Знаєте, що стається кожен раз, як генерал Залужний дає інтерв’ю? Стається бурна істерика. Тому що Залужний — не Подоляк і не Буданов. Залужний не розповідає солодких казочок. Інтерв’ю Залужного, це завжди жорстка реальність. Настільки жорстка, що аж лякає.
Але. Скажіть коли Залужний був неправий? Тоді коли співробітник ОПУ Арестович розповідав про «два-три тижні — максимум місяць», а Залужний з армійською простотою рубонув, що воювати будемо і в наступному році? Чи може тоді коли Буданов волав «ща підемо в наступ і все буде чудово», а Залужний казав що наступ — лише перший етап?
Генерал Залужний дав інтерв’ю виданню «Економіст». Інтерв’ю зразу ж викликало бурю в коментах і, я переконаний, викличе сьогодні істерику на блогах і в ЗМІ. Що сказав Залужний?
Він сказав, що потрібно Україні аби перемогти. Залужний абсолютно чітко визначив — війна переходить у затяжну. Війна ризикує перейти у війну траншей, а це означатиме, що війна розтягнеться на роки. Власне, про те саме написала скандальна стаття у «Тайм». Важко сперечатися з реальністю.
Знаєте, що мені подобається у всіх інтерв’ю Залужного? Вони завжди не тільки ставлять проблеми, але й дають відповіді. При чому Залужний не питає «а ви хочете перемогти?» Залужний рубає: «Ми маємо перемогти і тому треба це і це». Він каже неприємні речі. Але.
Залужний каже, що так, Захід зволікає з передачею нам зброї. Але характерна деталь. Залужний не волає, як дехто: «Нам винні!» Залужний каже, що ми неймовірно вдячні за те що нам дали, але цього мало.
Залужний каже, що ця війна уже порвала всі підручники і всі уявлення про війну. Помилкою було вважати, що Москву здатні зупинити великі людські жертви. Реальність показує, що зневагу до життя, завжди притаманну росіянам, російське телебачення вивело на рівень абсолюту. Втрати їх уже не налякають.
А що налякає? Невідворотна перспектива поразки.
І ми і Москва застососвуємо дуже багато нових засобів. Я вже писав, ще ніколи світова історія не знала такої війни масових армій з масовим застосуванням безпілотників — і електронних засобів боротьби з ними. Тому, як похідне.
Потрібні значні інвестиції в технології, при чому усередині України. Треба вдосконалювати засоби радіоелектронної і контрбатарейної боротьби. Вдосконалювати мінні технології. Поліпшувати системи керування.
Треба навчати більше й більше фахівців. Написав — і сумно зітхнув. Я і мої колеги-інструктори матимемо ще більше роботи й клопотів. Але хто крім нас?
А ще — гарячий привіт для «тринадцятих воїнів» (тих яких на кожного воюючого треба 12) та інших «тружеників економічного фронту». Мобілізації будуть — і їх буде більше. Армія потребує більше резервів.
Цього не сказав Залужний, але скажу я. Ця війна уже відкрила «хто є хто» по багатьох наших співгромадянах. Вона відкриє це остаточно. Кожному доведеться відповісти собі на питання: «Тобі потрібна Україна? А чим ти готовий пожертвувати заради неї?» Питання — руба. Або — або.
До сказаного Залужним додам таке. Ми маємо дуже мало часу. Неголено-флісочна дипломатія нинішньої влади вже призвела до перспектив зменшення допомоги для України. Американські конгресмени вже вимагають чітких планів — яка ваша мета, що вам для того потрібно і в які терміни ви збираєтеся вкластися?
Очевидно, армія може мобілізуватися ще і ще — але потрібна ще й мобілізація політичного керівництва. Без цього ніяк.
«Нам треба шукати рішення, нам треба знайти «порох», швидко опанувати його і використати для швидшої перемоги. Бо рано чи пізно ми побачимо, що в нам просто бракує людей для боротьби» — генерал Залужний.
Все так. Україні потрібен порох.
