Поки хтось досі не наржався і ржє з військових тягачів

Дійсно, двоє молодих і вальяжних людей у кадрі (другий — інтерв’юер Роман Кравець) регочуть з того, що Порошенко купив тягач ошкош на прохання Марини Анатоліївни. Їм смішно, що у жінки могло бути таке бажання, цитую «ну от вона стоїть така, може там сумочку хотіла…»

Ги-ги, у цьому місці потрібно сміятися.

У мене є дівчата, які плачуть від щастя, коли вдається купити комплект коліс для військового корча. Практично всі мої подруги, та і я сама, на день народження замість подарунків збирали гроші для армії.

Нікому із нас це не здається смішним.

Я не знаю, як ставитися до молодого чоловіка, який не воює і висміює волонтерські закупівлі. Можливо, професія накладає свій відбиток на людину. Можливо, нам не щастить із лоббі коміків.

Спочатку Зеленський із командою висміює Голодомор, Майдан, війну — пам’ятаєте жарт про пересування кордонів? — виступає перед відморозками Гіркіна у той час, коли через дорогу розрізають живіт Рибаку.

І його все одно обирають президентом осміяної ним країни.

Потім Притула з мільйонними зборами на неіснуючі байрактари і неіснуючі спартани залишається народним улюбленцем. Який смішний був жарт на 265 мільйонів гривень, правда? Такий прикольний фокус, ось тут гроші є, а ось тут гоп і нема. Сміємося всією маршруткою.

Тепер цей Антон. Він стверджує, що частину зборів зі своїх концертів передає на потреби армії. Не знаю, можливо це якась інша армія і інше волонтерство.

Бо нікому з реально працюючих волонтерів не спаде на думку веселитися через закупівлю техніки для фронту.