Характерною особливістю усіх кадрових призначень Зеленського є така собі «політична гемофілія» – коли на найвищі посади призначаються одній й ті самі люди, з одного й того самого кола, умовної “сім’ї”.
У 18 сторіччі у Європі монархічні родини надзвичайно піклувалися про «чистоту крові» і тому часто одружувалися на родичах, що сприяло поширенню такої хвороби як гемофілія. Яка зрештою призвела до деградації, виродження та занепаду: і тих родів, і монархії як системи управління країнами.
Дещо схоже відбувається із монархією Зеленського: на різні посади призначаються одній й ті самі люди, без доступу «свіжої крові» до цієї закритої екосистеми. Тому цілком логічно спрогнозувати, що призведе це лише до погіршення ситуації – деградувати будуть і «кадри», і сама система управління.
Але у владі є великий страх того, що свіжі кадри будуть менш лояльними до Найвеличнішого — чого Він категорично відмовляється прийняти.
Страх, що хтось інший може виглядати професійніше і забрати частину Його аплодисментів.
Що хтось може віддзеркалювати Його велич та грітися у її променях.
Що у когось будуть рейтинги, вищі за його.
Виходить таке собі замкнуте коло: «нові ліца» нам потрібні, але змін ми боїмося — але потрібні. Але боїмося. Але потрібні.
І так само, як у монархіях, розірвати це замкнуте коло майже неможливо через саму монархічність системи – коли виключно одна-єдина особа визначає головні напрямки руху влади.
Навіть якщо певні зміни могли б бути дуже корисними правлячому мафіозному клану – вони нізащо не будуть зроблені через особисті емоції Верховного Вождя:
• ненависть,
• злопам’ятність,
• комплекс меншовартості,
• мстивість,
• маніакальну коспірологічність,
• ненависть до усіх, хто хоча б трошки розумніший за Найвеличнішого.
Саме з цих причин двох найбільш рейтингових – серед провладних – політиків і було призначено на посади, які гарантовані вб’ють їхні рейтинги. Що особисто мене могло б порадувати – якби не війна.
Окремо скажу за Федорова, бо багато хто від мене цього чекає.
Я давно та уважно слідкую за діяльністю цього фантастично нахабного афериста. Починав він свою кар’єру як член банди онлайн-шахраїв, а останнім часом марив посадою прем’єр-міністр. Ну або міністра оборони. Тому що там «заробітки» у разі більші. А лише заради цього невдаха-айтішник Міша пішов у політику.
Так от.
Майбутнє (можливе?) призначення Федорова на посаду міністра оборони я з одно боку вітаю – бо будь-яка людина на цій посаді гарантовано опускає свою репутацію в мінус. Нею починають по-дорослому займатися НАБУ/САП і фінал цілком прогнозований.
Крім того, з якогось дива вітчизняний політикум не асоціював Мішу як частину корумпованої Зе-партії — типу усі в лайні, а він такий білий та пухнастий. Призначення міністром оборони – це чіткий сигнал усім: «Міша – наш, він такий самий як усі ми, крадії-корупціонери».
З іншого боку, у розпал війни призначати міністром оборони відвертого брехунця-популіста – це постріл собі в ногу. Він же почне «через коліно», силоміць впроваджувати свої криві-діряві «цифрові рішення» в усіх армійських та навколо-військових структурах сил оборони і внаслідок цього росія отримає значно більше інформації та баз даних – тепер ще і у військовій сфері.
Ну і красти буде так само, як і його попередники – але тепер вже перевіреними «цифровими методами».
До речі, усі ці оголошені Зеленським «кадрові рішення» – це ще одне свідчення узурпації влади та публічна демонстрація цього факту.
Міністра оборони, прем’єр-міністра чи віце-прем’єра призначає чи знімає з посади Верховна Рада, а не Президент.
Але саме Він оголосив нові призначення як свої одноосібне рішення, які Рада мусить просто виконати – і це не обговорюється.
На думку монарха.
З чого слідує, що Вова Криворозький — ніколи не вчить уроків. Ані «картонковий майдан», ані щелбан від НАБУ у вигляді «плівок Міндіча» – не повернули його з небес на грішну землю: він усе ще марить абсолютною владою.
Все ще не розуміє навіщо ота вся «система стримок та противаг». Все ще не готовий визнавати відповідальність за помилки, зате досі критично залежний від овацій публіки.
І все ще надзвичайно хворобливо сприймає будь-яку критику, що є ознакою доволі обмеженої людини.
А нездатність сприймати критику — це велика проблема для Верховного Головнокомандувача воюючої країни. І абсолютно неприпустимо для країни, яка позиціонує себе як «демократія».
Сучасна медицина навчилася лікувати гемофілію замісною терапією, хоча досі не вміє виліковувати її повністю.
Політичну гемофілію Зеленського навіть не хочуть лікувати – лише переставляють ліжка у лікарні та призначають іншого головного лікаря.
Тому, як відомо, фінал будь-якої монархії – занепад «Династії».
