Призначення Олесі Ілащук послицею в Болгарію стало головною загадкою і головним скандалом тижня. Попри те, що журналісти майже одразу вказали, що призначення некомпетентної в дипломатії сексологині спущене з Банкової, МЗС вирішив захищати це призначення.
Водночас, хто і як довів Олесю Ілащук до Андрія Єрмака, який, схоже, знає її десяток років, ніхто розповісти не зміг. Понад те, люди, які якось знали Ілащук, або не могли розповісти нічого конкретного, або вибрали за краще відмовчатись.
Тому Цензор.НЕТ вирішив детальніше скористатись тими огризками офіційної інформації, які Ілащук лишила по собі в інтернеті (крім реклами препаратів підтипу фуфломіцин і сумнівних психотерапевтичних трактувань).
Взагалі, якщо особа, яка збирається бути публічною, закриває акаунти, це щонайменше означає, що їй є чого там соромитись або приховувати. Один акаунт Ілащук закрила для сторонніх, інший містить тривіальні репліки десятирічної давнини.
З нього можна вичепити її дальніх родичів, а також те, що знайомство з Єрмаком у неї доволі давнє.
Офіційна біографія, яку Олеся подала, свідчить, що вже 1993 році вона мала такий рівень англійської, що могла працювати асистентом учителя в спеціалізованій школі в Чернівцях. До речі, хорошу англійську Ілащук відзначають і ті, хто з нею спілкувався років 10 тому. Про решту мовчать.
Далі вона спробувала себе регіональною репортеркою на ICTV, а потім раптом у 2002 одразу стала директоркою з міжнародного розвитку у «Славік груп інвестмент».
І вже за три роки Ілащук радикально змінила сферу роботи і зацікавилась торгівлею ювелірними коштовностями. З 2005 по 2011 вона працює директором з розвитку компанії «Джемма», а потім ще рік була генеральним директором цієї компанії.
Власне з «Джеммою» пов’язаний найбільший публічний скандал Ілащук.
У квітні 2011 року бенефіціара «Джемми», колишнього генерального директора МТК «Калинівський ринок» Івана Ринжука, затримали правоохоронці разом з двома поплічниками за одержання хабаря в розмірі 250 тисяч доларів.
Ішлося про встановлення на ринку 140-160 павільйонів, які не були передбачені планом забудови ринку. Крім того, на ринку діяла «чорна каса» за заїзд автотранспорту та запроваджене «обілечування» продавців з розкладних прилавків, з рук, з машин та автопричепів. Усе це описувало місцеве видання «Час».
«Якби, як раніше, торговельні місця йшли через аукціон, чернівчани ходили б тротуарами, вкритими сусальним золотом. Мільйони доларів пішли до кількох кишень», – прокоментував тоді справу начальник місцевого МВС Микола Харабара.
За словами Харабари, оскільки ринок «Калинка» не мав плану генеральної забудови, міська рада дозволила вирішувати ці питання дирекції. Отже, вранці ділянку «свої» люди купували за 8-10 тисяч гривень, а вже через годину її продавали підприємцям за 40 тисяч доларів.
Як писав той же «Час», після затримання Івана Ринжука в офісі «СІТІ-інвест» його поплічника Березовського знайдено оригінал довідки з виплати Ринжукові дивідендів і доходів за підсумками роботи фірми «Джемма»: у 2008 році – 3 млн 220 тис. дол., у 2009 році – 2 млн 740 тис. дол.
Як зазначалось в ухвалах суду, Ринжук фактично інвестував гроші з ринку в інші свої проєкти.
«Зокрема, за період з 21.06.2005 р. по 22.03.2010 р., ОСОБА_2 вніс незаконно здобуті ним кошти до статутних капіталів ТОВ «ВК «Джемма» та ТОВ «Професіонал Авто-ЛТД», надав безвідсоткову позику ТОВ «Корпорація УБТ», поповнив власний рахунок та погасив кредит у філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Чернівці», — говориться в одній з ухвал.
Напевно, заради перчинки ще можна було б згадати, як Ринжук під час святкування покалічився на грецькому Афоні, випавши з третього поверху місцевого готелю на бетонне покриття, але це вже інша історія. Це просто, щоб додати вкраплень лібідо і мортідо, про які на своїх лекціях розповідала Ілащук.
У березні 2021 року Ринжук був виправданий судом, бо правоохоронці не змогли довести його вину.
Якщо ж повернутись до трудової біографії нової послиці в Болгарії, то в 2012 році вона перейшла в стартап-проєкт ювелірного будинку «Bvlgari». Після чого раптом опинилась в ТОВ «Академія сучасної освіти», а далі у 2015 – у ТОВ «Стар пак», що торгує комп’ютерною технікою.
Далі вона на два роки поїхала працювати директором видавничого дому в Баку (от тільки Європейська правда не змогла знайти на досить жвавому пабліку видавництва жодної фото директорки), і зрештою у 2018 році відкривала приватну психотерапевтичну практику (правда, КВЕД у неї на зовсім інші послуги).
Із цього списку окрему увагу варто звернути на ТОВ «СтарПак», гендиректором якої була Ілащук з 2015 року.
