В часи, коли наші західні сусіди виривають себе із наслідків коронавірусного локдауну і вишкрябують із себе ембріони русского мира”, керманичі української держави взяли курс на СРСР.
“Совєти” в головах луганських та кримських бабусь показали настільки небезпечними можуть бути наслідки — воєнне вторгнення, сотні тисяч переселенців і смерть чужих внуків. Радянщина в головах президента та прем’єр-міністра незалежної України — шлях в нікуди. Застій болото і розруха.
Коли з’явилась інформація про призначення пожиттєвої стипендії для батька Володимира Зеленського розміром у 100 доларів і пішли недолугі виправдання прем’єр-міністра Дениса Шмигаля — авторка цих рядків спеціально відкрила “Вікіпедію”. Зеленському — 42, Шмигалю — 44. Звідки у цих двох керманичів узявся запах “совка”.
Українська економіка чимдуж летить зі свистом до низу. Уже до нового року може дірка в бюджеті може набагато перевищити нинішній дефіцит у 300 мільярдів гривень. На вулицю з протестами проти утисків концертної галузі вийшла одна із найкасовіших співачок Оля Полякова. Якийсь тиждень тому Оля витанцьовувала разом із президентом на урочистостях з нагоди Дня незалежності — але зараз уже навіть вона обурена: чому гастролі українських зірок скасовуються, а у російських співаків, які гастролюють в Україні, все добре і зали набиті під саму зав’язку. Звісно, Оля Полякова не піде працювати дояркою на ферму навіть за найгірших розкладів, але тенденції загрозливі — через утиски українських артистів убивають цілу галузь, яка відрізняла нас від РФ. Курс на втрату ледве народженої культурної ідентичності?
Тобто все іде до того, що проти президента будуть скоро уже ті, хто знімався на бек-вокалах у його політичних роликах.
Але повернемось до стипендії Олександру Семеновичу Зеленському. Одна справа як виглядало це подання від в.о. міністра освіти Сергія Шкарлета. Ну, хотіла людина прогнутися перед начальством і подякувати за те, як зашкварену шкурку підопічного Дмитра Табачника всунули рулити недореформованою системою освіти. Але тут виліз на арену Денис Шмигаль, який упевнює, що Володимир Олександрович взяв помилковий курс на створення “укрбаші”.
100 доларів справді невеликі гроші. Але навіть найбільших “терпил” серед українського народу завше бентежило намагання українських очільників помогти своїй сім’ї за кошт всієї країни.
Свого часу так “поплив” Янукович, коли не зміг відповісти, чому його син Вітя Янукович порушує Конституцію, займаючись кнопкодавством.
Титул “жінки третього тисячоліття” Ірини Луценко став приводом для численних кепкувань щодо неї і її чоловіка, екс-Генерального прокурора Юрія Луценка.
Я уже не пригадую численних депутатів-олігархів, які брали то матеріальну допомогу з бюджету, то маючи елітні маєтки під Києвом — не цуралися компенсацій за житло для іногородніх.
Мені цікаво, куди підуть Денис Шмигаль і Володимир Зеленський далі? Може, субсидія родині президента? Може, звання Зеленському після чорного поясу карате — кращого кардіохірурга, ліпшого акушера або найпочеснішого педагога. З обов’язковими доплатами.
Турборежим в “совок” набирає все більше плачевних форм. І не тому, що в статусі переговорників в Тимчасовій контактній групі у нас два старці особливого призначення — Леонід Кравчук та Вітольд Фокін. І їх умаслюють на особливий статус для ОРДЛО. Російська Федерація хоче втягнути українську сторону знову на мінський майданчик — аби у Лукашенка лишилась видимість легальності. А ми непрямо підтримали диктаторський режим. Страх Зеленського і його несмішних коміків набрав таких форм, що поки Литва і Польща робили гучні заяви про отруєння Алєксєя Навального “Новичком”, і опиралися якраз на досвід окупації Криму, Донбасу і МН17 — наші керманичі засунули язики в одне тепле місце. І замість того, щоби підтримати наших союзників по “Люблінському трикутнику” — два дні гралися у намагання легалізувати “лжереферендуми” щодо виборів на Донбасі. Зрада? Еге ж. Лише суспільний розголос, опір лідерів громадської думки і старання нечисленної парламентської опозиції допомогли зупинити план нового поневолення України в ХХІ сторіччі.
Володимир Зеленський не просто покусаний мумією Леніна. Він втрачає залишки контролю над ситуацією. Все більше стає Андрія Єрмака, Андрія Портнова, привидів минулого в личинах численних пудриків. І усе менше того кумедного Голобородька на велосипеді.
Трагедія Зеленського у тому, що коли свого часу був повалений Віктор Янукович — ніхто так і не повісив негаразди і причини його краху на Сергія Льовочкіна, братів Клюєвих чи Арбузова з Клименком. Сама Партія регіонів уже в 20-х числах лютого 2014 прямо говорила, що в усьому винен Янукович — а наша справа була кнопки натискати. Те саме може чекати Зеленського — Єрмак найперший утече фотографуватися з Дмітрієм Козаком уже на території Росії.
Мені не шкода Володимира Зеленського. Я шкодую за втраченим часом і втраченими можливостями. А ще того, що поки Польща і Литва зробили висновки із агресії РФ на нашій території, із безкарних отруєнь “Новичком” російських опозиціонерів — ми йдемо кудись не туди. І користуються з цього негідники. З депутатськими значками. На телеекранах. І з другим паспортом РФ у сейфі мами.
