі рф.
— За перші 11 днів січня відвантаження впали майже на третину — з 455 тис. тонн на добу до 280 тис. тонн. Найбільш показовим став обвал поставок до Індії — ключового для кремля напрямку після втрати європейського ринку.
— За даними сервісів відстеження танкерів, у перші два тижні року відвантаження в цьому напрямку скоротилися на 58%. Додатковий тиск створює подорожчання логістики через використання «тіньового флоту».
— Атаки на танкери в Чорному морі, а також затримання й арешти суден американськими силами за підозрою в обході санкцій різко підвищили ризики для перевізників. Це безпосередньо відбивається на вартості фрахту й робить російську нафту ще менш конкурентною.
— Наслідком зростання ризиків стало поглиблення цінових дисконтов. За даними Argus, які використовувалися в звіті ОПЕК, у грудні середня ціна Urals знизилася до 35,6 долара за барель — на 5,5 долара менше, ніж у листопаді. Дисконт до Brent за місяць розширився з 22,5 до 27,1 долара за барель, фактично «з’їдаючи» валютну виручку російських експортерів.
— Навіть тимчасове зростання морських відвантажень у грудні — першому повному місяці дії санкцій США проти найбільших російських нафтових компаній — не змінило загальної картини.
— Обсяги експорту тоді збільшилися на 9,3% до листопада, але залишилися нижчими, ніж восени, що призвело до накопичення нафти на танкерах і обмеження подальших експортних можливостей. Паралельно погіршуються й показники видобутку.
— За даними ОПЕК, у грудні 2025 року видобуток нафти в росії скоротився на 73 тис. барелів на добу — до 9,304 млн барелів, що на 270 тис. барелів нижче рівня, дозволеного в межах квот.
— У сукупності це свідчить про системний тиск на нафтовий сектор рф, який дедалі гірше адаптується до санкцій, зростання логістичних ризиків і звуження ринків збуту.
4. Китай на початку 2026 року повністю припинив імпорт електроенергії з росії, фактично заморозивши один із небагатьох енергетичних експортних напрямків рф у Східній Азії.
— Пекін не закуповує навіть мінімальний обсяг, передбачений довгостроковим контрактом, — близько 12 МВт. Ключова причина — втрата цінової конкурентоспроможності російської електроенергії. З січня експортна ціна поставок із рф перевищила внутрішні ціни на електроенергію в самому Китаї, що зробило імпорт економічно невигідним для китайської сторони. За оцінками, упродовж 2026 року постачання, ймовірно, не відновляться.
— Експорт здійснювала «Інтер РАО», яка постачала до Китаю надлишки електроенергії з Далекого Сходу. Контракт із Державною електромережею КНР було укладено ще у 2012 році з розрахунком на дію до 2037 року. За початковими планами, загальний обсяг поставок мав становити близько 100 млрд кВт·год, або приблизно 4 млрд кВт·год на рік.
— Проте реальні ринкові умови зробили ці плани дедалі менш життєздатними. Формула ціни в контракті офіційно не розкривається, однак, за даними ринку, вона враховує вартість електроенергії на Далекому Сході РФ, тариф магістральних мереж до прикордонної ЛЕП Амурська—Хейхе та маржу «Інтер РАО».
— У підсумку російська електроенергія виявилася дорожчою за внутрішню генерацію Китаю, який має значно ширші можливості для балансування цін. Зупинка поставок підкреслює зростаючі проблеми росії навіть на тих енергетичних ринках, які кремль традиційно вважав «дружніми».
— Втрата китайського попиту на електроенергію означає не лише недоотриману валютну виручку, а й звуження можливостей для експорту енергоресурсів поза західними ринками, що дедалі сильніше обмежує маневр для російського енергетичного сектору.
5. ОПЕК почала відвойовувати позиції на індійському нафтовому ринку на тлі різкого скорочення поставок російської нафти наприкінці року.
— У грудні імпорт російської сировини до Індії впав приблизно на 22% у місячному вимірі — до 1,38 млн барелів на добу, що стало найнижчим показником за майже два роки.
— Частка росії в індійському імпорті скоротилася до 27,4% — мінімуму з початку 2023 року. Падіння поставок відбулося на фоні посилення санкцій США та ЄС, які ускладнили логістику, фінансування й дотримання санкційних вимог. У результаті індійські НПЗ були змушені активніше заміщати російські барелі нафтою з Близького Сходу, США та Південної Америки.
— Частка країн ОПЕК у грудні зросла до 53,2% — максимального рівня за понад три роки.
— Показовим став і крок Reliance Industries, найбільшого приватного покупця російської нафти в Індії: компанія припинила приймання сировини за контрактом з «Роснефтью» в останні десять днів грудня — саме в період, коли російський експорт до Індії обвалився майже до дворічного мінімуму.
