Якщо росіяни дійсно хочуть змін, на першому місці в будь-який акції може бути тільки авторитаризм Путіна. Корупція — усього лише чудовий громовідвід, прекрасне «щеплення» від справжньої політичної боротьби. Багатьох українців може здивувати не стільки сам факт виходу на вулиці тисяч росіян, скільки те, чому вони вийшли.
«Тема — боротьба з корупцією» — не втомлювався нагадувати своїм прихильникам відомий блогер-шовініст Олексій Навальний, який солідаризувався з російською владою в момент нападу Росії на Грузію і заперечує навіть саму можливість відмови агресора від окупації Криму.
Саме Навальний кинув українцям своє презирливе «Крим — не бутерброд». Саме Навальний підготував розслідування корупційних діянь прем’єр-міністра Дмитра Медведєва. Саме Медведєв — а не глава російської корупції, президент Володимир Путін — став головним героєм неузгодженої акції протесту.
Парадокс в тому, що більша частина її учасників — представники так званого «креативного класу» Москви — ще кілька років тому бачили саме в Медведєві надію на лібералізацію режиму і сприймали знамениту «рокіровку» — обмін посадами між президентом Медведєвим і прем’єр-міністром Путіним — як справжнісіньку політичну катастрофу.
Якби тоді Медведєв залишився б главою держави, багато москвичів — не дивлячись на повну відсутність ознак лібералізації і недавню війну в Грузії — сприйняли б таке рішення з захопленням. І корумпованість Медведєва їх би точно не бентежила б, бо ж вони прекрасно знали про неї і до горезвісного розслідування Навального.
Як не може бентежити протестуючих той факт, що перетворення Медведєва в головну мішень «антикорупційної боротьби» готує грунт для захоплення силовиками Путіна повного контролю над урядом і фінансовими потоками.
Не буду стверджувати, що зараз Путін уряд не контролює. Контролює. А от фінансові потоки — не в повному обсязі. Це означає, що російському президенту просто може не вистачати коштів для здійснення власних планів, серед яких цілком може виявитися велика війна.
Якщо росіяни дійсно хочуть змін, на першому місці в будь-якій акції може бути тільки Путін, а протест повинен бути спрямований проти війни, авторитаризму і окупації чужих земель. Корупція — усього лише чудовий громовідвід, прекрасне «щеплення» від справжньої політичної боротьби.
Але я не став би звинувачувати росіян у політичній шизофренії хоча б тому, що ми з вами теж жили в країні політичних шизофреніків напередодні 2013 року — та й зараз, через три роки після початку війни не сильно звільнилися від психології минулого.
Українці теж не прагнули виходити на масові акції, коли встановлювався справжнісінький авторитаризм путінського зразка. Українці погодилися з узурпацією влади, незаконним формуванням уряду, підміною Конституції, судом над політичними лідерами і їх незаконним засудженням, ліквідацією самоврядування в Києві — а це ж тільки явні ознаки диктатури.
Людей, які протестували проти ідіотського процесу над Юлією Тимошенко, сприймали як маргіналів, в той же час політики, які залишилися на свободі, бігали на зрежисовані Банковою шоу Савіка Шустера, а громадяни, що залишилися на волі, переконували себе, що це і є «свобода слова».
Перша реальна масова акція в Києві і інших містах країни — з табором на Майдані — почалася тільки після відмови уряду від курсу на європейську інтеграцію, який сама влада старанно пропагувала. Але навіть учасники цієї акції пояснювали, що не хочуть не тільки конфронтації з владою, але навіть її відмови від вибіркового правосуддя.
Не тільки активісти, але навіть рядові студенти говорили, що їм і справи немає до незаконної посадки Тимошенко, якою обурився Євросоюз — аби тільки Янукович підписав угоду, що сприймалася багатьма як шлях до кращого життя. Навіть сама Тимошенко закликала не пов’язувати її долю з долею документа — ніби мова йшла про неї, а не про принцип.
Країна невблаганно рухалася до катастрофи — тому що справжня катастрофа і це тепер можна сказати з усією впевненістю — сталася саме в тому випадку, якщо б Янукович угоду підписав, а авторитаризм і вибіркове правосуддя збереглися. Приклад Молдови, громадяни якої вже після підписання угоди про асоціацію проголосували за проросійського президента, який виступає за відмову від документу — прекрасний приклад того, що було б у нас.
І тут режим Януковича допускає фатальну помилку — фатальну для себе, рятівну для країни — вирішує не підписати угоду, а силою розігнати студентів. Політична шизофренія закінчується, починається Майдан. Справжній Майдан.
Так ось те, що відбувається зараз в Росії (і, між іншим, в Білорусі) — це те, що було у нас до справжнього Майдану. А Олексій Навальний з його розслідуваннями і закликами вийти на прогулянку в центрі Москви — всього лише епігон Мустафи Найєма з його поїздками в Межигір»я закликом погуляти в центрі Києва. Нічого нового не відбувається, ті ж самі обставини.
Подальше залежить від того, як буде поводитись російська влада і як буде поводитись російське суспільство. Для того, щоб почався справжній протест, потрібно щоб влада діяла з невмотивованою жорсткістю і ігнорувала будь-які вимоги громадян, а у цих громадян була б підтримка мільйонів співвітчизників, які готові вийти на вулицю і захистити затриманих і побитих.
З невмотивованої жорсткістю російська влада діє завжди. Розгін студентів на Майдані для Путіна — дитяча розвага. Але мільйонів співвітчизників, які готові протестувати проти такої поведінки Кремля, на вулицях Москви та інших міст Росії не спостерігається. А для справжнього протесту, для краху режиму необхідні саме ці мільйони — як вони необхідні були в Києві.
Саме тому студентський протест в листопаді 2013 року призвів до справжнього Майдану і повалення режиму ворога України Віктора Януковича, а прогулянка по Тверській в березні 2017 роки так і залишиться оглядом сил московської інтелігенції, яка не наважилася навіть під час цієї акції кинути справжній виклик справжньому ворогу Росії — Володимиру Путіну.
Віталій Портников, espreso.tv