Youcontrol повідомляє, що компанія станом на 20.12.2021 має податковий борг на 77 548 грн.
Цікаво, що компанія, яка нібито займається комп’ютерною технікою, фігурує в тендерах з продажу паперових пакетів.
Також сторінка видає позови до ТОВ «СтарПак».
Один з позовів на ТОВ «СтарПак» подала «Житомирська виправна колонія (№ 4). Відповідач, тобто компанія Ілащук, мав купити в колонії конверти на 90 тисяч гривень. Але після того, як колонія виконала половину замовлення, колишня компанія Ілащук кудись зникла.
Колонія через суд намагалась компенсувати собі 40 тисяч гривень, суд задовольнив позов частково. А от відповідач у суд не з’явився.
У 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМОЛАН-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до «Стар Пак» про стягнення заборгованості 37 685,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що «відповідач всупереч умовам договору поставки № 0013/19 від 14.01.2019 не здійснив повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, що стало наслідком виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 25 000,00 грн. Крім того, за неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позивачем було нараховано до стягнення пеню у розмірі 6 685,49 грн та штраф у розмірі 6 000,00 грн».
Як випливає з рішення суду, як і у випадку з Житомирською колонією, відповідач на суд не прийшов.
У принципі, можна сказати, що ця історія вже сталась без Ілащук і вона в тому не винна.
Але варто зупинитись на особах, які прийшли на зміну Ілащук.
Наступним керівником «СтарПаку» став Черпіцький Олег Зенович. Це – ні багато ні мало – колишній депутат Верховної Ради від БЮТ. Вигнаний із фракції за спільне голосування з Партією регіонів. Наступним керівником компанії став уже його син – Костянтин Черпіцький. Цей молодий чоловік був депутатом Житомирської облради від ОПЗЖ, допоки на своєму плакаті до 9 травня не повісив вояків СС.
Рідний брат Олега Черпіцького теж довгий час був на державних посадах. Найцікавіша посада Олександра Черпіцького – з 24 березня 2010 року по квітень 2011 року – заступник міністра оборони України-директор Державного департаменту надлишкового майна та земель.
Призначення було вельми резонансним, бо Черпіцький довго не мав доступу до державної таємниці, і «Дзеркало тижня» прямо пов’язувало це з тим, що брати мали зв’язки з ОЗУ «Чепчики».
«Призначення Черпіцького у військове відомство, та ще й у сферу, пов’язану з торгівлею військовим майном та зброєю, шокувало тих, хто розуміє, чим це може скінчитися. Як відомо, ця дуже специфічна сфера завжди перебувала під контролем спецслужб, скеровувалася Радбезом і курирувалася главою держави. Торгівля зброєю ніколи не була прозорою, на ній непогано заробляли. Але явний криміналітет у цій сфері був non grata. Призначення Черпіцького порушило зазначене правило», – писало тоді ZN.UA
Ця цитата дуже суголосна з тими оцінками, які можна дати призначенню Олесі Ілащук амбасадоркою у Болгарію.
В умовах війни – це дуже важлива країна для нас. Болгарія ще за совка була улюбленицею керівників КПРС і там як складували радянську зброю, так і дозволили створити повний цикл виробництва.
За ці місяці автор чула багато цікавих історій про залаштунки торгівлі цією зброєю і як там буквально люди під колеса лягали, щоб та зброя не виїхала в Україну.
Може, маючи дуже проросійське керівництво, Болгарія нам би багато чого і не дала, але вона – член НАТО. Тому на сьогодні Болгарія через різних посередників (польських, словацьких, американських etc) продовжує поставляти дуже багато всього.
До речі, нещодавно болгарська експортна комісія заблокувала видачу дозволів на відправку на вищевказаних посередників низки товарів, раніше завезених з Білорусі. Цю ситуацію дуже хотіли вирішити за допомогою МЗС, але не змогли.
Історія в тому, що коли Білорусь продавала частину радянських запасів у Болгарію приватним компаніям на склади, то брала з неї зобов’язання, що у разі експорту на треті країни, Болгарія має погодити це з Білоруссю. На той момент це було доволі логічним рішенням.
Але зараз Болгарія посилається на те, що Білорусь проти такого експорту в ЄС та США, хоча політично доцільно взагалі не слухати зараз білорусів, які не мають мати «права голосу» в цивілізованому світі.
«Тобто Болгарія зараз трошки не дружня і шукає формальних приводів не давати дозволи, знаючи, що реально 97% всього експорту йде в Україну», – кажуть співробітники серед імпортерів зброї.
Зараз у Болгарії працює службовий уряд, включно з міністром економіки, який курує експортний контроль. А весь службовий уряд призначений президентом Болгарії, який відомий проросійськими заявами, а парламент за рішення надати зброю Україні він назвав «розпалювачами» війни.
На сьогодні з Болгарією активно працюють наші імпортери зброї «Прогрес», «УкрСпецЕкспорт», «СпецТехноЕкспорт». Двоє з них, як відомо, підпорядковані Агенції друга Єрмака Дениса Шарапова.
Питання, чи допоможе йому така послиця, ставити не буду. Цілком ймовірно, що під час призначення таке завдання і не стояло.
Дмитро Биков