— Державні НПЗ продовжували закупівлі, але переважно через трейдерів, які формально не перебувають під санкціями, що додатково звужує коло покупців для москви.
— Хоча росія формально залишилася найбільшим постачальником нафти до Індії за підсумками грудня і 2025 року загалом, довгострокова тенденція для кремля виглядає негативною.
— За підсумками року частка ОПЕК в індійському імпорті зросла до 50%, тоді як частка росії скоротилася з 36% до 33,3%. Це свідчить, що навіть ключовий «дружній» ринок поступово диверсифікується та зменшує залежність від російської сировини.
6. Німеччина фактично перекрила ще один маршрут для російського «тіньового флоту», не допустивши до Балтійського моря танкер Tavian, який пов’язують із обходом санкцій.
— Судно з підозрілою історією реєстрацій і під чужим прапором було зупинене німецькою федеральною поліцією та змушене змінити курс ще на підході до німецьких вод.
— За даними німецьких медіа, йдеться про 27-річний танкер, який неодноразово змінював назви та ідентифікаційні номери й фактично є «танкером-зомбі». Німецькі фахівці вважають, що Tavian насправді є судном Tia, внесеним до санкційних списків США. Підозри у фальшивому прапорі та підробленій реєстрації підтвердилися під час перевірки документів.
— Судно прямувало до Санкт-Петербурга — одного з ключових російських нафтових хабів, але після відмови у вході до територіальних вод Німеччини розвернулося на північ.
— Фактично Берлін уперше застосував жорсткіший підхід до «тіньового флоту», не обмежившись формальним наглядом, а заблокувавши доступ до стратегічно важливої акваторії.
— Хоча з погляду міжнародного морського права можливості для затримання таких суден обмежені, сам недопуск до Балтійського моря створює для росії серйозну проблему. Балтика є вузьким і логістично критичним маршрутом, а дії Німеччини демонструють готовність прибережних держав переходити від символічних заходів до практичного обмеження експорту російської нафти.
— Для кремля це ще один сигнал, що схема з «тіньовими» танкерами дедалі гірше працює. Навіть формально нейтральні води більше не гарантують безперешкодного проходу, а ризики зриву поставок і зростання транспортних витрат для російського нафтового експорту лише посилюються.
7. Південна Корея у 2025 році незначно збільшила імпорт ЗПГ — на 0,5%, до 47 млн тонн.
— Водночас наприкінці року зафіксовано різке пожвавлення закупівель: у грудні імпорт зріс на 16% і досяг 4,97 млн тонн.
— Поставки ЗПГ з росії сягнули максимуму за чотири роки — 2,487 млн тонн, що на 16% більше, ніж у 2024 році. Втім, ці обсяги не змінюють загальної картини: російський напрям залишається периферійним і значно поступається постачальникам з Азійсько-Тихоокеанського регіону, а зростання має радше ситуативний характер.
— Найбільшим постачальником ЗПГ для Південної Кореї у 2025 році стала Австралія — 14,8 млн тонн (+28%). Друге місце посіла Малайзія — 7,6 млн тонн (+22%). Катар скоротив експорт на 22%, до 7 млн тонн, а постачання зі США впали на 22% — до 4,455 млн тонн, що є мінімумом за останні вісім років.
— З літа 2025 року Південна Корея почала отримувати ЗПГ з першого канадського заводу LNG Canada, що посилює диверсифікацію та зменшує залежність від нестабільних і політично токсичних джерел. Реекспорт із Китаю обмежився приблизно чотирма партіями й залишився на рівні 2024 року, не маючи суттєвого впливу на баланс ринку.
8. Країни СНД поступово нарощують постачання нафти й газу до Європи, заповнюючи ніші, що звільнилися після різкого скорочення російських енергетичних потоків.
— Казахстан за підсумками 2025 року збільшив експорт нафти до Німеччини. Державна компанія «КазМунайГаз» поставила на НПЗ у Шведті 2,1 млн тонн нафти трубопроводом «Дружба». У 2026 році обсяги планується підвищити до 2,5 млн тонн.
— Постачання цим маршрутом тривають із 2023 року і мають виразний символічний характер: до 2022 року Німеччина отримувала «Дружбою» до 17 млн тонн російської нафти щороку.
— Паралельно Азербайджан розширює географію газових поставок до ЄС. Державна компанія SOCAR уперше розпочала експорт газу до Австрії та Німеччини. Поставки здійснюються Трансадріатичним газопроводом TAP через Італію з подальшим розподілом у європейській газотранспортній мережі. У результаті кількість країн-імпортерів азербайджанського газу зросла до 16.
— У сукупності ці процеси відображають стійкий тренд: Європа послідовно диверсифікує джерела енергоресурсів, зменшуючи залежність від росії.
— Навіть якщо нові обсяги поки що не співмірні з довоєнними російськими поставками, сам напрям змін уже є незворотним і стратегічно важливим для енергетичної безпеки ЄС.
